Верховна Рада не змогла ухвалити за основу проєкт Закону України «Про заборону використання та розповсюдження ворожих програмних продуктів та ворожих засобів інформатизації» (№ 13505).
За документ проголосували лише 195 народних депутатів за 226 мінімально необхідних. Законопроєкт мав запровадити правовий механізм виведення з обігу програмного забезпечення та обладнання, що може загрожувати національній безпеці держави.
Виступаючи з трибуни Верховної Ради перед голосуванням, один із авторів законопроєкту Олександр Федієнко («Слуга народу») наголосив, що ворог давно воює проти нас не лише ракетами чи шахедами, а й програмним забезпеченням, прихованими механізмами збору інформації та технологічною залежністю.
«Кожен російський або контрольований агресором програмний продукт – це потенційний канал для шпигунства, саботажу й витоку критично важливої інформації. Як енергетична незалежність є питанням виживання, так і цифрова незалежність – це питання виживання держави. Законопроєкт 13505 захищає наших військових, державні ресурси, критичну інфраструктуру, бізнес і кожного громадянина, дає достатній перехідний період і дозволяє поступово позбутися небезпечної залежності від держави-агресора, не створюючи хаосу», – заявив депутат.
Законопроєкт вводив терміни «ворожий програмний продукт» і «ворожий засіб інформатизації» та встановлював критерії віднесення продуктів до ворожих – за ознаками бенефіціарного володіння, походження, авторських прав, наявності у відкритих переліках заборонених рішень тощо. Затверджувати переліки мав Кабінет Міністрів України, а вести їх – Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації у складі відкритого переліку забороненого до використання ПЗ і мережевого обладнання. Право подавати пропозиції щодо включення або виключення продуктів отримували Служба безпеки України та Національний банк України у межах своїх сфер нагляду.
Документ передбачав поступове виведення ворожих продуктів з обігу до 1 січня 2030 року та заборону їх закупівлі й застосування органами державної влади, суб’єктами критичної інфраструктури, підприємствами оборонного сектору й учасниками платіжних систем (виняток зроблено для розвідувальних органів). За порушення вимог планувалася фінансова санкція у розмірі 2% від річного обороту суб’єкта господарювання.
Основні положення закону мали набрати чинності через шість місяців з дня опублікування, а санкційний блок — з 1 січня 2030 року. Реалізацію передбачали в межах наявних бюджетних асигнувань Держспецзв’язку. Додаткових витрат із бюджету у 2025–2028 роках не планувалося, а кошти на закупівлю альтернативного ПЗ (близько 187,176 млн грн) мали спрямувати на продукти національних або європейських виробників.
За задумом авторів, ухвалення закону мало зміцнити національну кібербезпеку, дозволити оперативніше реагувати на нові ризики, унеможливити закупівлю небезпечного ПЗ державним сектором і критичною інфраструктурою, запровадити прозорий порядок ведення переліків та посилити міжвідомчу координацію за участю Кабміну, СБУ, НБУ й Держспецзв’язку.
Законопроєкт викликав і критичні зауваження. Зокрема, нардеп Володимир Ар’єв («Європейська солідарність») закликав відхилити документ і повернути його на повторне перше читання, назвавши законопроєкт прикладом того, як «благими намірами вистеляється дорога до пекла».
«Назва у нього дуже красива, але якщо його прочитати, то виявляється, що ситуація буде не дуже красива. І тут одразу ж закладається основа всіх сумнівів», — зазначив депутат.
Він звернув увагу, що в законодавстві взагалі немає визначення поняття «засоби інформатизації».
«І оскільки його немає, то це може бути розширено не тільки на ті продукти, про які задумувалося в цьому законопроєкті, а на все, включаючи свободу слова, включаючи будь-який інформаційний продукт, вироблений у цифровому вигляді», — застеріг Ар’єв.