Міністерство закордонних справ Сербії напередодні зробило послу України Олександрові Александровичу «останнє попередження». Держсекретар сербського МЗС Івіца Тончев закликав Київ вгамувати амбасадора, або ж Белград вдасться до «рішучих заходів». Розгнівало місцевих високопосадовців інтерв’ю його екселенції, в якому посол закидає сербській владі, що та не робить нічого, щоб покарати своїх найманців за участь у бойових діях на сході України.
Таку заяву посол зробив, так і не дочекавшись реакції Сербії на передачу СБУ особистих даних громадян Сербії, які воюють на боці проросійських сепаратистів. Втім, і у відповіді Олександрові Александровичу сербське МЗС проігнорувало цей факт, зазначивши тільки, що «...і громадяни України брали участь у конфліктах у Югославії, однак ніхто за це Києву не дорікав».
Незряча Феміда
Отже, небажання покарати своїх найманців тепер можна вважати офіційною позицією Белграда. Це попри те, що ще 2014 року в Сербії було прийнято закон, який передбачає позбавлення волі за участь у збройних конфліктах за кордоном терміном до 10 років. Втім, жоден із трьох десятків, що постали перед судом, так і не сів за ґрати. Більшість отримали умовні терміни або ж домашній арешт.
Лише за офіційними даними, на фронті так званої «Новоросії» побувало 300 сербських найманців, а встановити їхні особи сербське правосуддя могло і без допомоги СБУ, була б тільки політична воля: адже багато хто з найманців зовсім не приховує своєї незаконної діяльності і навіть хизується нею, поширюючи фото та відео із зони конфлікту на своїх сторінках у соціальних мережах.
Деякі персонажі навіть стали справжніми зірками – вони роздають інтерв'ю, беруть участь у ток-шоу на загальнонаціональних каналах. Як, наприклад, лідер «Руху четників» Братислав Живкович, який навіть отримав від Росії медаль «За повернення Криму»; улюбленець російського телебачення снайпер Деян Бермч, що й досі воює на Сході України; колишній прес-секретар одного з підрозділів сербського спецназу Радомир Почуча; Саша Сінджелич, який після участі в українсько-російському конфлікті встиг відзначитися у підготовці терактів і держперевороту в Чорногорії...
Війна як ремесло
Велика кількість сербський найманців – так звані «пси війни», які навички військової справи здобули під час кривавих конфліктів у Югославії, і от з’явилася нагода заробити на своєму досвіді, та ще й під гаслом допомоги «руським братам».
А їх масова участь у збройному конфлікті на Сході України – результат безкарності за страшні діяння в Югославії у 90-х роках. У Сербії нерідко військові злочинці, чия вина доведена Міжнародним судом – це національні герої. І не тільки для ультраправих маргіналів.
Нещодавно міністр оборони Сербії Александар Вулін запросив генерала Лазаревича, який відбув покарання у Гаазі за злочини проти мирного населення під час конфлікту у Косові, викладати у Військовій академії. А з ним і ще кількох командирів, які під час косовської війни залишили по собі спалені села, вбитих дітей і жінок. Вище керівництво Гаазького трибуналу, яке саме завершило свій візит до Белграда, рішуче засудило такий крок, назвавши його неприйнятним. Однак в уряді Сербії не бачать нічого дивного в тому, щоб військові злочинці викладали те, за що були засуджені.
Притулок для воєнних злочинців
За даними Фонду гуманітарного права, у Сербії живе щонайменше 3000 підозрюваних у вчиненні важких злочинів у Боснії і Герцеговині, Хорватії та Косові. Експерти відзначають, що з приходом до влади Сербської прогресивної партії змінилося ставлення до воєнних злочинців. За останні кілька років значно зросла кількість скасування Вищими судами вироків за воєнні злочини, які вчиняли серби, а також призупинялася співпраця з Гаазьким трибуналом.
Так, під час візиту голови Міжнародного суду у справах колишньої Югославії Кармела Аджіуса та генпрокурора Гааги Сержа Брамерца, які вкотре закликали владу видати їм двох членів Радикальної партії, яких звинувачують у залякуванні та підкупі свідків у справі лідера їхньої політсили Воїслава Шешеля, офіційний Белград відхилив вимоги Гааги, пояснюючи, що радикалів виправдав місцевий Вищий суд.
Тож Україні годі сподіватися на справедливе покарання сербських бойовиків - бо Сербія демонструє зневагу до найвищих інстанцій міжнародного правосуддя й досі не спромоглася визнати помилки двадцятирічної давності та подивитися в очі родичам жертв.