ГоловнаСуспільствоОсвіта

Як вивести українську освіту із кризи

23 жовтня відбулись парламентські слухання «Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення». Організатори слухань, Комітет з питань науки і освіти запросили мене до виступу. Проте після втручання керівництва Верховної Ради, Міністерства освіти і науки мене позбавили права голосу.

Під час цих слухань влада намагалася шляхом маніпуляцій, «правильним» підбором виступаючих переконати громадськість, що в українській школі все гаразд. Та це далеко не так! Працюючий учитель в Україні навіть на дві ставки є бідним. Бідними є і більшість батьків і дітей. Матеріальна база шкіл занепадає, а перспектив не видно. Дивуюсь, що об’єктивну оцінку стану справ в українській освіті дехто сприймає як особисту критику, вважаючи себе пупом всієї країни. Чесна оцінка передбачає і вірні кроки. Брехня і самопіар веде до застою.

Громадська Рада освітян і науковців України направили в профільний комітет свої пропозиції щодо виходу української освіти із кризи. Більшість із цих пропозицій увійшли в проект Рекомендацій парламентських слухань. Тож пропоную ознайомитися із непроголошеним виступом, якого злякалися владці.

Фото: Макс Левин

Нещодавно був запрошений на телеканал «Інтер» в одне із ток-шоу, де вже звично йшов негатив про школу, розбирався конфлікт між вчителем-пенсіонером і батьками, учнем. Літній вчитель боїться йти на пенсію, в нього здають нерви. Безробітна мати обробляє гектар городу, озлоблена на життя, а батько працює за кордоном. Дитина позбавлена уваги. Чому конфліктує педагог із учнем, батьками? Бо вони кинуті державою і суспільством напризволяще. І подумалось - ось причина конфлікту! Хочемо, щоб цього не було, треба, щоб Вчитель, учні та Батьки відчували себе людьми. А для цього потрібно їм створити, як про це колись говорив дідусь Маркс, людські умови життя. Цьому сьогодні і мусять бути присвячені ці слухання.

Мінус 634 школи за 5 років

Шановні колеги! Ще великий Коменський, звертаючись до сучасників, говорив: «щоб добре були впорядковані і процвітали держава, церква і господарства – насамперед впорядкуємо школи, дамо їм розквітнути, щоб вони стали живими майстернями людей і розсадниками для церков, держави і господарств. Так досягнемо мети. По іншому – ніколи!». У нас вже виходить «по іншому». За роки незалежності втратили більше двох тисяч шкіл, за останні п’ять років - 634 школи. Збудували за ці ж п’ять років 94 школи. Більше півтори тисячі закладів освіти (шкіл, дитячих садочків і т.і.) перебуває в аварійному стані.

Як ніколи тривожно за завершення цього року. Адже станом на 1 жовтня податкова, митниця, нацбанк та ін. вже вичерпали бюджетні доходи більше, ніж на 90%. А попереду ще три місяці! Парламенту потрібно негайно внести зміни до бюджету, бо залишимо освіту без фінансування.

Стало недоброю традицією із року в рік недофінансовувати освіту в межах 30 мільярдів гривень в рік. Тому маємо спільною волею записати в наші рішення, що на 2014 рік видатки на освіту мусять бути не меншими 8% від ВВП (нині трішки більше 6%). Обов’язково Мінфін мусить оприлюднити всі складові цієї цифри, а це десь 120 мільярдів гривень, а не підкилимно визначили якусь циферію і все.

Зупинюсь на головній темі – якості освіти , готовності наших дітей до життя , формуванні їхніх компетентностей. Заради правди скажу, що Міністерством освіти і науки здійснюються в цьому напрямі певні кроки. Змінюються держстандарти, робляться спроби поліпшити викладання інформатики, іноземних мов. Але якісного перелому в українській освіті не відбувається. І посилання міністерства освіти на показники в українській освіті при визначенні Індексів людського розвитку тут не є переконливими. Бо за радянської влади вони були значно кращими. До речі, краще нас сього виглядають і Росія, і більшість європейських країн.

Єдиний якісний підручник для кожного класу

Не може не хвилювати ситуація із підручниками, технічними засобами навчання (80% зношеності), відсутністю вітчизняної індустрії по їх виробництву, доступом шкіл до інтернету, погіршенням вимогливості до якості освіти у багатьох педколективах, комерціалізації їх діяльності, незадовільним соціальним статусом Вчителя, погіршенням здоров’я дітей, їх поганим харчуванням.

Фото: Макс Левин

Першочерговим, аж горить, на нашу думку, мусить бути розробка Національної програми «Зміст освіти», яку б я назвав «Ярослав Мудрий». Програма мусить поєднати зусилля вчених Національної академії наук і Академії педагогічних наук, вузів, Міністерства освіти і науки, бізнесу, кращих вчителів і вчених. Очевидно, що Інститут інноваційних технологій і змісту освіти самотужки не подужає цю проблему.

Можливо нам треба мати один, якісний державний підручник з кожного предмету з комплектом методичних матеріалів, а решта – хай будуть альтернативні підручники, хочеться, щоб були вони кращі, а не гірші. Звичайно, такі підручники потрібно готувати і для спеціальних шкіл, з поглибленим вивченням предметів. Академія педагогічних наук, педуніверситети мусять переорієнтуватись із валу дисертацій на сучасний зміст, форми і методи викладання. Серйозної перебудови потребує весь навчально-виховний процес у педагогічних університетах.

Диференціація якості знань

Не можемо не помічати тривожну тенденцію – різку диференціацію якості знань в різних школах, в різних класах, що викликає негативну реакцію батьків. У багатьох навчальних закладах знизилася вимогливість, деякі педагоги просто відбувають уроки. Не працюють із дітьми, не перевіряють домашніх завдань, не заглядають навіть в зошити дітей. Тому прийшов час запровадити ЗНО і за підсумками початкової, основної школи. Ці результати повинні стати базою для оцінки діяльності кожного колективу.

Міносвіти готове остаточно відмовитися від широкої фундаментальної підготовки школярів в ім’я профільної спеціалізації, яку повноцінно реалізувати в запропоновані терміни завідомо неможливо.

— Максим Стріха, Президент Українського фізичного товариства, екс-заступник міністра освіти

Негайно, кров з носа, слід реанімувати ст. 57 Закону «Про освіту». Вона запроваджуватись у ще важчому, ніж тепер 2002 році. У 2005 році ми поновили її, виплатили педагогам майже п’ять мільярдів гривень боргів по цій статті. Вважаю, що слід реформувати систему заробітної плати, ввести Єдину тарифну сітку, платити за результати праці. Доля зарплати, виплаченої за результати праці, мусить складати хоча б 30% від загального заробітку. Кошти на це все доцільно взяти із надприбутків олігархів, а також із передбачених на проведення зимової олімпіади 2022 року.

Фото: Макс Левин

Місцеві ради, адміністрації повинні повернутись обличчям до школи, не бачити в них лише знаряддя адмінресурсу. Слід поновити діяльність Фондів розвитку середньої освіти, куди спрямувати не менше 5% бюджету, кошти спонсорів, повернутись до ідеї введення освітянського податку. Місцеві депутати не повинні голосувати за бюджет, якщо в ньому не передбачено хоча б 2-3 квартири Вчителям, підписка освітянських видань, інтернет, спорт, харчування дітей і т.і. При цьому педагоги, батьки повинні принципово оцінити діяльність кожного депутата та депутатських фракцій.

І щодо моральних аспектів української освіти. Мені здається, що розрив між навчальним і виховним процесами набирає негативних рис. Діюча влада намагається політизувати навчальний процес. У виховній роботі набирає сили регіональний аспект. На Заході своя правда, на Сході – своя. Так бути не може! Потрібна, як повітря, загальнонаціональна програма патріотичного виховання із усім комплексом дидактичних засобів.

Народний Вчитель

Щодо престижу праці Вчителя. Зауважу, що педагоги заслуговують не тільки на матеріальні, але й на моральні стимули. Громадська Рада освітян і науковців України не підтримує скорочення кількості освітянських нагород, таких як медаль А.Макаренка, С.Русової, О.Захаренка, І.Ткаченка, П.Могили. Освітяни – найбільша армія в Україні, і під приводом упорядкування відомчих нагород, не можна все скорочувати, прирівнювати нас до лісників чи ветеринарів. Адже ці нагороди, як правило, виготовлялися за кошти спонсорів.

І насамкінець. Щодо прозорості, справедливості при присвоєнні звань «народний Вчитель», державних премій в галузі освіти. Я був серед ініціаторів запровадження цих нагород. Задумувалось це робити відкрито і публічно, щоб вся Україна знала своїх кращих Вчителів. Це повинно йти знизу, з кожної школи, дитсадка і вузу, таємним голосуванням педагогів, громадськості. ЗМІ повинні широко показувати цей процес. Нагородження лауреатів потрібно проводити в День Вчителя, публічно, в кращому залі держави. Я не проти нинішніх лауреатів Держпремії, але я не переконаний, чи знають їх усіх в народі, в освітянському середовищі. І чи випадково, що серед нагороджених не має жодного Вчителя чи директора школи?

Підтримую Рекомендації парламентських слухань і закликаю зробити їх дороговказом на наступні роки.

Станіслав НіколаєнкоСтаніслав Ніколаєнко, екс-міністр освіти та науки України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram