Після мораторію на розширення, викликаного внутрішніми проблемами Євросоюзу, ЄС таки наважився підняти шлагбаум для нових членів – Сербії та Чорногорії. Щоправда, не раніше ніж 2025 року. Призначення дедлайну для Белграда та Подгориці – неабияка перемога, адже дати якісь часові орієнтири вони вимагали від ЄС протягом усього процесу євроінтеграції, який триває понад 10 років. У представленій Стратегії ЄС щодо Західних Балкан вперше визначено часові рамки вступу Сербії та Чорногорії до Євросоюзу.
Шанс, а не гарантія
"Лише тепер ми отримали дату, і я думаю, що ми повинні бути щасливими і гордими, оскільки ЄС відзначив прогрес Сербії на європейському шляху, але, перш за все, хочу підкреслити, що це дає нам шанс, а не гарантію того, що у 2025 році ми станемо членом", – заявила прем’єр-міністр Сербії Ана Брнабич.
Про те, що сама по собі дата, хай навіть задокументована, не може бути гарантією прийняття до ЄС, говорить перелік вимог Євросоюзу до Сербії, який у стратегії Єврокомісії не скоротився ані на пункт. Щоправда, якщо раніше від Сербії очікувалося, що вона вирішить спірні питання із Косовом до кінця 2019 року, то у Стратегії замість термінів зазначено, що це потрібно зробити «терміново!».
На спільній прес-конференції у Белграді після зустрічі з президентом Сербії Александром Вучичем єврокомісар з питань політики сусідства і розширення ЄС Йоганнес Ган наголосив: “Євросоюз не збирається імпортувати двосторонні суперечки. Сербія повинна підписати і застосовувати юридично зобов'язувальну угоду з Косовом".
Або Косово, або ЄС
Питання Косова наразі є головною перешкодою вступу Сербії в ЄС, а сумнозвісна «юридично зобов’язувальна угода», яка де-юре означала б, що Сербія не перешкоджатиме членству Косова у міжнародних організаціях, а де-факто - його визнання, це страшний сон Вучича і його попередників. Однак політика «і Європа, і Косово» провалилася ще за часів Бориса Тадича, тепер же доводиться робити вибір. Взяти таку відповідальність на себе Вучич не готовий, тож ініціював у Сербії так званий «внутрішній діалог щодо Косова», а остаточне рішення, імовірно, прийматиметься на референдумі.
Після зустрічі з єврокомісаром Ганом президент Сербії зазначив, що прийшов час вирішувати питання минулого і віддавати старі борги, застерігши при цьому: “Рішення щодо Косова не буде таким, що Сербія все втрачає, а Приштина все отримує. Воно повинно бути результатом компромісу, в якому обидві сторони залишаться дещо незадоволені".
Наразі ж незадоволене лише Косово, зокрема, президент самопроголошеної республіки Хашим Тачі обурився, що з попередньої версії європейської стратегії щодо Балкан прибрали Косово, звинувативши в лобіюванні проти Приштини членів ЄС, які не визнали самопроголошеної республіки.
Зрушити процес нормалізації відносин між Белградом і Приштиною з мертвої точки буде нелегко, не кажучи вже про остаточне рішення. Як писав LB.ua, переговори за посередництва ЄС зайшли в глухий кут і не проводилися понад рік, а їх відновленню завадило вбивство в Косові сербського політика Олівера Івановича.
Добросусідські відносини і питання кордонів
Під час зустрічі з Ганом Вучич нарікав, що Сербії доводиться долати більше перешкод на шляху до ЄС, ніж іншим, маючи на увазі проблему Косова. І хоча питання колишньої сербської провінції є найбільшим викликом для Сербії, воно не єдине, і Белграду таки доведеться владнати й інші питання, з якими стикалися всі новоприбулі в ЄС. Наприклад, питання кордонів.
Те, що вирішити його буде непросто, говорить той факт, що в Хорватії, куди Вучич збирається з візитом, щоб обговорити, зокрема, і проблему спільного кордону, вже заявляють про акції протесту, а прем’єр-міністр Андрей Пленкович заявив, що говорив би із Вучичем радше про військову компенсацію для Хорватії. Попередній візит Вучича до Загреба, який мав відбутися восени минулого року, скасували через чергове напруження у відносинах між Сербією та Хорватією, викликане різкими заявами з обох боків щодо війни у Хорватії, яку окремі сербські політики назвали громадянською, Хорватія ж офіційно назвала її «великосербською агресією».
Спірним залишається питання кордону і з Боснією та Герцеговиною. Вирішити його Белград намагається вже багато років, але безуспішно, а все через відсутність злагодженої позиції у президії самої БіГ.
Україна як камінь спотикання
Однією з умов, задекларованих у Стратегії, є вступ Сербії до Світової організації торгівлі. Тут Белграду, за словами міністра з питань торгівлі і туризму Сербії Расима Ляїча, серйозні перешкоди створює... Україна. Втім, за словами міністра, ЄС стала на бік Сербії, тому цю проблему Белград сподівається швидко владнати.
Чого не скажеш про питання санкцій проти Росії, де ЄС на боці України, а Сербія – на протилежному. Белград неодноразово заявляв, що «ніколи не запровадить санкцій проти братньої Росії», сподіваючись на те, що коли прийде час виконувати розділ вступної угоди, який стосується зовнішньої політики, війна в Україні завершиться і питання санкцій буде неактуальне. Втім, нова стратегія ЄК передбачає «пришвидшення узгодження зовнішньої політики із позицією ЄС».
Чи стане Сербії духу піти на рішучі кроки, чи вона залишатиметься в «анклаві, оточеному ЄС», як назвав Західні Балкани Йоганнес Ган, стане зрозуміло найближчими роками. Принаймні запустити механізм зворотного відліку Белград попросив сам.