Що сталося
Як відомо, швидкість роботи пакетів Starshield знизили без попередження.
16 жовтня видання Reuters з посиланням на двох американських посадовців і одного західного повідомило, що керівництво Пентагону отримало вказівку зсередини Білого дому сповільнити сервіс для українських військових. Хто саме ухвалив рішення, джерела не назвали. Водночас, за даними джерел The Telegraph, сповільнити роботу сервісу Трампу запропонував Ілон Маск особисто. Хоча напередодні він писав, що пакети Starshield належать уряду США та перебувають під його контролем.
Станом на 19 жовтня повної ясності щодо обмежень і хто ухвалив таке рішення немає. Джерело в Міноборони каже, що термінали працюють у русі, але до 160 кілометрів на годину.
Що таке Starshield
«Starshield – це окреме відгалуження від загальної мережі Starlink компанії SpaceX. Під потреби Starshield виділено 182 супутники, які працюють саме в інтересах цього проєкту, який направлений на забезпечення стійкого урядового та військового зв'язку. Згідно з відкритою інформацією, основним експлуатантом системи Starshield в боку США є окремий підрозділ у структурі космічних військ США. Але розробка супутників на орбіту і поточний супровід відбувається відповідно до контрактів з компанією SpaceX», – пояснює оглядач «Мілітарного» Вадим Кушніков.
Швидкість передачі даних у захищеній версії через лише 182 супутники не страждає, зазначає Кушніков. Є дані, що вона навіть вища й стабільніша за цивільну.
Зазначимо, з березня 2026 року Starlink запровадив для цивільних планів Roam, Local Priority і Global Priority максимальну швидкість руху 160 км/год. Окремо в SpaceX є лінійка приймачів для повітряних суден, які тримають зв'язок на швидкостях понад 700 кілометрів на годину.
Змінилося й обладнання. До 2023 року термінали були звичайними, їх можна було переорієнтувати на роботу в мережі Starshield, каже Кушніков. З кінця 2024-го випускаються окремі термінали, які працюють виключно в ній.
Відомо, що у грудні 2024 року Пентагон перевів на Starshield частину вже наявних в Україні терміналів: 2500 додатково до 500, підключених раніше. Разом близько 3000. Контракт уклали в серпні 2024-го, ще за адміністрації Байдена. Втім, озвучувати відсоток підрозділів, які на сьогодні мають доступ до військової версії Starlink, було б нерозумно.
«Підрозділи Сил оборони могли користуватися вищими швидкостями, та я думаю відкривати якісь конкретні технічні засоби було б некоректно. Але дійсно є велика кількість засобів, які використовують цю систему», – зазначив оглядач «Мілітарного».
На що вплинули обмеження
У Міноборони з посиланням на джерела заявили, що обмеження ускладнили використання безпілотних систем, логістики й мідстрайків. Про збої повідомив і 7-й корпус ДШВ.
За спостереженнями військових, під час польоту БпЛА на швидкості 110-120 км/год зв’язок міг зникати на 10-20 секунд. У цей час апарати продовжували рух, однак оператори втрачали можливість повноцінно ними керувати.
За даними джерел МОУ, у різних підрозділів зв’язок втрачався на різних швидкостях – подекуди і на 70 км/год.
Вадим Кушніков пояснює, від цього канал залежать такі класи засобів як мідстрайки й ударні засоби тактичної ланки, зокрема важкі оптоволоконні квадрокоптери-бомбери.
Окремо – робота дронів-перехоплювачів, про що писав і радник президента України Сергій Флеш.
Кушніков наголошує, що тут важливо розуміти ширший контекст, як цей зв’язок може використовуватись.
«Позиції дронів-перехоплювачів можуть бути віддалені від пунктів керування і операторів. І, відповідно, для того, щоб отримати зв'язок між оператором, який знаходиться в іншому місці від позиції розміщення саме дронів-перехоплювачів, використовується Starlink», – зазначає він.
Зазначимо, це не перший випадок, коли точковий збій роботи цього супутникового зв’язку впливав на роботу Сил оборони. У 2023 році через обмеження були зірвані місії, спрямовані насамперед на акваторію Чорного моря, тоді йшлося про поєднання технології SpaceX з українськими розробками в галузі морських безпілотників.
Про зірвані місії на цивільній версії Starlink в нинішній ситуації Кушніков каже повідомлень не отримував.
Як це працює технічно
Супутниковий термінал можна уявити як надточний цифровий ліхтарик, промінь якого формується не лінзою, а тисячами мікроантен – фазованою решіткою, пояснює експерт з радіоелектронної боротьби Анатолій Храпчинський.
Цей «ліхтарик» кожні частки секунди електронно повертає промінь і влучає в супутник, який летить на висоті 550 кілометрів зі швидкістю понад 27 тис. км/год. Одночасно термінал постійно передає свої координати через вбудований GPS.
Якщо система бачить, що швидкість антени перевищує дозволені для тарифу рамки або термінал виїхав за межі дозволеної геозони, сигнал на передачу автоматично вимикається. Для спеціальних і авіаційних версій таких заборон немає, там алгоритми навчені тримати контакт навіть на швидкостях літака.
«Різниця ж у швидкості інтернету між різними підрозділами майже ніколи не залежить від самого термінала – річ у тарифах та завантаженості “неба”. Супутник випромінює інтернет вузькими плямами на землю, розбитими на географічні комірки. Пропускна здатність кожної такої плями суворо обмежена. Якщо в одному районі зосереджено багато підрозділів, усі термінали починають ділити між собою один і той самий канал – швидкість падає для всіх», – пояснює Храпчинський.
Крім того, каже, вирішальну роль відіграє пріоритет: термінали з дорожчими корпоративними чи військовими пакетами мережа обслуговує першочергово, тоді як звичайні цивільні пакети в умовах перевантаження штучно відсуваються «в кінець черги».
«До цього додаються й польові фактори: просідання напруги від генератора або слабкого інвертора змушує антену знижувати потужність передавача, а робота ворожого РЕБ збиває GPS-синхронізацію, через що термінал просто не може вчасно й точно направити свій промінь на черговий супутник», – зазначає експерт.
Які є альтернативи
Європейські проєкти ще далекі від тих спроможностей, які має SpaceX, каже Вадим Кушніков.
Якщо говорити про GOVSATCOM (Європейський урядовий супутниковий зв'язок), він працює з січня 2026 року й об'єднує потужності державних супутників країн ЄС. 14 жовтня – того самого дня, коли сталися обмеження – речник Єврокомісії Томас Реньє заявив, що ЄС веде з Україною переговори про повноцінне підключення. Комерційні супутникові потужності планують додати на початку 2027-го.
Фінська ICEYE у вересні підписала з польською PGZ (Polska Grupa Zbrojeniowa) угоду про спільну розробку системи MILSATCOM для Збройних сил Польщі, а 1 жовтня оголосила про партнерство з Nokia для створення захищеного урядового й військового супутникового зв'язку. Перші супутники планують вивести на орбіту у 2028 році.
«Поки що ми бачимо лише загальні рамки домовленостей, а які конкретно технічні завдання стоять перед компаніями, поки що невідомо», – каже Кушніков.
За кількістю супутників ці проєкти SpaceX не наздоженуть. Але питання, за його словами, в іншому: чи стоїть узагалі така задача.
Чи призначені вони для глобального покриття, як у SpaceX, чи лише для стійкого зв'язку над Європою й країнами-замовниками.
Також аналогом Starlink називають британську мережу Eutelsat OneWeb, що має біля 650 активних супутників. За словами Кушнікова, вона розвивається, але термінали цієї системи значно габаритніші і важчі за аналогічне обладнання Starlink. Тому адаптація на безпілотну авіаційну чи морську техніку під великим питанням. Плюс ціна, у OneWeb вартість терміналів біля 7 000 євро, а безлімітних планів – 1300-1600 євро. У Starlink обладнання разом із місячною платою – 700 доларів.
«Чим масовіше рішення, тим воно дешевше для кінцевого користувача, а така масштабованість є лише у Starlink», – зазначає Кушніков.
Над чим працює Україна
Розробки по зв’язку у Силах оборони – це рішення на тактичному та на оперативному рівнях, пояснює оглядач «Мілітарного».
«До цієї історії можна загадати ініціативу колишнього міністра оборони Михайла Федорова про військове LTE. Це якраз є одне з, скажімо так, альтернативних рішень, яке може доповнити, але не компенсувати повністю в разі відсутності доступу до Starlink питання оперативної комунікації, керування засобами ураження та засобами розвідки», – пояснює Вадим Кушніков.
Утім, катастрофічний сценарій, за яким при відключенні американського супутникового зв’язку усе ляже, він вважає перебільшеним. Росіяни, наприклад, не мають такого широкого доступу до Starlink, але не колапсували ні на лінії бойового зіткнення, ні в застосуванні ударних засобів, адже переключилися на інші рішення. Такі рішення існують, просто вони значно складніші в реалізації й дорожчі, наголошує Кушніков.
Читайте такожВерифікувати Starlink. Що буде з незареєстрованими терміналами, чи багато таких і як це допоможе обмежити доступ росіянам
Чому їх досі не збудували в Україні, він пояснює питанням пріоритетів: деякі рішення розвиваються паралельно, без Starlink, але доступні альтернативи дорожчі, їх складніше придбати, бо вони комерційні й не такі масові. А поки є можливість користуватися цим зв’язком, ним користуватимуться.
Чого бракує всередині країни
Головна проблема, на думку Анатолія Храпчинського, – відсутність єдиного центру, який прогнозував би дії противника.
«Який би нормально аналізував і прогнозував наступні зміни з боку ворога. Навіть у вигляді того, що коли ми пропонуємо якесь рішення, як воно буде потім нівелюватися з боку ворога», – каже він. Такий центр мав би на виході формувати технічні характеристики для засобів, які знадобляться.
Конкретний приклад – Mesh-зв'язок, який використовує ворог. Зараз його не вдається якісно глушити, бо виробники РЕБ виробляли те, що замовляли Сили оборони, каже експерт. Якби цей напрямок побачили на етапі формування, вже були б готові рішення й виробники, здатні сформувати відповідне радіоелектронне поле.
Читайте такожРетранслятори в Києві чи керування з Білорусі. Як росіяни наводять дрони
Окреме питання – економіка. «Ми тут лупашимо собі Starlink за 20 тисяч на дрон для зв'язку, коли в принципі є інші протоколи зв'язку», – зауважує Храпчинський, нагадуючи, що водночас декларується задача здешевлення засобів ураження.
Щодо європейського відставання він вказує на технічну причину, яка рідко звучить. SpaceX займалася не лише супутниками, а й ракетами-носіями, які здешевили їхнє виведення на орбіту. У Європи одноразові ракети, і це вузьке місце: запускати щотижня, як SpaceX, вони не можуть. Тому європейські програми мають малу пропускну спроможність і малу кількість супутників, а для масштабування потрібна урядова програма.
Приклад, як це спрацювало в США: Маск зробив Starlink, пообіцяв Starshield, держава підтвердила, що проєкт потрібен Пентагону – після цього прийшли інвестори. І коли ракета падала, реагували спокійно, бо розуміли, що технологія потребує шляху до експлуатації.
«Це не наш випадок, коли українці зранку прокинулися і одразу пишуть, де наша балістика», – підсумовує Храпчинський.