Чим бити
Засобом ураження російських пускових установок може бути або дрон-камікадзе, який летить зі швидкістю 100-200 км/год, або балістична ракета, яка має швидкість 4 Маха, пояснює в коментарі для LB.ua Іван Киричевський, військовослужбовець 413-го полку СБС «Рейд», експерт з озброєнь Defense Express. За пів року було вже кілька таких уражень, каже він.
«Як мінімум шість публічно відомих успішних епізодів з використанням далекобійних дронів-камікадзе або мідлстрайків. Один з них — коли наш полк “Рейд” знищив установку С-400 на Брянщині», — розповідає Киричевський.
Мінімум п’ять — удари по Криму, каже військовий. Там уражали позиційні райони «Іскандерів» і «Цирконів», також С-400.
За наявності оперативно-тактичних ракет FP7 або «Сапсан» можна буде бити й ними, вважає експерт.
«Зустрічав багато різних цікавих варіантів: один американський генерал пропонує використовувати дозвукові ракети Rusty Dagger, які нам теоретично передали (як повідомляв Defense Express у червні цього року, знайдені росіянами уламки вказують на те, що Україна вже застосовує новітні крилаті ракети AGM-188A Rusty Dagger дальністю понад 930 км, які розробляла американська компанія Zone 5 Technologies спеціально для ЗСУ за програмою ERAM. — Ред.)», — каже Киричевський.
Якщо будуть надійні розвідувальні дані, можна бити і дозвуковими крилатими ракетами.
«Але ще питання, чи достатньо в нас ракет, щоб переключитися суто на полювання на пускові установки і щоб вистачало на планову бойову роботу зі знищення російських об’єктів», — зазначає експерт.
Майор Віталій (Чезет) Іванов, командир зенітного ракетно-артилерійського дивізіону «Страж» 1 корпусу Нацгвардії «Азов», вважає, що найефективніше вражати пускові балістичних ракет дзеркально, тобто своєю балістикою: «Швидкий час реакції, велика площа ураження, низька ймовірність перехоплення під час підльоту до цілі».
На його думку, час реакції та підльоту безпілотника до цілі не дозволяє йому вразити установку разом з екіпажем у районі пуску.
«Як варіант можна розглядати крилаті ракети вітчизняного виробництва. Але це також вимагає докладно планувати й розмістити наші пускові ближче до ЛБЗ, щоб зменшити підльотний час», — каже Чезет.
Як зазначив у подкасті «Кляті питання» авіаційний експерт Анатолій Храпчинський, для ударів по пускових можуть використовувати ракети на зразок ATACMS, AGM-88 HARM. Саме вони летять зі швидкістю, яка відповідає умовам цього завдання.
«Час на прийняття рішення, завантаження координат і відпрацювання — умовно шість хвилин. Можна ще додати час на марш — це ще умовно 14 хвилин. Середня відстань умовно безпечного запуску ракети по пусковій установці з території України — близько 185 км», — каже експерт.
У коментарі для LB.ua Храпчинський зазначив, що використовувати по пускових далекобійні дрони замість дороговартісних ракет критично необхідно. Але є жорсткі вимоги до технічних характеристик таких дронів. Аби відпрацювати по динамічній цілі вглиб ворожої території переважно вночі, дрон повинен мати високу швидкість польоту і здатність маневрувати в умовах щільної протиповітряної оборони противника.
«Найважливішим елементом цієї системи є надійний і захищений зв’язок, який має синхронізувати розвідувальний та ударний контури. Наразі єдиним практичним рішенням, здатним гарантувати необхідну швидкість і якість передачі даних у реальному часі через супротив з боку ворожого РЕБ, є супутниковий зв'язок — зокрема інтегровані термінали Starlink», — зазначає Храпчинський.
Тільки завдяки безперебійному цифровому каналу далекобійний дрон перетворюється зі звичайного баражувального боєприпасу на високоточний інструмент миттєвого реагування, каже експерт.
Яка ситуація з розвідданими
За словами Сергія (Флеша) Бескрестнова, радника Президента України з питань розвитку технологічних напрямів оборони, росіяни ведуть вогонь з відстані, недосяжної для HIMARS, тому бити по балістичних пускових потрібно іншими типами озброєння. А для цього необхідні повітряна розвідка й супутникові знімки.
Усе ускладнюється тим, що пускова установка не стаціонарна ціль.
«Зловити “Іскандер” на марші або біля позиції, де його розгортають, важко», — зазначає Флеш у коментарі телеканалу «Ми — Україна».
Так само складно уразити виробництво балістичних ракет — переважно воно розташоване глибоко під землею.
Під час полювання на пускові питання саме в розвідданих, а не засобах, вважає Іван Киричевський.
«Було таке модне поняття “розвідувально-ударний контур”. Тобто недостатньо мати засоби ураження, треба мати ще й розвідку, яка буде передавати дані в режимі реального часу, з циклом обробки кілька хвилин», — пояснює він.
На думку Киричевського, проблеми з розвідданими — це «вже питання політичного фактору». Імовірно, даних не надають США, а можливо, американці самі їх не мають, припускає військовослужбовець. Чи стосуватиметься цього напрямку нещодавнє поновлення обміну розвідданими зі Сполученими Штатами, йому невідомо.
Як зазначає Анатолій Храпчинський, за тими супутниковими даними, що надають іноземні партнери, українські військові знають, коли ракета вже вилетіла. Райони пуску приблизно відомі, але потрібно знати наперед, звідки саме летітиме загроза: «Тут супутником не обійтися — потрібно говорити про наші розвідувальні дрони, які перебуватимуть у повітряному просторі».
Ключовий технологічний розрив між тимчасово окупованими територіями й територією РФ пролягає саме у сфері зв'язку, зазначив Храпчинський у коментарі для LB.ua. На окупованих землях наші оператори можуть спиратися на Starlink, а на території Росії дія цього сервісу обмежена. Для ураження динамічних або добре замаскованих об'єктів у глибині РФ потрібен постійний космічний і радіотехнічний моніторинг, де роль розвідінформації від партнерів вирішальна.
«На жаль, західні союзники досі займають стриману позицію щодо надання оперативних даних для активних дій на російській території, побоюючись гіпотетичної ”ескалації”. Отже, ми стикаємося з комплексом обмежень: від суто ”технічних прогалин” у зв'язку до геополітичних рамкових стримувань, які нам доводиться компенсувати розробкою власних автономних рішень», — каже Храпчинський.
Зазначимо, за даними видання The Atlantic, президент України Володимир Зеленський під час зустрічі з Дональдом Трампом попросив допомогу від Ілона Маска з використанням супутникової системи Starlink для наведення ударів по балістичних установках. Але як відомо, Маск не дав такого дозволу. У коментарі для видання представник команди колишнього міністра оборони Михайла Федорова зауважив, що Маск сперечається з Федоровим про ризик подальшої ескалації з боку Росії та вважає, що вже час укласти мир.
Чому іноді не б’ють навіть за наявності даних
За словами Анатолія Храпчинського, дійсно були випадки, коли навіть за наявності інформації про розташування пускових по них не били. Одна з причин — обмеження, накладені іноземними партнерами: «Розвідка неодноразово фіксувала пускові установки, засоби ППО й авіацію противника на його прикордонній території, проте використання наданого високоточного озброєння (на кшталт ATACMS чи HIMARS) перебувало під суворою забороною».
За його словами, поки тривали дипломатичні узгодження або діяли політичні обмеження, ворожі машини спокійно виконували пуски й відходили в укриття.
Друга причина — критична часова прогалина в ланцюжку виявлення — рішення — ураження (Kill Chain), тоді як у випадку з мобільними комплексами «Іскандер» чи С-300/400 вікно можливостей — лічені хвилини, каже Храпчинський.
«Якщо оперативні дані із супутників від партнерів надходять із затримкою через бюрократичні процедури верифікації, інформація втрачає актуальність і ціль встигає змінити позицію», — пояснює він.
Крім того, навіть за наявності точних координат у режимі реального часу нерідко в потрібній зоні немає готового засобу ураження з необхідною дальністю та швидкістю підльоту.
Альтернативи в боротьбі з російською балістикою
На думку Віталія (Чезета) Іванова, найефективніше знищувати установки разом з екіпажами: «Краще вбити лучника, ніж намагатись знищити його стріли. Тобто немає пускових — балістика не летить».
Але протиракетна оборона, наприклад, у вигляді ракет для систем Patriot, теж важлива, поки російські пускові не знищені і працюють.
«Необхідно зробити акцент на власні засоби ураження установок балістичних ракет противника, паралельно не зменшуючи принаймні кількості засобів перехоплення даних повітряних цілей», — зазначає Іванов.
За словами Анатолія Храпчинського, можна уражати стаціонарні бази, з яких виїжджають пускові установки й куди вони повертаються після ударів по Україні. Але це складно: «Такі бази розташовані у значній оперативно-стратегічній глибині території РФ і мають винятковий рівень пасивного захисту. Як правило, це капітальні залізобетонні ангари, підземні бункери або спеціально обладнані захищені сховища в лісових масивах, додатково прикриті щільною парасолькою РЕБ і протиповітряної оборони».
Традиційні далекобійні дрони з відносно невеликою бойовою частиною тут не ефективні — їхній заряд не здатний пробити товщу бетону чи ґрунту. Тут потрібні важкі далекобійні системи з проникаючими чи бетонобійними боєголовками високої потужності або ж комбіновані операції з виснаження місцевої ППО та завалу в'їздів і виїздів з цих укриттів, зазначає Храпчинський.
Полювання суто на розрахунки пускових установок не стане тією срібною кулею, яка здатна одномоментно паралізувати ракетний потенціал ворога, каже авіаексперт.
«Маючи парк орієнтовно 160 пускових установок, Росія має і достатній резерв підготовленого особового складу. Фахова підготовка екіпажів справді вимагає часу, проте система військової освіти РФ досі забезпечує стабільну ротацію кадрів», — зазначає Храпчинський.
Але знищення операторів цієї техніки може бути додатковим методом боротьби з російськими атаками. Адже ліквідація злагодженого розрахунку знижує ефективність підрозділу, змушує ворога залучати менш досвідчений персонал і збільшує час між виходом на позицію та пуском, уточнює експерт.
Як вважає Іван Киричевський, панацеї не існує: «Думаю, зараз ніхто не скаже, що навіть 50 % ефективності може бути, якщо переключитись на полювання за цими установками».
Як зазначає Чезет, розробляють кілька проєктів вітчизняної балістичної ракети, і розвиток таких засобів надзвичайно важливий.
«Однак основні обмеження в розробці та виробництві, на мою думку, повʼязані з наявністю в більшості іноземних комплектуючих і матеріалів або локалізацією та реверс-інжинірингом цих складників для створення продукту, незалежного від зовнішніх факторів», — каже командир зенітного ракетно-артилерійського дивізіону «Страж» 1 корпусу НГУ «Азов».
