Ключова новизна зовнішньополітичної стратегії України за президентства Володимира Зеленського полягає в переході до проактивної зовнішньої політики в регіоні та у світі. Україна вже достатньо досвідчена і зухвала для того, щоб просувати власний порядок денний, нав’язувати ініціативу, створювати власну систему безпеки та альянсів, а не лише стукати у двері, просити про допомогу та порятунок. Ми цінуємо партнерів і їхню підтримку, активно зміцнюємо наші стратегічні партнерства. Але ми також знаємо, що ніхто не захищатиме національні інтереси України, права та інтереси українських громадян і не створюватиме можливості для українського бізнесу краще за нас самих. Тому сформулювали для себе три керівних “НЕ”:
- не залежати критично від партнерів;
- не боятися діяти першими;
- не грати роль жертви.
Україна вірить у міжнародне право та справедливість, у перевірені часом універсальні цінності свободи, демократії, поваги до людської гідності та права народів визначати власне майбутнє. Український народ не просто формально відданий цим принципам. Українці відстоюють їх зі зброєю в руках уже понад сім років. Я вважаю, що вже цей факт дає нам моральне право бути активним учасником міжнародної політики, діяти ініціативно, нав’язувати власний порядок денний та бути частиною рішень, а не проблем. Гетьман Мазепа колись казав, що наше право - від шаблі. Схоже, у ХХІ сторіччі цей принцип набув для України нового значення в сучасних обставинах.
У перший день Конференції послів Президент Володимир Зеленський сформулював суть цієї проактивної зовнішньої політики: наша держава стає активним учасником міжнародної політики, а українська дипломатія — проактивною, наступальною, винахідливою та результативною. Наступного року ми продовжимо наполегливо працювати над утвердженням України як впливової регіональної сили, яка «в грі», а не «поза грою». Як у регіональному, так і в глобальному вимірі. Україна буде асоціюватися з можливостями та розвитком, а не проблемами та загрозами.
Я вважаю, що одна з ключових ідей розвитку для України на сучасному етапі - це самоповага та повага світу до України. Це прагнення природно витікає з гірких уроків нашої власної історії, як і примат покладання на власні сили. Ми не вирішимо всіх проблем самотужки, але ми не повинні критично залежати від партнерів у вирішенні цих проблем. Партнери мають доповнювати зусилля України, а не навпаки, як це, на жаль, дуже часто раніше траплялося.
Україна має вдосталь негативного досвіду, і сьогодні ми працюємо саме над тим, щоб перетворювати його на цінний ресурс розвитку. Адже справжня сила не стільки у знанні власних сильних сторін, скільки у знанні власних слабкостей і недоліків. Одним з них завжди був пошук сюзерена. Зовнішньої сили-заступниці, яка вирішила б наші проблеми. Хмельницький, Дорошенко, Скоропадський були видатними військово-політичними лідерами України, але всі вони на певному етапі поставали перед складним вибором делегування захисту суверенітету Української держави зовнішній силі. Головна ідея нинішньої зовнішньої політики полягає саме в тому, щоб — як би складно це не було — ставати справді незалежною та самодостатньою силою, уникаючи самої ситуації, в якій треба цілковито покластися на ту чи іншу зовнішню потугу. На щастя, нині Україна має можливості розірвати порочне коло власної історії та вийти на цей новий рівень.
Для цього і ухвалена Стратегія, згідно з якою ми максимально зміцнюємо довіру та взаємоповагу з нашими партнерами, заручаємося підтримкою, просуваємо з ними спільні ініціативи та граємо в команді, але розраховуємо насамперед на себе. Такий підхід позбавляє ілюзій і дозволяє створювати додану вартість для світу. Сильна держава здатна допомогти не лише собі, а й іншим.
Покладатися на себе — означає дивитися на світ власними очима та діяти від першої особи, з повним усвідомленням відповідальності за свої дії. Колеги знають, наскільки сильно я не люблю логіку на кшталт “Ми почекаємо та подивимося, як діятимуть інші, і тоді визначимося”. Україна має власне бачення і розуміння процесів у регіоні та світі. Ми можемо та будемо діяти на основі власного морального компасу і прагматичного розрахунку. А не тому, що хтось інший вже зробив крок, і нам тепер теж можна. Ми більше не будемо “зручними”, не будемо стояти мовчазно осторонь, “аби чогось не вийшло”.
Безперечно, проактивна зовнішня політика покладає додаткову відповідальність на вітчизняну дипломатичну систему як у центрі, так і в закордонних дипломатичних установах. Саме на таку активну роботу у прийдешньому році налаштовані посли України за підсумками Конференції та настанов Президента України.
Одним з наочних свідчень втілення нової проактивної стратегії України в регіоні вже стало створення за попередні півтора року гнучкої системи так званих «малих альянсів». Цьогоріч ми не лише створили Асоційоване тріо з Грузією і Молдовою, а й вивели його на рівень глав держав та урядів і добилися визнання цього формату з боку ЄС. Ми суттєво розвинули співпрацю в рамках Квадриги з Туреччиною та вивели Люблінський трикутник на рівень лідерів України, Польщі та Литви. Саміт Трикутника в Гуті став великим успіхом цього року та надіслав чіткий сигнал про нашу єдність у протидії безпековим загрозам з боку РФ.
Ця політика спрямована на розбудову гнучкого поясу безпеки завдяки створенню мережі регіональних альянсів України в Балто-Чорноморському регіоні.
Наявність Стратегії допомагає Україні швидко адаптуватися до змін і викликів, завчасно виявляти загрози, знаходити асиметричні рішення, діяти на випередження, знаходити нові можливості там, де інші бачать загрози.
Серед актуальних загроз - російська агресія, збільшення контролю Росії над Білоруссю, спроби дестабілізації регіону з використанням мігрантів як зброї, загрози енергетичній безпеці, зміни клімату та пандемії.
Серед можливостей - нова роль України як гаранта світової продовольчої безпеки в умовах зростання попиту на продовольство у світі, зростання потреб регіону в українській протипожежній авіації, Європейська зелена угода та нові можливості для України як ключового постачальника “зеленого” водню, додана вартість для підтримання миру та безпеки в регіоні завдяки військовій спроможності Збройних сил України, нова зовнішня політика Великої Британії після виходу з ЄС, створення 15 державами в Азійсько-Тихоокеанському регіоні найбільшої у світі зони вільної торгівлі та інші.
Безперечно, виклик номер один, на подолання якого спрямована значна частина зусиль української дипломатії, — це протидія російській агресії. Наприкінці 2021 року ми спостерігаємо не лише інтенсивне нарощування російської військової присутності поблизу нашого кордону, але й розгортання комплексної багатовимірної стратегії гібридного наступу РФ у Європі.
Кремль активно просуває тезу необхідності зупинки процесу розширення НАТО. Із запилених полиць російська дипломатія витягла проєкт договору про безпеку в Європі. Договору, який має повернути сфери впливу в Європі та нівелювати значення НАТО для безпеки європейських держав. Україна ніколи не погодиться на такі російські вимоги та ультиматуми, і наші іноземні партнери поділяють наше бачення.
Російське керівництво свідомо йде на максимальне загострення міжнародної ситуації. Білорусь використовується як канал додаткового гібридного тиску на ЄС через провокування штучної міграційної кризи. На Балканах Росія штовхає Боснію і Герцеговину у новий конфлікт. Перед Європою постає перспектива енергетичної кризи через неконтрольоване зростання цін, викликане, зокрема, діями РФ.
Усе це відбувається на тлі переорієнтації США на глобальне протистояння з Китаєм, а також хитання низки європейських сил. Зокрема, відбувається перехід влади у ФРН, Франція входить у передвиборчий період.
РФ робить те, що їй вдається найкраще – створює кризи та нав’язує свою участь у їхньому вирішенні. Москва розраховує, що хоча б з деяких питань західні демократії будуть вимушені піти їй назустріч і задовольнити її вимоги. Саме тому ми звертаємо особливу увагу на діалог з ключовими партнерами і сусідами. Ми максимально задіюємо світову коаліцію підтримки України, створюємо на заході та півдні «пояс безпеки», вирішуємо чи нейтралізуємо застарілі проблеми двосторонніх відносин.
Важливим напрямом роботи залишаються санкції, які є критичним елементом політики стримування. Українські дипломати зосереджують зусилля на роботі з країнами, які досі вагаються в цьому питанні.
Особливо важлива складова роботи дипломатів нині полягає в посиленні обороноздатності України. Ми готові купувати зброю та боєприпаси чи спільно їх виробляти. Немає жодних ембарго, юридичних, політичних чи моральних перешкод для цього. Україна не нападала ні на кого і не збирається нападати. Додаткове нарощування військової міці України, яка вже є однією з найбільших військових потуг регіону, має виключно оборонний характер і є інвестицією в стабільність всього Балто-Чорноморського простору.
Коли ми говоримо про довгострокову роботу на відновлення і захист миру та безпеки в Європі, про пошук справедливих довгострокових рішень, не можна не згадати наймасштабнішу дипломатичну ініціативу України в історії, Кримську платформу. Цьогоріч ми конкретними діями, а не розмовами, консолідували довкола теми Криму практично всіх партнерів євроатлантичного простору. Наступного року ми продовжимо шукати креативні підходи до залучення нових країн до кола учасників Платформи та реалізації проєктів з просування цієї ініціативи за межами євроатлантичного регіону.
Важливим пріоритетом України залишається рух до ЄС і НАТО. Ми посилюємо роботу із залученням усіх каналів впливу для зміни позиції країн-скептиків. Я переконаний, що завдяки особистим зусиллям президента Володимира Зеленського та української дипломатії наступного року продовжить зростати кількість держав, з якими ми підпишемо спільні декларації на підтримку європейської перспективи України і держав, які підтримують наші євроатлантичні прагнення.
Українська дипломатія вже довела, що налаштована на якісно новий рівень ефективної допомоги українському бізнесу. Конкретні цифри, механізми та кроки свідчать, що нинішні зусилля - це не чергова розмова про “економізацію зовнішньої політики”, яких уже було чимало за 30 років з моменту відновлення незалежності. Лише за цей рік ми допомогли 202 українським компаніям вийти на нові зовнішні ринки, почати експорт або відкрити представництво за кордоном. Разом з Держпродспоживслужбою ми відкрили чи відновили доступ до іноземних ринків для 81 групи українських товарів у 21 країні.
Під час цьогорічної Конференції послів я представив ще один вагомий крок у цьому напрямі - нову платформу NAZOVNI, яка стане головним інструментом розвитку зовнішньої торгівлі та збільшення експорту. Я вже доручив усім закордонним дипломатичним установам активно нею користуватися та сприяти українським компаніям у знаходженні нових можливостей на зовнішніх ринках - погодженні експортних сертифікатів, усуненні торговельних бар’єрів, промоції туристичного потенціалу. Ми будемо активно розкривати досі недовикористаний потенціал відносин з країнами Азії, Африки, Близького Сходу та Латинської Америки.
Окрему увагу ми приділяємо енергетичній дипломатії. Справді, у цій сфері перед Україною постали суттєві короткострокові виклики, але також великі довгострокові можливості. Сучасна енергетична дипломатія України лежить на перетині економіки, енергетики, кліматичних змін і безпеки.
У сфері енергетики ми робимо ставку на грамотно побудовану командну гру, яка допоможе залучити фінансові ресурси для розвитку інвестиційних проєктів у сфері енергетики та декарбонізації, розвивати стратегічну співпрацю у відновлювальній енергетиці, зокрема, виробництві “зеленого” водню та його транспортуванні, дозволить ефективно інтегрувати українську енергетику у глобальний і регіональний енергетичні ринки. Довгострокова мета цієї роботи - забезпечити регіональне енергетичне лідерство України та просування національних інтересів нашої держави. Тоді й жодні обхідні “потоки” нам будуть не страшні.
І останнє. Ми маємо голосно говорити про наші успіхи. України має ставати дедалі більше у світі. Нас мають знати. Сьогодні українська дипломатія працює саме над цим — формуванням унікального «українського бренду».
Усі ці амбітні завдання потребують постійної і послідовної роботи згідно зі Стратегією зовнішньополітичної діяльності. Ми обов’язково доб’ємося, щоб Україна у світі асоціювалася не лише з протидією російській агресії. Про нас будуть знати як про державу з інноваціями та винаходами, з успіхами в усіх сферах: бізнесі, науці, спорті, креативних індустріях.
Ми завжди вміли захищатися та боротися. Але цього мало. Час учитися перемагати. Стратегія зовнішньополітичної діяльності - це документ, “заточений” саме на цю амбітну мету. За підсумками Конференції послів “Дипломатія 30. Стратегія сильної держави” я можу з упевненістю сказати, що сьогодні українська дипломатія входить у новий, 2022 рік, саме не такій “хвилі”. Дипломати були, є і будуть надійною опорою Української держави, захисниками українських громадян і надійними партнерами українського бізнесу.