Нік до повномасштабної війни працював у готельно-ресторанному бізнесі й був інструктором з гірських лиж, воює з 2022 року. Родом з Білогородки Київської області, з початком повномасштабного вторгнення Росії відправив дружину й доньку до Львова й пішов служити. Два роки був піхотинцем, потім перевівся у 412 Nemesis — тоді ще батальйон. Каже, що це була абсолютно нова сторінка, яка відрізнялася від тих підрозділів, де був раніше. Отримав досвід роботи з важкими бомберами, з якими виїжджали і на естонські навчання. Буратіно також воював у піхоті, у 2024-му долучився до батальйону 412 Nemesis.
Військові зазначають, що, коли їх запросили на навчання, відчували велику відповідальність, бо раніше під час повномасштабного вторгнення не виїжджали за кордон, тим більше представляти підрозділ і Сили оборони. Але було цікаво поїхати і подивитись, як працюють іноземні військові, як комунікують, і порівняти з тим, як це відбувається в Україні.
Перші враження від навчань в Естонії
Навчання були масштабні: близько 17 команд з різних країн — Данії, Великої Британії, Латвії, Литви, Естонії, Швеції, Норвегії. Частково були і американці, але в ролі спостерігачів. Українська команда була на стороні захисту під час відбиття нападу умовного ворога.
Українські військові виступали з власними бортами. Кажуть, що приймаюча сторона спочатку не розуміла, що це за засіб, розповідає Нік: «У нас це був постійний експромт, ми вже на місці швидко адаптувалися, дали запит щодо своїх потреб і розповіли, як можна використовувати борт».
Перш за все, каже Буратіно, мусили знайти місце, де працюватимуть над польотами: «Оскільки це старлінкольоти, нам не потрібно бути на позиціях, тому спочатку шукали приміщення. Нам його не могли запропонувати, але був намет, який передбачили для командування. Ми його зайняли і працювали там весь час».
Також було проблемою, як саме імітувати ураження об’єктів. Спочатку планували використовувати димові шашки, але їх не дали, сказали просто літати й імітувати скиди.
«Звичайно, нам це не сподобалося — це було б не дуже цікаво для нас у першу чергу. Тому ми подумали, що можна щось придумати з підручних матеріалів. А що може бути у військового, як не банки з-під енергетиків? І пісок під ногами, яким ми забивали ці банки. Ось такий у нас вийшов БК. Нам із цим допомагали данці, естонці. Вийшло дуже гарно й летючо, насправді дуже добре й точно скидалося — це теж було для нас сюрпризом», — ділиться Буратіно.
Представники НАТО не дуже хотіли, щоб скидали банки прямо на техніку і людей, тому сказали скидати хоча б поруч, щоб не травмувати, пригадують військові.
З поправкою на реальність
Нік і Буратіно розповідають, що їхали на навчання передати досвід. Зазначають, що країни Балтії зі самого початку багато допомагали Україні. Також саме з їхнім підрозділом є гарні відносини, особливо у Латвії.
«Ми не хотіли зробити якийсь театр, показуху, хотіли дійсно їм пояснити, що відбувається на фронті, як використовуємо засіб, як взагалі дрони змінились на реальному полі бою. І щоб вони за цей короткий проміжок часу, поки ми там, максимально отримали ці уроки», — каже Нік.
Естонія має близько 300 км кордону з Росією, багаточисельну російську діаспору, тому країна також у групі ризику. Для них важливо бути по-справжньому готовими. При цьому українську команду під час перших навчань збентежило, що іноземці поки що далекі від реалій війни.
«Ми до цього ставились серйозно, навіть вкрай емоційно — коли, наприклад, не було ніякої реакції піхоти на дрони. Вони просто стояли біля броні, дивилися на бомбер. Буквально декілька випадків, що десь там піхотинець відбігав, намагався сховатись. Ми ходили, сварилися, приходили на командний пункт, казали: “Будь ласка, дайте команду, бо якщо буде реальне зіткнення — ви просто втрачатимете людей і братиметеся за голову, що з цим робити”», — розповідає Нік.
Українська група на навчаннях складалася з чотирьох людей з 412 бригади Nemesis, також були пілоти FPV-дронів і представники Інтернаціонального легіону. Із засобів — важкі бомбери Nemesis та FPV. Розвідку проводила команда естонців на дроні Vector. Під час виїздів угруповання супроводжувала група снайперів на стареньких військових «кубиках».
«Вони просто приїжджали, ставили машини — їм робили зауваження: хлопці, заїжджайте в ліс, ховайте автівки, так не годиться. Їхні пілоти "мавіків" вилазили на контейнер, ставили щоглу, не ховаючись, ходили-бродили...», — розповідає Нік.
Крім того, навчання проводили лише в денний час, що теж не відповідає реаліям війни.
«Ми робили зауваження, щоб наступного разу планували цілодобові, бо в реальності так не працює», — зауважує Нік.
Особливості дронів-бомберів
Між вильотами іноземні військові підходили до команди, цікавилися засобом. Наші розповідали про дрон, як старлінк став не просто засобом комунікації, а й засобом зв’язку для БпЛА, який несе 10 кг «сюрпризів».
«Основна фішка бомберів-старлінкольотів — відсутність прив’язки до радіогоризонту. Ти злітаєш з будь-якого місця, тобі достатньо майданчика п’ять на п’ять метрів і відкритого неба. Ти можеш виконувати не тільки місії з ураження, але й знижуватися до метра над землею, не втрачаючи зв’язку, робити ювелірно мінування, здійснювати гуманітарні місії. Ми розповідали про тактики застосування — що ми з бортом робимо безпосередньо на полі бою», — пояснює Нік.
Також через незалежність від радіогоризонту пілоти можуть сидіти де завгодно — і це великий плюс, не потрібно тримати на позиції дуже багато людей, тим паче пілотів.
На українському фронті останнім часом умови використання цього дрона змінились: росіяни повідтягували свою техніку далі, каже Нік: «У перший рік роботи ми цим засобом діставали дуже багато цілей — броньовану техніку, танки, артилерію. Зараз навіть у тих районах зосередження, куди ми летимо на 50 км в один кінець, усе затягнуто плівками, сітками. Ти прилітаєш — там посадка, і просто 30 накриттів, але не видно, що під ними. Щоб розвідати, треба спускатись, заглядати».
На навчаннях українські дронники виконували логістичні місії за допомогою скидів на галявину в лісі, знижуючись до 2–3 м над землею. У бойових умовах, розповідають військові, на цьому дроні переважно працюють також за допомогою скидів, бо якщо використовувати трос, він може під час польоту розхитатися вітром. Під час місій з мінування пілоти можуть знижуватися майже до самої землі.
Як українські військові вчили іноземців пакувати провізію
Українська команда почала працювати безпосередньо з території бази, біля свого намету. Літати доводилося на відстані від 7 до 16 км — залежно від позиції. Але в них з собою не було багато батарей, а роботи було чимало, каже Нік.
«Вони зрозуміли, що засіб ефективний, задач давали багато — здійснювати гуманітарні місії, завдавати ураження. Колонами почали їхати, ми просто літали один за одним, розуміли, що не встигаємо заряджатись. Знайшли в одного естонця в оренду пікапчик: «Рено Аляска», там кузов — супер, ми туди все вантажили, виїжджали вже ближче, щоб на трьох батареях могли не три вильоти зробити, а шість, відповідно, закрити більше цілей. Американський сержант, який приїхав подивитися, що відбувається, став нашим водієм і членом наземного екіпажу», — пригадує військовий.
Піхота заходила в ліс і перебувала там 4–5 діб. Іноземці зрозуміли, що український екіпаж можна використовувати для постачання туди «мавіків» з батареями й харчів. Робили, зокрема, логістичні місії для групи данських снайперів.
«Під вечір приходить їхній командир, каже: хлопці без їжі взагалі, без води, дуже треба допомогти. Йшов легенький дощик. Кажу: несіть воду, несіть їжу — піднесемо, в легенький дощик ми можемо працювати», — розповідає Нік.
Проблема була і в тому, що іноземці не розуміли, як пакувати вантажі. Це треба робити доволі компактно, що теж важливо, аби борт нормально полетів.
«Бачимо: йде дівчинка, несе нам дві двадцятилітрові каністри води. Це було зовсім не те, що ми хотіли побачити. Довелося розфасувати все у пляшечки, дали зрозуміти, що воно так не працює, бо ми не зможемо їм донести дві каністри води, у нас же бомбер не 20 метрів завдовжки», — розповідає Буратіно.
Навчання мали тривати п’ять діб, але завершили їх на четвертий день, розповідають військові. Дорогою додому на автобусі вони докладно розписали іноземним колегам перелік помилок, намагались максимально передати досвід.
Другий досвід — участь у навчаннях Spring Storm 2026
Навесні цього року саме цю четвірку запросили в Естонію на нові навчання.
«Ми із задоволенням погодились, для нас це можливість переключитися з бойового режиму в режим міжнародної співпраці», — каже Нік.
Spring Storm були значно менші, фокус на переміщенні піхотними батальйонами в лісовій місцевості. Від України була тільки група на дронах-бомберах.
«Тут ми вже були на боці атакуючих, мали підтримувати наступальні дії», — каже військовий.
І одразу відзначає, що покращало організаційно: насамперед додали окремий простір — «дрон-центр», де можна було облітати борти, де пілоти могли обмінюватися досвідом.
«Там було і попереднє планування. Я попросив показати сценарій бойових дій. Двоє естонських працівників, з якими ми діяли минулого року, чудово нас запам’ятали. Ми сіли, обговорили, як засіб застосовуватимуть, як його краще використати, щоб наступ був успішним», — розповідає Нік.
У дрон-центрі дали два підготовчі дні, і цього року все було більш злагоджено: торік, розповідають українські військові, були проблеми в комунікації, іноземні учасники «рандомно прибігали з картами і показували, що треба летіти сюди, виконувати задачу отам». Цьогоріч українські учасники пояснили, що має бути один командир, який веде управління боєм і вирішує, які засоби проти яких цілей використовувати. Також провели кілька коротких лекцій про борт і нюанси його застосування, про те, які зміни відбулися з минулого року.
Для імітації скидів використовували тенісні м’ячики. Спочатку хотіли набити їх піском, але потім вирішили, що якщо він влучить комусь у голову, може сильно травмувати. Також були деякі проблеми з зарахуванням влучань: м’ячики відхилялися під час польоту через легкість, але якби це був реальний БК, то влучання було б точним.
Уже було менше випадків, коли піхота скупчувалась, ходила по дорозі і не намагалася сховатись, побачивши дрон. Хоча загалом естонці казали, що в навчаннях брали участь переважно ті, хто завершує строкову службу, настрій у них пошвидше завершити ці активності.
«15–20 % реально хочуть розуміти, спостерігають за тим, що в Україні відбувається, мають якихось друзів, збирають інформацію з фронту, аналізують», — каже Нік.
Також українці торік запропонували дати їм кількох людей, яких вони за час перебування на естонських навчаннях навчили б працювати на дроні, щоб в іноземців вже був хоча б один екіпаж.
«Тоді не вийшло, а зараз за нами закріпили трьох естонців. Вони до цього вже літали на FPV, розуміли, як і що робиться. І ми в процесі підготовки бортів давали їм трошки спробувати покерувати. Вони з нами виїжджали на позиції, були в нашому підпорядкуванні під час наступних п’яти діб у полях», — розповідає Нік.
Естонців навчили, як обходитися з бомбером: як його споряджати, міняти батарею, обслуговувати, під час повернення з виїзду потроху давали їм літати і саджати борт.
Торік також приїжджали в Естонію фахівці із системи «Дельта», показували, як вона працює. Своєї системи ситуаційної обізнаності в естонців на той час не було. Цього року вони вже зробили власну. Базовий інструментарій «Дельти» там присутній: можна робити стрими, є аудіочати для комунікації під час бойової роботи, є мапа, де можна наносити позначки.
«Ми через їхню систему вже робили стрим, наносили свої коридори прольотів. Це точно level up з попереднього року», — відзначає Нік.
Також, каже, цього року в естонців з’явились екіпажі FPV-шників, у яких були успішні вильоти. Хоча в лісовій місцевості загалом з FPV важко працювати, тут більше підходить робота зі скидами. Ще значно сильніше працювали на «мавіках».
Цього року учасники виїжджали близько до кордону з Росією, приблизно за 30 км. Їх попереджали, що може бути сильне подавлення — хоча український борт здатен літати і в таких умовах.
«Але сильного глушіння ми там не відчули. Їхні «мавіки» там глушили, ми ж працювали нормально», — каже Нік.
Цього разу лекцій про дрон-бомбер проводили менше, бо не перебували на базі весь час.
«Але були дві групи, які зацікавились — військові із Сингапуру і, як завжди, американці. Американцям завжди цікаве щось нове», — каже Буратіно.