«Уже завтра будеш в армії»
Коли у 2014-му Росія напала на Україну, Олегу Касьяну було 27. Він згадує — пішов у військкомат ледь не одразу після того, як побачив по телевізору промову тодішнього голови Верховної Ради. Турчинов оголошував часткову мобілізацію.
«Я приходжу, а військком каже мені: “Вже завтра ти будеш в армії”. Я перепитую: “Прямо завтра?”. А він мені: “Ну так. Давай в Нацгвардію?”.
Нас привезли, і почались оці будні: полігон, навчання. А потім я був на найважчих напрямках. Маріупольський напрямок, Широкине, Новоазовська дорога — от наші позиції були, ми прикривали, перша лінія. Рік безперервних бойових дій», — розповідає Олег Касьян.
Ветеран каже, що для нього важливим етапом перебування на передовій стало усвідомлення, що тепер він у постійній небезпеці. І прийняття того, що серед усіх можливих сценаріїв є і найгірший — смерть. Олег переконаний, що саме це допомогло розвинути інтуїцію і загострити реакції, які й рятують на фронті.
«Коли ти допускаєш у себе в голові такий сценарій, це наче всі твої базові налаштування зникають. Тобі стає легше, і ти можеш зосередитись. Я бачив чоловіків, які боялися виходити з бліндажа навіть сходити до вітру. Кожен боєць прокручує в голові різні сценарії. І коли приймаєш, що всі вони ймовірні, ти вже стаєш іншою людиною. Часом навіть надлюдиною.
За 15 хвилин до прямого влучання ракети в наш бліндаж у мене почали труситися руки. Я не міг зрозуміти, що саме відбувається, але розумів, що щось не так. Тоді нас 20 чоловік пішли в укриття. І коли того ранку після прильоту приїхав командир, то сказав, що всі ми можемо вважати, що народились заново», — розповідає ветеран.
Психологи пояснюють, що досвід, про який каже Олег, можна описати як режим виживання — стан, коли людина під дією тривалого стресу спрямовує всі ресурси на те, щоб протистояти небезпеці. Зір і слух дійсно можуть загострюватися, а реакції ставати швидшими.
Але і фахівці, і самі військові зазначають: що довше ти в такому стані, то серйозніші наслідки це може мати як для ментального, так і для фізичного здоровʼя.
«Обовʼязкова яма»
Коли після першого року на фронті Олег звільнився, йому запропонували пройти навчання і змінити військовий фах. У 2016-му він повернувся в армію. Коли зі службою було покінчено остаточно, настав період адаптації до цивільного життя. І тут чоловік стикнувся з численними викликами.
«У мене погіршилося здоров'я, перестала працювати підшлункова на той час, були різкі зміни показників цукру. Зуби всі посипались миттєво. Я схуд на 16 кілограмів. Не міг спати. Перший рік постійно снився один і тот самий епізод — як снаряд прилітає в бліндаж. Кожної ночі я здригався, спати не міг зовсім. А коли не висипаєшся, починається депресивний стан.
Я почав вживати алкоголь, ішов з дому, провокував конфлікти. Відчував, що скочуюсь на дно. Але відчув це вчасно. Був наче в ямі. Як кажуть, така яма обовʼязкова для всіх. Це на 90 % може трапитися з кожним», — ділиться Олег.
Він дуже багато думав про цей стан. Зрозумів, що війна змінила його і тепер потрібно будувати нове життя, відштовхуючись від нових потреб і цінностей.
«Знаєте, кажуть, що кожна велика людина перед тим, як піднялася, впала на саме дно. Хтось відчує це дно, збереться і піде вверх. А хтось на цьому дні лишається. І це об'єктивний процес. Процес, який внаслідок війни людина обов'язково проходить. Тому що війна, якщо ти реально постраждав від неї, безслідно не минає. У когось це дно буде через рік, через два. А є випадки в історії, як у Ернеста Гемінґвея, який скоїв самогубство через 40 років.
Після війни до відновлення ветеранів повинен долучитися кожен. На мій погляд, для повного відновлення треба знайти новий сенс життя. І дуже важливо, щоб ветеран, який повернувся, знаходив новий сенс життя якнайшвидше», — певен Олег.
Родина підтримала чоловіка. Проте вже майже три роки дружина Олена разом з дітьми живе в Норвегії і чекає на часи, коли буде безпечно повернутися додому.
Відновлення через спорт і нові досвіди
Після служби Олег почав досліджувати тему відновлення, зацікавився тим, як поводиться наш мозок в умовах стресу та коли виходить з них. Набуті знання допомогли перебудувати життя і змінити пріоритети. Тепер чоловік хоче поділитися досвідом.
«Ветеран повинен зрозуміти: те, що з ним відбувається — це нормально. І задача номер один — дати собі такий поштовх, щоб ти почав відчувати життя. Тобто в тебе дофамінова яма, мозок уже не виробляє дофаміну. Як робив я? Я пішов на секцію змішаних єдиноборств. Зранку біжу шість кілометрів, потім моржування. У мене рекорд — 151 день без пропуску зимового купання. Це мій рецепт.
У мене з’явилася собака, бо коли ти гладиш тварину, виробляється окситоцин. Окситоцин впливає на вироблення дофаміну. Також дуже важливо — ніякого алкоголю. Тому що алкоголь негативно впливає на нейротрофічний фактор мозку. Це той фактор, що забезпечує відновлення клітин мозку», — каже чоловік.
Знайшовши себе у спорті, Олег займається ним. І робить це, зокрема, у ветеранських спільнотах.
З 30 листопада по 7 грудня в Києві відбуватиметься «ГАРТ» — ветеранські змагання з адаптивних видів спорту від «Повернись живим», на які приїдуть ветерани зі всієї країни.
Олег Касьян буде одним з понад 400 учасників, які гратимуть у баскетбол і регбі на колісних кріслах, волейбол сидячи, змагатимуться у стрільбі з лука й веслуванні на тренажерах.
Змагання такого рівня — виклик для організаторів. Проте у ветеранському відділі Центру ініціатив «Повернись живим» зазначають, що «ГАРТ» покликаний популяризувати адаптивний спорт і зміцнювати ветеранську спільноту. Адже на першому місці не змагання, а братерство і сестринство серед ветеранів і ветеранок. Тижневий захід відбудеться за підтримки Міністерства у справах ветеранів і генерального партнера «UGB Укргазбанк».
«Це дуже хороша історія. Не стільки змагання, скільки сам спорт, саме на ньому варто фокусуватися. Спорт дає дисципліну. Він дисциплінує твоє життя», — переконаний ветеран.
Олег наголошує, що шлях відновлення значно простіший, якщо знайти спільноту, в якій тобі комфортно, яка мотивує тебе рухатися далі. Свого часу завдяки такій спільноті й наставництву Олег зумів відкрити власний бізнес у Запоріжжі — перший капсульний готель у місті. Оскільки нині місто часто обстрілюють, готель на паузі, а сам Олег перебрався до Києва. Проте сам досвід запуску і ведення власної справи став важливим для ветерана.
«Я вважаю, що потрібно створити інституцію амбасадорів ветеранів в Україні. Це має бути спільнота ветеранів, які вже пройшли життєвий шлях, адаптувалися і беруть на менторство 10–20 ветеранів. От таким людям треба платити заробітну плату за те, що вони будуть менторами, будуть на своєму прикладі показувати, як займатися спортом, як заробляти гроші, як спілкуватися зі сім'єю і так далі», — пояснює Олег.
Сам він теж використовує власний досвід, щоб допомагати ветеранам, які лише стають на шлях, котрий уже пройшов він. Чоловік організував Клуб ветеранів, де діють чіткі правила, покликані сприяти якнайшвидшому відновленню.
«Коли ми збираємося, то говоримо тільки про майбутнє. Заборонено розповідати, хто де служив. Чому? У багатьох схожих комʼюніті 20–50 % усіх розмов — хто де служив, як служив. І всі починають знову переживати ті травматичні події. У цьому проблема. Тому що наша психіка не просто активна, вона інтерактивна. І коли ветеран потрапляє саме в таку спільноту, де всі уже на другому рівні, вони перезібрали себе заново, йому легшає і він розуміє, що робити», — каже чоловік.