У Києві презентували дослідження "Україна перед подвійним викликом. Балансування між демократичними принципами та національною обороною в умовах тотальної війни", проведене Лабораторією журналістики суспільного інтересу. Метою звіту є демонстрація поглядів українців, їхнього досвіду і ставлення до обмежень, застосованих через воєнний стан, а також – того, як війна змінює демократичний шлях країни і уявлення про ідеали свободи.
Дослідження зосереджено на шести напрямках, які, на думку громадян, визначають чинний стан і майбутнє розвитку демократії. Це:
Розуміння українцями демократії як цінності.
Респонденти нерідко пов’язували це поняття зі свободою вибору та відсутністю зовнішнього примусу. Деякі зазначали, що це можливість ухвалювати рішення самостійно, зокрема ті, які стосуються власного розвитку й особистісного зростання, а також доступ до різноманітних освітніх і бізнес-можливостей. Респонденти нерідко відкидали ідею необмеженої свободи, наголошуючи, що така свобода не має бути абсолютною та повинна здійснюватися відповідально й у межах закону. Вони підкреслювали, що демократія – це не лише про права, а й про обов’язки, особливо в умовах війни.
Люди, які пережили російську окупацію, особливо наголошували на тому, що демократія – це “свобода бути собою”, адже окупація асоціювалася з позбавленням права належати самому собі. Один із учасників припустив, що люди, які не пережили окупації, не зможуть так глибоко оцінити цінність демократії, оскільки ніколи її не втрачали.
Якими свободами українці (не) готові поступитися у війні на виживання.
Відповіді здебільшого стосувалися двох тем: обмежень свободи пересування комендантської години та заборони для чоловіків мобілізаційного віку виїжджати за кордон і свободи слова та діяльності медіа.
Частина респондентів зазначила, що хоча тимчасове обмеження громадянських свобод негативно впливає на стан демократії в Україні, такі кроки є виправданими, бо це – необхідні заходи для посилення стійкості країни та її спроможності протистояти російській агресії в умовах війни. Обмеження свободи пересування та свободи слова згадували найчастіше серед усіх опитаних груп.
Щодо першого, поширеною є думка, що збереження відкритих кордонів призвело б до значного відтоку населення, а відтак – до скорочення доступного людського ресурсу, необхідного для оборони, та прискорення демографічної кризи в країні. Один із співрозмовників наголосив, що, попри те що ці заходи є необхідними, вони застосовуються не до всіх однаково і не на рівних умовах. Саме це створює соціальну напругу.
Щодо свободи слова, один із співрозмовників стверджував, що існування телемарафону є винятково наслідком запровадження воєнного стану. Дехто наголошував, що люди можуть вільно шукати альтернативні джерела інформації поза телемарафоном.
Друга показова точка зору, яка об’єднала респондентів – критичний погляд на нинішній курс країни, що вказував на авторитарні тенденції та певний рівень розчарування. Багато хто звертав увагу на посилення обмежень для медіа через функціонування телемарафону, а також на втручання в роботу журналістів під час війни.
Ставлення українців до обговорення чутливих тем під час війни.
Респондентів попросили оцінити, чи виправдане публічне обговорення певних тем попри дію воєнного стану. Більшість учасників погодилася, що справедливо фільтрувати або взагалі забороняти будь-яку інформацію про втрати та переміщення військової техніки чи підрозділів, аби не допомагати Росії та мінімізувати ризик деморалізації українського населення.
Однак один із інтерв’юйованих запропонував уникати розголошення даних про рівень втрат у громадах, розташованих поблизу активних бойових дій, аби зберегти моральний дух, водночас зауважив, що таку інформацію можна оприлюднити згодом. Кілька учасників висловлювали радикальнішу позицію, виступаючи за повну прозорість. Один молодий респондент розкритикував цензуру з боку влади, стверджуючи, що такий підхід нагадує ставлення до суспільства як до дітей і позбавляє громадян розуміння реальної ситуації на місцях.
Що стосується корупційних справ, значна частина учасників погоджувалася, що про них необхідно повідомляти, щоб формувати культуру підзвітності. Найсуперечливішим питанням, яке було підсвічене під час дослідження, стало ставлення учасників щодо того, чи є прийнятною критика прорахунків політичного та військового керівництва. Приблизно половина наполягала, що така критика справді необхідна для дотримання демократичних принципів і стимулювання позитивних змін. Інша половина вважала, що будь-яка критика керівництва може підірвати національну єдність і міжнародну підтримку оборонних зусиль, а тому її слід відкласти до кінця війни.
Погляди українців на те, як узгодити запит на демократичну підзвітність і політичне оновлення з потребою національної єдності.
Думки українців щодо того, чи можливо забезпечити підзвітність влади в умовах війни, різко розділилися. Близько половини респондентів висловлювали поміркований оптимізм, вказуючи на те, що важливу роль у здійсненні громадського контролю відіграють медіа, і нерідко наводили протести проти тиску влади на антикорупційні органи, що відбулися влітку 2025 року, як доказ. Один із співрозмовників зазначив, що інструменти притягнення влади до відповідальності все ж досі існують, однак спрацьовують лише тоді, коли громадяни свідомо й активно ними користуються.
Водночас друга точка зору, яку висловили учасники, була більш песимістичною. Зокрема співрозмовники зазначили, що наявні канали підзвітності дедалі більше обмежуються й стають неефективними.
Близько половини виступали за проведення виборів якомога швидше, наголошуючи на тому, що політичне оновлення на часі і посилить підзвітність або хоча б підтримає “здоров’я” української демократії. Значна частина респондентів наполягала, що вибори неможливо проводити доки триває війна. Частина учасників зазначила, що відсутність виборів справді підриває демократію, однак їхнє відтермінування є необхідним заходом в умовах воєнного стану.
Погляди українців на те, якою є роль громадянської активності всередині країни, а також в діаспорі у формуванні оборони України та її демократичного майбутнього.
Частина учасників наполягала, що відповідальність за збереження демократії насамперед лежить на президентові та/або парламенті, адже це і є їхній конституційний обов’язок як обраних представників українського народу. Водночас більшість респондентів підкреслювала, що захист демократії є справою колективної відповідальності. А отже, кожен громадянин робить свій невеличкий внесок.
Багато співрозмовників наголошували на важливості проактивної позиції та пошуку власного “фронту” для підтримки оборонних зусиль.
Більшість опитаних наполягала, що українці, які мешкають за кордоном, несуть таку саму відповідальність, як і ті, хто залишається в країні, і можуть робити вагомий внесок через збір коштів та діяльність із підвищення обізнаності серед іноземної аудиторії. Деякі респонденти висловлювали доволі критичні оцінки, стверджуючи, що українці за кордоном здебільшого асимілювалися у країнах перебування. Інші займали нейтральнішу позицію, зазначаючи, що рівень громадянської залученості – це справа добровільного вибору.
Сприйняття українцями сили та рішучості інших демократичних країн.
Дехто висловлював розчарування й зневіру щодо західних демократій через їхній поступовий, обережний підхід до допомоги Україні або ж те, що у відповідних країнах зростає підтримка популістських сил.
Деякі відкидали схильність робити узагальнення щодо геть всіх західних країн і стверджували, що особливо держави Північної Європи та деякі країни Східної Європи змогли б мобілізуватися й дати відсіч.
Звіт ґрунтується на десяти онлайн-інтерв’ю та п’яти онлайн-фокус-групах, проведених Харківським інститутом соціальних досліджень у серпні 2025 на вільній території України і за кордоном.
Фокус-групи охопили три цільові категорії: респондентів, які мешкають у населених пунктах поблизу лінії фронту; респондентів, які мешкають подалі від лінії фронту; а також українських біженців. Перші дві категорії було додатково поділено на дві вікові когорти: молодших (18–40 років) і старших учасників (41–65 років). Усі учасники фокус-груп були рівномірно представлені за статтю.