Минулого тижня представники Демократичної партії в Сенаті США оприлюднили звіт, в якому йдеться про зростання російського впливу в Сербії. Як приклад один з найвпливовіших сенаторів від демократів Бен Кардін навів те, що за 5 років Вучич зустрівся із Путіним 12 разів. У звіті відзначено і зростання кількості російських ЗМІ та громадських організацій у Сербії. Критикувати рапорт американських демократів взялися російський посол у Сербії і сама прес-аташе російського МЗС Марія Захарова, а от офіційні представники Белграда не заперечували очевидного, та й нерозумно було б це робити з огляду на те, що боротьба зі «злоякісним російським впливом на Балканах» передбачає збільшення грошової допомоги від США.
Уже за кілька днів занепокоєння російською присутністю в Сербії висловили і британські лорди. В останній доповіді Комітету з міжнародних відносин парламенту Великої Британії йдеться про «вповільнення демократизації західних Балкан внаслідок посилення російського впливу» і про те, що не варто недооцінювати його ймовірний дестабілізаційний ефект на регіон.
Російська «гуманітарна» база
Уже довгий час серйозне занепокоєння і Заходу, і демократичного суспільства в самій Сербії викликає діяльність Російського гуманітарного центру в м. Ніш. Центр, для якого Росія з 2014 року вимагає дипломатичний статус, представники проєвропейської опозиції називають російською військовою базою, а американці не інакше як «шпигунським кублом». Центр було створено на базі військового аеродрому задля спільного реагування сербського та російського МНС у випадках пожеж, паводків тощо. Однак багатьох мучить питання, якщо в центру справді гуманітарна місія, то навіщо йому особливий дипломатичний захист?
За твердженням лідера Ліберал-демократичної партії Сербії Чедомира Йовановича, саме на базі в Ніші готувався державний переворот у Чорногорії, який намагалися здійснити сербські бойовики, які до того відзначилися на війні в Україні, під керівництвом російських грушників. На думку Йовановича, сценарій до заколотів у Македонії теж писали в російсько-сербському гуманітарному центрі.
До Ніша веде слід і найсвіжіший скандал зі створенням воєнізованого загону «Сербська честь» у Республіці Сербській. Інформацію про те, що президент Республіки Сербської за допомогою російських і сербських спецпризначенців створює парамілітарні угруповання, днями опублікував британський «Guardian» з посиланням на боснійський «Žurnal».
Міністр безпеки БіГ Драган Мектич підтвердив інформацію про паравоєнний підрозділ, зазначивши, що служби безпеки вже довгий час збирають дані про «Сербську честь», однак деталі розкривати відмовився. Як з’ясували місцеві ЗМІ, до загону входять люди із солідним кримінальним досьє, деякі з них відзначені російськими орденами і мають тісні зв’язки з ветеранськими організаціями в Росії. Бойову форму молодики начебто підтримують на базі в Ніші, тут же розташовано і головне представництво організації. Кабінет Мілорада Додика заперечує інформацію про створення воєнізованих підрозділів, а активісти «Сербської честі» погрожують судитися і з Мектичем, і з журналістами. Молодики стверджують, що займаються гуманітарною роботою, до прикладу, роздають продуктові пакети нужденним, та оприлюднені фото зі зброєю, у камуфляжі говорять самі за себе – все в дусі російської гуманітарної діяльності. 9 січня представники «Сербської честі» продефілювали на параді, який, попри заборону суду, Мілорад Додик організував на честь «Дня республіки».
Як і в Чорногорії, носіями проросійських настроїв у Боснії є сербська громада, тож не дивно, що майже всі російські інвестиції у БіГ зосереджені у Республіці Сербській – напівавтономному утворенні Боснії, де понад 80% населення складають серби. Президент Путін радо зустрічається з лідером РС Мілорадом Додиком, попри те, що він є лише керівником регіонального масштабу. Хоча Додик і не визначає зовнішньополітичний курс БіГ, своїми систематичними ініціативами про нові референдуми та погрозами про відокремлення продукує політичні кризи, які віддаляють перспективу вступу БіГ у НАТО.
Завадити розширенню НАТО
Нагадаємо, що завадити вступу в Північноатлантичний альянс Чорногорії Росія намагалася, організувавши там державний переворот, який передбачав і теракти, і ліквідацію прем’єр-міністра Міло Джукановича. Триває судовий процес над заколотниками, а одному із фігурантів справи, громадянину Чорногорії Ананію Нікичу Росія надала притулок і відмовилася видавати чорногорському правосуддю.
Попри вливання в чорногорську економіку та засилля російських і проросійських ЗМІ, які почали виникати в Чорногорії якраз після того, як вона заявила про наміри вступити до НАТО, і попри найрадикальніші заходи із застосуванням бойовиків, підступний план Кремля провалився, а Чорногорія стала повноправним членом НАТО.
Центр уваги тепер перемістився на імовірного наступного члена Північноатлантичного альянсу – Македонію, яка вже готова піти на поступки Греції та зректися власної назви, аби лише приєднатися до НАТО. Фінал багаторічної драми може стати відомим вже 17 січня, коли представники Греції та Македонії обговорюватимуть це питання в Нью-Йорку. Офіційна реакція Москви наразі стримана, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров на своїй останній прес-конференції заявив, що Росія готова визнати будь-яке ім’я Македонії, однак цікаво, до яких заходів вона вдасться на місці. Наразі Росія намагалася поглибити свій вплив у цій країні переважно через православну церкву, просуваючи ідеї ідентичності та єдиної віри, спонсоруючи будівництво храмів. Наочний результат – все більше нових церков у Македонії будують не у традиційному македонському, а в російсько-українському стилі, із золотими банями. Також за останній період тут з’явилося кілька десятків товариств македонсько-російської дружби.
Член НАТО та ЄС, католицька Хорватія ніколи не відзначалася русофільськими настроями, і хоча Росії тут нічого шукати чи втрачати, вона все ж намагається хоча б позірно представити себе партнером цієї балканської країни. Так, президенту Хорватії Колінді Грабар-Кітарович у Москві влаштували значно пишніший прийом, ніж головному союзнику на Балканах, президенту Сербії Александеру Вучичу. Протягом триденного візиту Грабар-Кітарович зустрічалася і з Путіним, і з Медведєвим, а також з Матвієнко, патріархом Кирилом і відвідала російсько-хорватський бізнес-форум.
Сербія – останній оплот Росії на Балканах
Центральною країною російського впливу на Балканах залишається Сербія. Росія відвоювала для себе тут найбільше позицій, і зрозуміло, що так просто вона їх не віддасть – в цьому одностайні експерти, а глава російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров якось заявив, що «ставлення Заходу до Сербії нагадує ставлення ЄС до України», що декотрі експерти витлумачили як попередження, що в Сербії може статися те саме, що й в Україні, якщо вона обере Захід.
Але поки що тут домінує Росія:
- Сербсько-російську дружбу розвивають понад 100 громадських організацій, які почали виникати після проголошення незалежності Косова
- Москва підтримує низку сербських політичних партій
- Політику Кремля в Сербії пропагують не лише російські ЗМІ, які мають у Белграді свої представництва, а й тутешні медіа, в яких майже не зустрінеш критичних матеріалів про «матінку Росію»
- Активно розвивається військово-технічна співпраця. Це не лише спільні навчання, а й подаровані Путіним МіГ, танки, БТР...
- Православна церква: нещодавно завершено розпис купола однієї з найбільших церков у світі - храму Святого Сави, який профінансував «Газпром»
- Енергетика: «Газпром» купив державну монополію, компанію «Нафтова індустрія Сербії»
Окрім того, дружбу Росії та Сербії неабияк зміцнює підтримка Москви в Радбезі ООН сербських позиції щодо Косова.
Та попри це, Белград офіційно обрав курс на Брюссель. За даними соціологічних досліджень, лише 3% сербів хотіли би жити в Росії, хоча найбільшим приятелем її вважає 41% опитаних. Тож і президент Вучич намагається вести подвійну гру, прикриваючи конкретні кроки в напрямку Брюсселя популістськими жестами щодо Москви, однак з таким досвідченим гравцем, як Путін, ситуація легко може вийти з-під контролю і лялькар враз стати лялькою.