ГлавнаяСпортДругие

Show must go on: ми все ще – у шоу!

Фартовий цей сезон для нас – інакше не скажеш. Так, гра проти Хорватії у Загребі сподобалася, певно, більшості, але коли у заключному відрізку гри м‘яч двічі влучає у штангу, а воротар, відверто кажучи, не вражає надійністю – ні про що інше, як про везіння, не казатимеш. Щодо власне якості українського виконання – приємно те, що збірна прогресує: видно, що від матчу до матчу атаки синьо-жовтих хоч і не збільшуються стрімко у кількості, все ж дедалі частіше набувають логічного завершення.

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель

Зрештою, якщо бути відвертими із собою самими, нам ще доведеться немало почекати, щоби футболісти із тризубом на серці грали так, як, скажімо, збірна Голландії. Можливо, коли дитячі тренери з Нідерландів, котрі зараз працюють в академії «Шахтаря», виховають одне-друге покоління – з малого віку і до повноліття, тоді й отримаємо те, про що мріємо і що пам‘ятаємо від золотих часів київського «Динамо» 70-80-х. Відтак поки задовольняємося тим, що українська збірна все ще зберігає шанси на путівку до Південної Африки: нічия з хорватами – принципово важливий здобуток, який, проте, не знімає з нас інших дуже важливих завдань.

У вересні українцям слід витримати дуже непростий іспит у Мінську – пригадуєте, як важко було грати з білорусами у Львові? Так, зважаючи на тенденцію прогресу у нашій грі, можна припустити, що цього разу українці матимуть кращий вигляд, однак і наші сусіди – суперник, не простіший за хорватів.

Дуже важливі матчі відбудуться до нашої зустрічі з білорусами. За два з половиною тижні – 19 серпня і 5 вересня – Білорусь і Хорватія зіграють двічі: спочатку у Мінську, а потім – у Загребі. Для нас було б найкраще, якби суперники поділили очки у цих матчах: якби двічі зіграли внічию – то взагалі «ідеал», але навіть якщо суперники обміняються перемогами – теж дуже непогано. На четвертий день після виїзного матчу з хорватами білоруси чекатимуть в гості українців, а ми до того, 5 вересня, зіграємо вдома з Андоррою. Календар справді сприяє тому, щоби поступово підійти до принципового матчу, в якому ціна перемоги буде фактично прирівнюватися до проходу на Кубок світу-2010. Звісно, може бути і не такий сприятливий для нас варіант, якщо, скажімо, Срна і компанія двічі переможуть наших «поліських сусідів»: тоді все залежатиме від втрачених очок в іграх з іншими командами. Білорусь треба буде обіграти «як кров з носу», а далі Михайличенко і Біліч зійдуться в заочному змаганні проти Англії, з якою зіграють з різницею у місяць: щоправда, у нас тут є невеличка перевага – хорвати грають першими і на виїзді, а ми вдома і, можливо, англійці вже вирішать для себе усі питання щодо виходу у фінальний турнір. Хоч покладатися на те, що британці будуть «відбувати номер», означає приректи себе на поразку – до Дніпропетровська точно приїдуть всі «основні», а якщо Капелло і випустить найближчий резерв, то той буде «рвати кігті», аби довести тренеру свою готовність потрапити до списку учасників чемпіонату світу. Тому шлях до Південної Африки поки не став для нас ближчим, але й не віддалився, що не може не тішити.

І ще постскриптум: міркуючи над тим, кого назвати найціннішим у сезоні 2008/2009, ваш автор вагався між Срною і Фернандіньо (обидва ключових гравці «Шахтаря» безпосередньо впливали на гру і перемогу своєї команди в Кубку УЄФА), та все ж віддав перевагу хорвату – упродовж сезону він був стабільнішим. Побачивши, як Даріо не завжди по-спортивному поводився у матчі проти одноклубників з «Шахтаря», засумнівався, чи прийняв правильне рішення. Однак потім, поміркувавши, вирішив нічого не змінювати – все ж і українці, яких ми вважаємо найкращими, теж часом і симулюють, і обмінюються гострими репліками з суперниками. Це – спорт, хоч осад залишився, як сказано у відомому анекдоті.

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель