ГоловнаСуспільствоВійна

«Орешник»: рік по тому

Багато хто з нас пам’ятає кадри удару російською «вундервафлею» по заводу «Південмаш» 21 листопада 2024 року. З-за хмар після світлового спалаху вилітали якісь полум’яні об’єкти і падали на землю. Потім росіяни повідомили, що завдали удару новою міжконтинентальною балістичною ракетою середньої дальності (МКБР) «Орешник». 

Спробуємо розібратися, що ж воно таке?

З відео зрозуміло, що територію Південмашу атакували бойові блоки певної ракети, які рухалися з дуже високою швидкістю (між спалахом у небі й вибухом на землі — десь 0,5–0,6 секунди). Тобто бойові блоки рухалися, принаймні на кінцевій ділянці траєкторії, з гіперзвуковою швидкістю. Якщо припустити, що нижній край хмар над Дніпром на відео в день удару від землі був на висоті приблизно 1,5–2 км, то імовірна швидкість бойових блоків — 2680–3570 км/год (8–10М). Чистий гіперзвук.

Розмови з колишніми офіцерами радянських РВСП мало що прояснили. Загалом спільнота зійшлася на думці, що «Орешник» — якась урізана версія класичної міжконтинентальної ракети великої дальності, з котрої прибрали другий ступінь. Тямущі люди також зауважили, що перед відокремленням бойових блоків ракета-носій рухалася максимально вертикально, що притаманно ракетам великої дальності, адже при стрільбі існує нагальна потреба зменшити так звану мертву зону навколо потенційного району цілей. Тобто що більша висота і крутіша траєкторія руху з апогею вниз, то менша зона, у проєкції котрої ракета-носій відстикує проміжний ступінь (якщо він є), розкриє бойову частину і бойові блоки почнуть маневрувати, рухаючись кожен до своєї цілі. 

Пуск ракети відбувся з шахтної пускової установки на полігоні РВСН «Капустін Яр» в Астраханській області. Відстань по прямій від шахти до Південмашу — приблизно 790 км, довжина параболічної траєкторії — близько 2000 км. Ракета летіла 12–15 хвилин, що трохи довго для МКБР.

Гадання про те, чим же стріляли орки, показало таке: наприкінці СРСР на озброєння її РВСП поставили ракетний комплекс 15П645 «Пионер» (він же РСД-10) з дальністю стрільби 5500 км. Уже в Росії його модернізували в міжконтинентальні комплекси 15П158 «Тополь» (РСД-12М) і 15П165М «Ярс» (РСД-12М2Р). 

Самохідна пускова установка 15У175М комплексу РС-24 «Ярс»
Фото: wikipedia.org
Самохідна пускова установка 15У175М комплексу РС-24 «Ярс»

Побічним продуктом міжконтинентального «Тополя» був ракетний комплекс середньої дальності 15П159 «Курьер» (розробку зупинили 1991-го). На початку 2000-х російські конструктори дістали креслення «Курьера» і почали проєктувати ракетний комплекс «Рубеж» (РС-26). Хотіли, щоб такий, як «Ярс», але ракету і тягач коротші, а дальність стрільби меншу, приблизно 5800 км.

«Клуб пенсіонерів» РВСП дійшов висновку, що те, що прилетіло на Південмаш, — швидше за все, якась реінкарнація ракетного комплексу середньої дальності, дуже подібного до РС-26 «Рубеж».

Можливий вигляд РС-26 "Рубеж"
Можливий вигляд РС-26 "Рубеж"

Наступним пунктом обговорення стало неодночасне прибуття бойових блоків до цілі. Не таємниця, що бойова частина серйозної ракети, крім бойових блоків, несе ще й цілі-пастки, які мають ускладнити роботу ПРО противника. Коли розкривається бойова частина, то бойові блоки й цілі-пастки можуть відокремлюватися одночасно або послідовно, але дуже плавно, щоб не порушити траєкторії польоту бойової частини, котра не зможе на високій швидкості скоригувати свій політ і забезпечити точність удару. Тобто бойові блоки або важкі цілі-пастки мають прибути до цілі одночасно або практично одночасно. А по Південмашу — якось не надто одночасно. Як версію погодили: удар завдали не однією ракетою, а 2–6, тобто удар був груповим. Ліміт корисного навантаження на ракетах РС-26 — плюс-мінус 1200 кг, тобто доставити до Дніпра шість важких цілей-пасток одна ракета не змогла б.

Кілька слів скажемо про економіку цього перформансу. Застосування МКБР середньої дальності в неядерному спорядженні — цирк без коней і клоунів. Чому? Якщо «Рубеж» — дійсно продовження «Тополя» і «Ярса», то його виробляють на тих самих заводах, що і його прадіда. Адже більше ніде фізично. У 2020 році російські РВСП отримали 22 ракети. Тобто в найкращі невоєнні часи вдавалося зібрати менш ніж 25–30 РСД. Зараз інші пріоритети, зараз «Іскандери» давай, «Калібри» і різних там Х скільки-небудь. Ядерний щит поки що за шафою в передпокої.

Також кілька слів про результати удару: якщо це була відповідь на українські удари ракетами Storm Shadow/SCALP по цілях у Курській області, то після удару по Південмашу противник отримав ракетний удар ATACMS по аеродрому «Халіно» в тій самій Курській області. Тобто з нашого боку лінії фронту ніхто не налякався. Якщо це була репетиція Третьої світової для західного глядача, то знову мимо. Удар стратегічною зброєю хоч і в неядерному варіанті продемонстрував ницість кремлівського режиму, котрий: а) не здатний у конвенційній війні здолати Україну, тому дістав іржавий ядерний лом; б) остаточно підкреслив черговою жирною коричневою лінією свою аморальність і здичавілість.

Путін, схоже, остаточно попрощався зі здоровим глуздом, якщо взявся привселюдно руйнувати механізм ядерного стримування, котрим є стратегічна зброя. У підрозділах розвідок, де фіксують такі події, вже поставлено галочку, і якщо доведеться обирати сценарій дій, то дієтичні сценарії відкинуть. У курсантські роки мій командир взводу щодня кожному ставив плюсик або мінусик. Але іноді ставив літеру «М». На випуску нам пояснили: «М» означає «мудак». Ось бункерному «М» і поставили. Можливо навіть дві.

уламки «Орешника»
Фото: СБУ
уламки «Орешника»

Дві думки для обговорення в курилках:

— Росіяни використали для ударів по Україні, згідно з даними Повітряних сил, приблизно 6300 крилатих і балістичних ракет, здатних нести тактичну ядерну зброю (включаючи «Іскандер-M/K», «Кинжал», «Калібр», Х-101/555, Х-22/32, «Онікс», «Циркон» і «Точка-У»). Тобто арсенал носіїв тактичної ядерної зброї зменшився, якщо для удару на 790 км застосували стратегічну ракету і, ймовірно, не одну. Тобто брак ракет малої дальності вирішили закрити ракетами середньої. А це хороший сигнал з ядерних підвалів недоімперії. Паралельно Європа має принаймні подякувати нам за те, що 6300 — не по них. Можна і грошима;

— Підозри, що іграми в «Орешник» Москва намагається обійти заборону на наземні БРСД, маскуючи її під МБР. Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (500–5500 км) добіг 2 серпня 2019 року після виходу з нього США через порушення договору Росією. Відтоді жодних юридичних обмежень не існує. З одного боку, росіяни можуть скинути нам на голови практично що завгодно і формально нічого не порушити, з іншого — нічого такого на кінцевому етапі розробки там не спостерігають, а оборонна промисловість на піку і наростити виробництво не зможе. Питання — до чого нам готуватися? 

Якими будуть висновки?

— Те, що недоімперія впарює світу, як «Орешник», виглядає як РС-26 «Рубеж», а не як «Орешник»;

— Ні Сили оборони, ні будь-хто в Європі не має систем ПРО, здатних перехоплювати такі «Орешники»;

— Перехопити «Орешник» і подібні засоби здатні комплекси THAAD (Terminal High Altitude Area Defense, США), Hetz (Ізраїль), корабельні комплекси Aegis BMD (Ballistic Missile Defense, США). Є думка, що на термінальній ділянці траєкторії МКБР можна перехопити комплексами SAMP-T з ракетами Aster 30 Block II (Франція/Італія) і MIM-104F Patriot з ракетами PAC-3 (США). Ще є Prithvi Defense Vehicle Mark 2 (Індія) та С-400/С-500. Жоден згаданий комплекс ПРО не перехоплював МКБР в умовах реальної війни. С-400 поки не впоралися ні з ATACMS, ні зі Storm Shedow/SCALP, ні з «Нептуном», тому хай тренуються.

Віктор КевлюкВіктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій