Після початку повномасштабного вторгнення російські окупаційні сили та повʼязані з ними збройні формування ЛНР/ДНР значно посилили релігійне переслідування священнослужителів та вірян на тимчасово окупованих територіях. Постраждалих незаконно увʼязнюють, піддають сексуальному та психологічному тиску, катують, а церкви закривають, розкрадають, українські єпархії насильно приєднують до Російської православної церкви чи просто знищують.
Про це йдеться у звіті “Хто твій Бог? Релігійний терор на тимчасово окупованих територіях”, який підготували команди Міжнародного партнерства за права людини (IPHR) спільно з ГО “Truth Hounds”.
Це дослідження ґрунтується на результатах 12-ти глибинних інтервʼю зі священнослужителями, які зазнали переслідування під час окупації, а також 21 інтервʼю з цивільними, які стали свідками або безпосередньо постраждали від релігійного терору, здебільшого, в Харківській та Херсонській областях.
Більшість з опитаних респондентів з числа релігійних діячів представляли Українську православну церкву (УПЦ Московського патріархату) та Православну церкву України (ПЦУ), один — представник громади Євангельських християн баптистів (ЄХБ). Восьмеро опитаних були ув’язнені в 11 місцях несвободи на окупованих територіях Херсонської та Харківської областей, Криму та Росії.
Вісім із 12 опитаних релігійних діячів зазнали незаконного утримання, безпідставних обшуків, тортур та психологічного тиску різного ступеню через їхню релігійну діяльність та приналежність. Як зазначають в дослідженні, декого зі священнослужителів забирали прямо з місць ведення богослужіння. Часто ці затримання супроводжувалися фізичним насильством.
“Я побачив, як вони (російські військові) забігають на територію церкви через центральний вхід. Їх було 6 чи 7. Я не роздивився, хто то був, — чи спецназ, чи Росгвардія (підрозділи російських військ). Підбігли до мене, наставили автомати. Спочатку сказали лягати на землю, потім вставати. Коли на їхню фразу “поклич батюшку” я відповів, що це я, то один із них автоматом ударив мене в голову. Бурят (російський військовий азійської зовнішності) кричав, що я хотів відкрити тут УНА- УНСО, а жінка — українську школу на дому. І знову вдарив в голову тактичними рукавицями. Тоді наділи мішок на голову, кайданки на руки позаду спини і повели до машини», — зі свідчення постраждалого священника УПЦ з Херсонської області.
Читайте також«За стіною кричали жінки і плакали діти»
Семеро з них піддавалися фізичному насильству, яке застосовували російські військові, щоб покарати, залякати, принизити, примусити священнослужителів до співпраці, зречення церковного сану та своїх переконань. У більшості випадків їх били руками, ногами, сторонніми предметами та застосовували електричний струм. Часто ці види фізичного тиску поєднувалися між собою.
«Знову вдарили мене струмом. І далі він [російський військовий] сказав, щоб я писав під диктовку. Він диктував — я писав. На моменті відмови від сану сказав їм, що це ж профанація і цей лист ніякої сили не має. Але їм було всерівно», — зі свідчення постраждалого протодиякона УПЦ МП з Херсона.
Окрім цього, пʼятеро із 12 опитаних священнослужителів піддавалися сексуалізованому насильству, повʼязаному з конфліктом (СНПК). Вони повідомили, що зазнавали погроз та спроб анального зґвалтування за допомогою сторонніх предметів.
«У них на полці був штучний фалос. Він виглядав, як в секс-шопах, він був великим, десь сантиметрів 20–25 — гіперболізований, колір тілесний, рожево-бежевий, може. Вони мене на підлогу кинули та почали штани знімати, пояс розстібнули. Я зрозумів, що зараз будуть ґвалтувати мене. Я просив, що не треба цього робити. Вони мене підняли, посадили. Сказали тепер на камеру розповідати про дітей Донбаса», — зі свідчення постраждалого протодиякона УПЦ МП з Херсона.
Окупаційні війська переслідували не тільки релігійних діячів, але й вірян та волонтерів, які допомагали місцевому населенню в гуманітарних питаннях. Часто церква ставала осередком таких зібрань, де люди могли отримати їжу, ліки, засоби гігієни та інші необхідні базові речі. Проте ця діяльність, як зазначається в звіті, також переслідувалась окупантами.
Так, жительку Херсона, яка готувала їжу та доглядала за тваринами у гуманітарному хабі на базі євангелістської церкви, увʼязнили на 60 діб. На допитах російські військові розпитували її про віру та роботу в церкві.
За свідченнями іншої жінки, церква також прихистила дітей із дитячого будинку, яких згодом російські військові повернули до закладу. Пізніше частину дітей вивезли на інші окуповані території та до Росії.
У другій частині звіту йде мова про віру як “останній доступний засіб психологічної саморегуляції, внутрішньої опори та підтримки в умовах повної невизначеності і страху за власне життя, жаху фізичних і психологічних страждань, неможливості захистити себе та контролювати ситуацію” з боку цивільних увʼязнених, які не є релігійними діячами та не ідентифікують свою приналежність до тієї чи іншої релігійної конфесії. Опитані респонденти повідомляли дослідникам, що на стінах камер часто були видряпані слова із молитв або, коли когось забирали на допит, інші потерпілі починали молитися за нього/неї. І російські військові часто використовували цю віру в Бога як інструмент тиску та залякування.
Наприклад, у звіті є згадки про те, як представники окупаційних військ змушували їх молитися вголос перед імітацією страти чи фізичним насильством.
«Нас вивезли за місто, почали по одному витаскувати, розрізати скоч на руках, всіх построїли і сказали: “молитесь, суки”», — зі свідчення постраждалого з Херсона.
Як зазначають у звіті, задокументовані та проаналізовані випадки не є поодинокими ексцесами. Характер подій, системність і масштабність вказують на цілеспрямовану політику окупаційної влади, яка спрямована на встановлення повного релігійного контролю та подолання “небажаних” релігійних спільнот на ТОТ.
Як йдеться у висновках звіту, російські окупанти “здійснюють щодо духовних лідерів і вірян цих спільнот дійсно шокуючі за своєю жорстокістю форми фізичного та психологічного насильства. Опитані IPHR постраждалі зазнавали побиття, удушення, електрошоку, сексуального насильства, а також погроз каліцтвом, зґвалтуванням і смертю. Вони були ув’язнені в нелюдських умовах без доступу до туалету й засобів гігієни, адекватної їжі, води і ліків, в атмосфері невизначеності, страху й тотального насильства…” Окрім цього, “російські окупаційні сили використовували віру в Бога та релігійні переконання постраждалих як інструмент психологічного тиску, залякування і приниження”.
Автори звіту вказують, що такі дії порушують міжнародне гуманітарне право та основоположні права людини, зокрема, свободу віросповідання, свободу вираження поглядів, а також заборону катування.
“Залежно від обставин конкретних епізодів вони також можуть становити воєнні злочини та злочини проти людяності, як-от переслідування, незаконне позбавлення волі, катування, зґвалтування та інші форми сексуального насильства, нелюдське поводження, наруга над людською гідністю та розграбування майна”, — підсумовують правозахисники.
Інтервʼю провели документатори громадських організацій IPHR, Truth Hounds, «Блакитний Птах», «ЮрФем» та «Fight for Right» протягом 2023–2026 років.
Звіт презентують 9 листопада о 16:00 в Центрі Шептицького Українського католицького університету, Львів.