Під зеленим покривом лісового намету генерал Олександр Сирський дозволив собі побіжну посмішку. Головнокомандувач Збройних сил України – людина, найбільш відома своєю сталевою рішучістю, емоційним самоконтролем і холодним розрахунком бойової арифметики – здавався піднесеним через якусь приховану радість.
Можливо, саме останні дані про втрати російських військ порадували його солдатську душу.
Серед лісової тиші генерал Сирський зазначив, що з 1 січня цього року його війська знищили або важко поранили 183 500 російських військових – кількість, яка перевищує 180 500 осіб, котрі, як вважається, були завербовані Росією за аналогічний період.
Його лаконічна зосередженість на математиці та механіці нищення була не просто ілюстрацією стилю командування, зацикленого на деталях. У війні на виснаження, де мета України – знищувати більше російських солдатів, ніж Путін здатний завербувати (і тим самим змусити Кремль оголосити мобілізацію), Сирський знає: щоб цей план спрацював, він повинен щодня ліквідовувати або калічити чотиризначну кількість росіян.
«Наша головна мета – забезпечити, щоб ворог щодня втрачав понад 1 000 осіб убитими або пораненими. Втрати настільки великі, що перевищують можливості ворога поповнювати свої війська», – пояснив він.
На полях битв, якими керує цей генерал, навіть на поранених чекає гірша доля, ніж у попередніх конфліктах. Похмура механіка війни дронів в Україні перевернула звичне співвідношення між убитими та пораненими. Російські дані, перехоплені українською військовою розвідкою, свідчать, що 62 відсотки російських втрат в Україні становлять загиблі, і лише 38 відсотків – поранені.
У Сирського є й інші причини дозволити собі певне задоволення.
У травні, вперше з 2023 року, українські війська відвоювали трохи більше території, ніж втратили, переламавши трирічну тенденцію повзучого просування Росії. Більше того, лише за два дні до розмови Сирського з виданням The Times, українські далекобійні дрони завдали удару по Капотненському нафтопереробному заводу на околиці Москви.
На кадрах цієї атаки, крайньої у рамках кампанії ударів безпілотників далекого радіусу дії, видно, як величезна кришка нафтового резервуара злітає в небо на тлі клубка густого чорного диму. Ці кадри вивели ефект від удару у площину світової свідомості – життєво важливу арену, де ведеться битва за наратив цієї війни.
Для генерала були хороші новини і ближче до дому. Українські ударні дрони середньої дальності нарощують масштаби знищення російських логістичних об'єктів на глибині до 150 миль від лінії фронту. У Криму вони уразили паливні бази, порти, системи протиповітряної оборони та ключові маршрути постачання, посилюючи повільну стратегічну хватку Києва на півострові.
Після жорстокої воєнної зими це чергове коливання маятника війни на користь України змусило радикально переоцінити шанси Києва.
Багато хто зараз запитує – зокрема досвідчені військові аналітики та командири НАТО – чи справді у війні настав переломний момент?
«Війна – це постійне змагання»
Більше схожий на кромвелівця ніж на кавалера, генерал поки що остерігався описувати війну як таку, що перебуває в переломній точці.
Натомість він висловив бажання побачити, як Путіна змусять підійти до кульмінаційної точки війни – моменту в теорії ведення війни Клаузевіца, коли військова міць досягає піку своєї енергії та імпульсу, а потім зупиняється і зазнає краху від виснаження.
«Я не можу прямо сказати, що війна наближається до перелому, – сказав він мені. – Ми сподіваємося, що настане момент, коли ворог мобілізує всі свої сили, ресурси та дії, після чого настане виснаження, і тоді може відбутися перелом».
Сирський був лаконічним, описуючи свої цілі у цій війні: утримувати території; знищувати росіян у кількостях, що перевищують можливості їхнього поповнення; підривати й руйнувати російську логістику ударами дронів середньої дальності; а також знекровлювати економіку Росії за допомогою далекобійних ударів по енергетичному сектору та військово-промисловому комплексу.
У свою чергу, ці цілі підживлюють загальну стратегію України, яку реалізує четвірка ключових фігур у центрі українських військових зусиль: Президент Зеленський, голова його Офісу, Кирило Буданов, Міністр оборони Михайло Федоров та сам Сирський. Проста за задумом, але складна й болісна у виконанні, ця стратегія полягає в агресивній обороні України таким чином, щоб мінімізувати подальші втрати територій і водночас виснажити віру Путіна у доцільність продовження війни. Це має призвести до припинення вогню та початку переговорів на вигідних для України умовах.
Ця стратегія мало змінилася з 2023 року. Проте останнім часом Україна стала набагато ефективнішою у її реалізації. Цей зсув є реальним, але нестійким: Київ більше не програє війну, а Росія – більше не виграє її.
Сирський визнає, що вікно можливостей може тривати недовго. Раптовий прорив в інноваціях здатний кардинально змінити перебіг війни.
«Війна – це постійне змагання, змагання між технологіями, економіками та ресурсами, а також протистояння між арміями. Це змагання має вигляд перегонів, мета яких – встигати за новими видами озброєння, проти яких потім розробляється зброя протидії. Нам надзвичайно важливо не втратити перевагу в жодній із цих сфер».
Головнокомандувач Збройних сил України заявив, що поки що не помітив змін у загальних військових цілях Росії. Хоча цього року темпи наступу російських військ різко сповільнилися, на фронті тривають запеклі бої, зокрема в українському фортечному місті Костянтинівка на Донбасі, де російські війська, просочуючись вперед, нещодавно захопили частину території.
«Російське командування не відмовилося від своїх планів із захоплення українських територій, – визнав він. – Вони лише коригують свої часові рамки. Як і минулого року, вони продовжують свої операції силами піхотних підрозділів, застосовуючи тактику "тисячі порізів" у спробах просунутися якомога глибше в нашу оборону. Їхньою головною метою досі залишається захоплення нашої території».
Справжній солдат, який відстояв Київ
Сирський з дитинства пов’язаний із військовою справою. Народившись у 1965 році в селі Новинки Владимирської області Росії, свої роки становлення Сирський провів у Харкові – після того, як його батька, військовослужбовця зенітно-ракетного підрозділу, перевели туди у 1970-х роках. Сирський досі вважає це українське місто своєю домівкою.
У 1982 році, як один із курсантів, що був прийнятий по українській квоті, він вступив на навчання до Московського вищого загальновійськового командного училища, одного з найпрестижніших військових закладів Радянського Союзу. Закінчивши його у 1986 році, він повернувся в Україну на посаду командира мотострілецького взводу, а в 1991 році склав військову присягу на вірність Україні.
Під час першого етапу війни, після захоплення Росією Криму та частин східної України у 2014 році, Сирський брав участь в операціях проти проросійських сепаратистів і російських регулярних військ на Донбасі, і був призначений командувачем Сухопутних військ ЗСУ у 2019 році. У лютому 2022 року він став ключовою фігурою в битві, яка змінила хід війни. Він називає це своїм найважчим випробуванням – оборону Києва.
Зібравши розрізнені сили зі зведених підрозділів та регулярних бригад, він проаналізував архівні плани оборони міста від німецького наступу 1941, а потім організував імпровізовану флотилію з цивільних човнів, щоб допомогти українським військам заблокувати просування росіян через Київське водосховище.
Потім він наказав підірвати дамбу на річці Ірпінь, щоб затопити напрямок наступу ворога, і накрив вогнем понтони, які росіяни використовували для переправи через річку. Вирішальний момент настав у селі Мощун на фланзі Києва, де військам Сирського вдалося заблокувати, а потім відкинути авангард росіян.
«Протягом війни було кілька складних моментів на різних ділянках фронту, але Мощун був, мабуть, найважчим. Ми перебували в стані найвищого морально-психологічного піднесення – готові померти, але рішуче налаштовані перемогти. Це був колосальний сплеск патріотизму – ми захищали столицю».
Удостоєний звання Героя України, найвищої нагороди країни, Сирський пізніше того ж року провів успішний контрнаступ на Харківщині, що зміцнило довіру Президента Зеленського до його командування.
«Після того, як він провернув Харківський контрнаступ, у Києві його сприймали мало не як чарівника», – зауважив один офіцер НАТО, який бачив Сирського за роботою і який побажав залишитися анонімним. – «Це закріпило його авторитет і додало рішучості у його подальших операціях».
Два роки потому, наступ генерала в російській Курській області у 2024 році – хоча він і завершився дорогою ціною відходу – продемонстрував інші його якості: сміливість, сувору оперативну таємність та детальне планування.
Критики Сирського, згадуючи кровопролитні бої за втрачені міста, зокрема Бахмут, Авдіївку та Покровськ, звинувачують його у негнучкому та «радянському» підході до командування; буцімто він занадто зволікає з відведенням військ із позицій, які неможливо утримати, і занадто поспішає контратакувати.
Дехто звинувачує його в недбалому ставленні до життя своїх солдатів. Російські дезінформаційні кампанії підхопили цю критику та поширили її.
Сирський, безумовно, вважає, що найкраща форма захисту – це напад.
«Ми повинні діяти проактивно і постійно нав'язувати ворогу свою волю через активні дії», – сказав він. – «Навіть без переваги в силах ми маємо вести активну оборону і, якщо дозволяють обставини, переходити в наступ».
Інколи його також часто не на користь порівнюють із генералом Валерієм Залужним, якого Сирський замінив на посаді головнокомандувача в лютому 2024 року – через кілька місяців після невдачі контрнаступу Залужного на півдні України.
Прибічники Сирського вважають таку критику несправедливою.
«Його критикують за те, що він генерал радянського зразка, який наче м'ясник посилає людей на смерть, на відміну від "великого чоловіка" Залужного – і це несправедливо», – вважає високопоставлений західний офіцер, який бачив Сирського в роботі.
«Сирський – жорстка людина, яка веде війну на виснаження, і він бачить війну такою, якою вона є. Він демонструє суворе та безкомпромісне обличчя – і якщо це те обличчя, яке ти показуєш ворогу, то за це доведеться платити певну ціну й удома».
Ті, хто знає генерала, описують його такими словами, як «спартанець», «аскет», «прискіпливий» та «дисциплінований». Перебуваючи неподалік від лінії фронту, він відомий тим, що знімає напругу, пов’язану з командуванням, за допомогою інтенсивних фізичних тренувань, а також своєю звичкою фотографувати світанки та заходи сонця над східним фронтом. Сонце та небо – це звичні «еліксири» для людей, які більшу частину свого життя проводять під землею.
Сирський – людина стримана, яка рідко висловлює свої внутрішні думки чи емоції. Офіцери НАТО описують його як суворого і здібного командира, який запекло бореться за захист України, водночас завдаючи Росії максимальних втрат.
«Він – солдат до мозолів, генерал, який робить усе можливе і успішно стримує та громить супротивника, що значно переважає його чисельно», – сказав один із тих, хто його знав. – «Ви не побачите, а можете лише здогадуватися, що у нього на душі».
Кілька українських співрозмовників зазначили, що Сирський не втрачає контроль в умовах тиску.
Генерал-майор Олег Апостол, командувач Десантно-штурмових військ України, який знає Сирського з 2022 року, зазначив: «Я ніколи не бачив, щоб він давав волю емоціям, навіть у найкритичнішій ситуації». Інший український офіцер згадав випадок, коли Сирському запропонували пом'якшити його публічний імідж, дозволивши українській телевізійній групі зняти репортаж під час одного з його візитів до поранених бійців.
Сирський різко обірвав цю пропозицію.
«Наші поранені – це не елемент реклами», – відрізав він і поїхав провідати військових наодинці.
«Самі ми перемогти не зможемо»
Цьогорічні успіхи України зумовлені не лише вдосконаленою стратегією використання дронів для нанесення ударів на більшу відстань, а й поєднанням інтенсивного виробництва дронів та технологічної переваги.
Дійсно, відтоді як Європа перехопила у США провідну роль у фінансуванні та забезпеченні України, Київ різко збільшив закупівлю та виробництво безпілотників. За даними міністерства оборони, за перші чотири місяці 2026 року Україна вже закупила на 300 відсотків більше ударних дронів середньої дальності, ніж за весь 2025 рік, і планує випустити 7 мільйонів власних безпілотників до кінця року, понад 65 відсотків з яких становитимуть тактичні ударні FPV-дрони.
Коротше кажучи, зараз Україна має у своєму розпорядженні більше FPV-дронів-камікадзе, ніж російських військових перебуває на її території. Зростання їхньої ударної потужності наразі перевершує російську, і Сирський зазначив, що його війська щодня виконують майже вдвічі більше FPV-вильотів, ніж їхній противник.
«Використання передових технологій є абсолютно необхідним – це дає перевагу», – зазначив він. – «Ми переважаємо ворога у використанні FPV-дронів у співвідношенні від 1,7 до 1 або навіть 2 до 1».
Він додав, що більшість втрат з російського боку була наслідком застосування дронів, хоча співвідношення загиблих до конкретних систем озброєння коливається залежно від погодних та інших умов на полі бою.
Поглиблення альянсів також допомогло Україні.
«Враховуючи величезний потенціал Росії, для нас важливо не втрачати ті можливості, які ми маємо і якими користуємося завдяки підтримці наших партнерів та союзників», – зазначив Сирський, який веде пряме листування з високопоставленими західними військовими, зокрема з Начальником штабу оборони Великої Британії сером Річардом Найтоном. «Зрештою, самі ми перемогти не зможемо».
Однак, хоча безпілотники й змінили обличчя війни, вони також паралізували здатність обох сторін проводити масштабні наступальні операції. На «прозорих» полях битв східної України, якщо дозволяє погода, будь-яке скупчення військ у радіусі 40 кілометрів від лінії фронту швидко виявляється розвідувальними дронами, а потім знищується.
«Це унеможливлює розгортання бронетехніки, оскільки вона буде знищена задовго до того, як досягне лінії зіткнення, – визнав Сирський. – Тому наразі наші солдати, так само як і солдати ворога, фактично змушені просуватися пішки, як у Першу світову війну».
За відсутності технологічного прориву, який би нівелював перевагу безпілотників – прориву, над яким працюють обидві сторони, – поки що важко уявити, як будь-яка зі сторін зможе вийти з виснажливої війни, що випробовує межі їхнього національного відчаю. Хоча Україна має ініціативу в операціях із застосуванням безпілотників, вона страждає від хронічної нестачі військ. Росія має перевагу в балістичних ракетах, запасах артилерії та чисельності військ: вважається, що на українській території перебуває 721 300 російських військових.
Крім того, Путін залишається непохитним щодо пропозицій про мирні переговори. Хоча його можливості обмежені, російський президент, можливо, все ж віддасть перевагу ескалації конфлікту, а не переговорам.
«Не можна недооцінювати ворога», – застеріг Сирський. «Росія має величезний потенціал, насамперед у вигляді своїх систем озброєння».
Тим часом кількість жертв зростає. У цьогорічному звіті Центру стратегічних і міжнародних досліджень зазначено, що, ймовірно, з лютого 2022 року по грудень 2025 року російські війська зазнали приблизно 1,2 мільйона втрат, у тому числі щонайменше 325 000 загиблих. У звіті наголошується, що жодна велика держава не зазнавала навіть наближених до цих цифр втрат у жодній війні з часів Другої світової війни. У звіті також додано, що за аналогічний період Україна, ймовірно, зазнала від 500 000 до 600 000 втрат, з яких, як вважається, від 100 000 до 140 000 осіб загинули в боях. Тенденція свідчить про те, що до середини цього року загальна кількість загиблих, поранених та зниклих безвісти перевищить два мільйони осіб.
З огляду на ці величезні цифри я запитав Сирського, які уроки він виніс із цієї війни на випадок, якщо західним командувачам колись доведеться воювати проти того самого ворога.
Він назвав оперативну креативність, наступальний дух та використання новітніх технологій необхідними умовами для перемоги в майбутніх боях. «Правда, – сказав він. – Будьте чесними, попри те, що успіх не завжди гарантований. На полі бою бувають проблеми, бувають і невдачі. Ви повинні самі доповідати про все правдиво і вимагати правди від своїх підлеглих».
Проте на першому місці у списку уроків Сирського виявилася більш жорстка умова: стійкість.
«Ніколи не здавайтеся, – додав він, – навіть у найкритичніших ситуаціях».