Соня Кошкіна, модератор, шеф-редактор LB.ua: Добрий день, шановні колеги, я вітаю вас на майданчику Інституту Горшеніна та сайту LB.ua. Ми розпочинаємо наш черговий круглий стіл, дискусію, присвячену початку роботи нової сесії Верховної Ради. Власне, наша тема – «Порядок денний Верховної Ради на найближчу сесію та 2017 рік».
Я нагадую, що ця сесія триватиме до середини літа 2017 року. Депутати працюватимуть понад 40 пленарних днів і матимуть змогу прийняти багато важливих законодавчих ініціатив. Про них ми зараз і поговоримо з нашими гостями.
Це Борислав Розенблат, народний депутат України (БПП); Олена Сотник, народний депутат України («Самопоміч»); Сергій Соболєв, народний депутат України (ВО «Батьківщина»); Вадим Кривенко, народний депутат України («Народний Фронт»).
Сьогодні відбулася погоджувальна рада, на ній обговорювалися питання, які розглядатимуться на цьому пленарному тижні. Моє перше запитання до пана Соболєва. Лідер вашої партії Юлія Тимошенко звернулася сьогодні до пана Парубія, спікера ВР, з вимогою оприлюднити поіменний склад коаліції. Чи означає це, що ви сумніваєтеся у її працездатності та ініціюватимете її переформатування?
Сергій Соболєв, народний депутат України (ВО «Батьківщина»): Засіданню погоджувальної ради передувало засідання у пана Парубія у минулий четвер. І воно свідчить про те, що будь-яка робота, у даному випадку конституційна робота, повинна відповідати конституційним принципам. Ключовий конституційний принцип роботи будь-якої ВР - це коаліція, завдання якої - не лише формування уряду, але й подальша підтримка його ключових ініціатив і організація роботи парламенту. На жаль, вже пройшло фактично більше року з того моменту, коли не тільки наша фракція, а й інші народні депутати вимагали оприлюднити, як це завжди було, на сайті ВР список коаліції. Як це, наприклад, було два роки тому. Тоді, хочу нагадати, коаліція нараховувала 304 народних депутати. Тому це абсолютно природна вимога, і я думаю, що організація роботи парламенту залежить від того, наскільки організована коаліція.
Що ж до суті питання, то, на наш погляд, той розклад і той порядок денний, який ми отримали, має два небезпечні моменти. Ви знаєте, що всі попередні пленарні засідання проходили без затвердження порядку денного сесії. Затверджували порядок денний або окремих пленарних днів, або тижнів. Зараз пропонується нова процедура, за якою всі ті законопроекти, які не підтримані комітетом, виносяться в один додаток, хоча регламент цього не передбачає. Ми повинні затвердити повний порядок денний на всі пленарні дні аж до кінця роботи цієї сесії. А ті законопроекти, які, наприклад, не отримали підтримку комітетів, винесені в наступний додаток. Таким чином, це фактично фільтрування роботи парламенту, коли фракції, які не входять в більшість – чи-то в ситуативну, чи-то в коаліцію, не отримують права доступу до порядку денного. Саме тому це перший ключовий принцип, який, на мій погляд, заважатиме організації роботи парламенту.
Я думаю, що ключові питання, які зараз у всіх на слуху, пов’язані з найбільшою, найстрашнішою за останні місяці атакою, яку здійснюють бойовики, підтримувані російськими збройними силами, в Авдііївці. Ці питання якраз обговорювалися в четвер у Парубія на засіданні представників всіх фракцій. Говорилось про те, що нам треба терміново визначити, в якому стані ми сьогодні перебуваємо. Антитерористична операція - це абсолютно інші законодавчі ініціативи, всі це розуміють. Якщо це є агресія, і окупована територія Східного Донбасу, це абсолютно інший стан, який дозволяє нам фактично на всіх напрямках тоді вести не просто захист, а й наступ - на міжнародному рівні, в міжнародних судах. Тому ми вважаємо, що перше питання, з якого повинен почати роботу парламент, - чітка заява щодо Авдіївки і визнання всієї території Східного Донбасу окупованою.
Інша проблема - це питання, які пов’язані із тарифною політикою. Наша фракція ще півтора року тому ініціювала ряд законопроектів, які дозволяють врегулювати питання тарифної політики. На жаль, цей вал тільки наростає. Останні рішення НКРЕКП збільшити в шість разів плату за під’єднання до енергомереж - це фактично наслідки безвідповідальної політики, коли орган був сформований в неконституційний спосіб. А ми знаємо, що вичерпні повноваження президента виписані в Конституції, і він не мав права формувати такий орган. Фактично зараз це тільки продовження тих речей, які вони робили з тарифами на електроенергію, газ, також ми чули про так звані роттердамські тарифи.
Також є питання, яке пов’язане з економічним станом держави. За всіма статистичними даними тільки за перший місяць року закриті десятки тисяч малих підприємств. Ми вважаємо, що треба терміново вносити зміни в податкове законодавство та законодавство, яке регулює діяльність малих і середніх підприємств.
Без сумніву, для нас дуже важливим залишається питання, що далі буде з деофшоризацією. Ми подали відповідні законопроекти, які дозволяють фактично обкласти податками всі офшорні юрисдикції. Це можна зробити в рамках і міжнародного, і українського права. На жаль, ці ключові питання поки що залишаються поза сферою уваги парламенту. Подивимося, як буде далі. Принаймні, в повістці на перший тиждень ми цих питань не побачили.
Соня Кошкіна: Хочу звернутися до представника БПП пана Борислава Розенблата. Один із чільних представників вашої фракції, можливо навіть, наступний голова вашої фракції та партії Ірина Луценко сьогодні давала брифінг, на якому закликала "Самопоміч", Радикальну партію та "Батьківщину" повернутися в коаліцію. Що це було?
Борислав Розенблат, народний депутат України (БПП): Такий заклик дійсно був. Зважаючи на геополітичну ситуацію, ми повинні розуміти: сьогодні у світі сприймають Україну не тільки як країну, яка зазнала агресії, а й як країну, всередині якої є протиріччя, політичні негаразди. Заяви, які лунають з Білого дому чи з Радбезу ООН, спрямовані на те, щоб Україну визнати країною, яка неспроможна формувати свої політичні амбіції, яка не здатна бути державою. На європейських телеканалах звучить така думка, що треба забути про Україну, мовляв, хай вони розбираються між собою і з Росією. На цьому закінчиться вся історія України як суверенної держави.
Останні події у Франції, Італії, Болгарії, свідчать про те, що наш ворог веде проти нас не тільки гібридну війну. Вона перетворюється в масштабну інформаційну і військову агресію. Авдіївка - це військова агресія, злочин перед людством. Інформаційна війна - це те, що сьогодні відбувається: Росія постійно показує, що, мовляв, Україна як держава не визначилась, в Україні всередині є протиріччя, громадянська війна іде. Це заважає нам дивитися вперед із впевненістю.
Щодо питання коаліції, то сьогодні ми розуміємо, що тільки єдність і об’єднання всіх в єдиний європейський парламент дозволить нам на весь світ заявити про те, що Україна здатна подолати всі політичні негаразди, які сьогодні є. Під час війни взагалі в деяких країнах, таких як Ізраїль, Корея, є уряди та парламенти порятунку, національної єдності. Вони не розділені політичними програмами, вони знають одне: країна перебуває у військовому стані. Навіть якщо він не визначений у нас політично. Сьогодні на засіданні погоджувальної ради було анонсовано, що в середу профільний комітет буде розглядати законопроект щодо окупованих територій. Я вважаю, що це доречно.
На сьогодні ми перебуваємо під тиском російської агресії. Тому я закликаю до того ж, до чого Ірина Луценко: до об’єднання всіх політичних партій. Сьогодні не час розділяти Україну на ліво- чи правобережну, центральну чи східну. Сьогодні країна перебуває у такому стані, що ми повинні визначитися: або ми об’єднаємося і врятуємо державу, або ми продовжимо кулуарні коаліційні недомовленості і втратимо країну як таку.
Соня Кошкіна: Ви маєте якийсь конкретний план об’єднання, чи це просто словесна ініціатива?
Борислав Розенблат: Ми готові до перемовин. Ми готові сідати за стіл, визначати пріоритетні напрямки, пріоритетні законопроекти, пріоритетні програми, які сьогодні є у кожної партії. «Самопоміч» вимагає прийняття нового виборчого законодавства. Щодо «Батьківщини», то їхні заяви важко коментувати, тому що вони вимагають кожен день щось інше. Але від них постійно звучить питання тарифної політики. Я з паном Соболєвим погоджуся: дійсно, останні рішення НКРЕКП про підняття в шість разів плати за під’єднання до електромереж, а також підняття залізничних тарифів шкодять не тільки економіці, а й бюджету. Ми сьогодні говоримо про інвестиції, які повинні надходити до України, але покажіть мені людину, яка здатна і згодна платити ті тарифи за під’єднання, за перевезення тощо? Навіть якщо люди готові платити, то вагонів немає. Тобто дуже багато сьогодні проблем в країні.
Але хочу ще раз зазначити: ми готові розглядати будь-які питання від будь-якої політичної сили, крім одного – ніяких перемовин з терористами, ніякого виборчого процесу на окупованих територіях. Тобто є пріоритетні напрямки, які ми сьогодні готові обговорювати.
Соня Кошкіна: Ірина Луценко на цьому ж брифінгу висловила думку, що доцільно запровадити військовий стан хоча б на певних територіях.
Борислав Розенблат: В середу буде розглядатися законопроект. Я вважаю, що всі політичні сили, які сьогодні бажають це обговорювати, повинні прийти на засідання комітету.
Соня Кошкіна: Чи не є це демаршем проти президента, який досі не вводить військовий стан?
Борислав Розенблат: Ніяких демаршів не відбувається. У нас парламентсько-президентська республіка, парламент є найвищою законодавчою владою в нашій країні. Я вважаю, що ми повинні висловити свою думку і потім разом її спільно висловити вже на весь світ. Неприпустимою є ситуація, щоб Адміністрація президента заявляла одне, а політичні сили - інше. Хтось їде на Захід чи в Америку і починає третє розповідати американським конгресменам і адміністрації президента Трампа. Я вважаю, що повинна бути єдина політика всієї політичної верхівки України. Не повинно бути лебедя, щуки та рака.
Соня Кошкіна: Пані Сотник, скажіть, чи готова ваша політична сила повернутися в коаліцію, реагуючи на заклик ваших колишніх політичних партнерів?
Олена Сотник, народний депутат України («Самопоміч»): Насправді мені здається, що ці заклики з точки зору якихось спільних дій, напевно, є у момент війни правильними. Але щодо об’єднання в коаліцію, то я думаю, що це, насправді, пустий звук, тому що очевидно, що колишні партнери по коаліції, нинішні по парламенту явно не переслідують загальних цілей державної політики.
Давайте просто згадаємо, що відбувалося з самого початку. Була елементарна ключова вимога про те, що ми маємо визначитися з тим, що відбувається в країні. Те, що у нас сьогодні в Авдіївці, і оця ситуація з дуже різними термінами, термінологією, визначеннями, з нашою слабкою позицією із зовнішніми партнерами – це є свідченням у першу чергу відсутності сталої політики держави, зокрема щодо питання війни, щодо питання внутрішніх реформ. І це все призвело до розпаду коаліції, насправді.
Тому я думаю, що якщо наші колеги хочуть повернутися до спільної діяльності, то у нас є питання, які нас об’єднують. Для цього не треба створювати якісь штучні угрупування, коаліції тощо. Давайте просто відповідні законодавчі ініціативи разом приймати. Зараз є ключове питання, яке стоїть на порядку денному, виживання держави від нього залежить: це питання визнання окупації територій Донецької і Луганської областей, це визнання агресії Росії. Мусимо припинити виживати непослідовну термінологію: спочатку ополченці, потім терористи, тепер вже російсько-гібридні терористичні війська. Навіщо це? Треба чітко всім сказати, що це є агресія Росії, що ця територія окупована РФ.
От мені відповідь пана Кубіва нарешті офіційно прийшла щодо санкцій проти Росії. Чому досі не введено ембарго, чому ми досі підтримуємо країну-агресора і торгуємо з нею? Ніхто цих питань не задає. Я думаю, що це ключові питання які можуть об’єднати зал і які мають зараз об’єднувати всіх політиків. Бо це питання виживання, насправді, України.
Історія існування коаліції, яка була сформована на початку роботи Ради нового скликання, показала, що, на превеликий жаль, нема поваги до опозиції. У нас була ключова умова прописана в коаліційній угоді як гарантія можливості в принципі існування політичного союзу партій з різними баченнями – прийняття рішень консенсусом. Цього не дотримувалися з першого ж дня, це я заявляю абсолютно відповідально. З першого ж дня ніякого консенсусу не було. Було просто перетискання тих політичних сил, у яких більшість голосів в парламенті. А коли немає ніяких гарантій для консенсусу, то, на превеликий жаль, такі союзи не можуть існувати і розпадаються.
Але я ще раз підкреслюю: давайте не ініціювати якихось штучних об’єднань. У нас є питання, які нас можуть об’єднати, і ці питання мають бути прийняті вже на цьому тижні. Зокрема, Оксана Сироїд закликала всіх голів фракцій минулого четверга підписатися під законопроектом про акт визнання російської агресії і визнання територій окупованими. Жодна поки що фракція публічно – крім тільки що «Батьківщини», я дякую пану Соболєву – не заявила, що наполягає на необхідності визнання агресії, на необхідності визнання окупації в Донецькій та Луганській областях. Жодна фракція, хоча це могло б усіх об’єднати. Тому, колеги, давайте не висловлювати політичні лозунги, а діяти спільно в конкретних питаннях, вирішення яких зараз потребує країна.
Соня Кошкіна: Пане Кривенко, до вас аналогічне питання: чи готова ваша фракція підтримати БПП у заклику ваших колишніх партнерів – РП, «Самопомочі» та «Батьківщини» приєднатися до коаліції?
Вадим Кривенко, народний депутат України («Народний Фронт»): Наша політична сила, наша фракція, дійсно, є надійним партнером президента і його політичної сили в парламенті, ми це неодноразово вже доводили. Водночас ми будемо дуже раді, якщо коаліція буде розширена, якщо ми повернемось до того формату, з яким ми починали діяльність у цій Верховній Раді. Також я повністю погоджуюсь з колегою Сотник у тому, що навіть якщо це не буде оформлено, формалізовано якимось документом, ми завжди можемо знайти консенсус щодо того чи іншого питання. Що ми, власне, й робили багато разів. Це треба робити і в подальшому.
Що це за питання? Безумовно, питання номер один – це питання національної безпеки і оборони. Події останніх тижнів в Авдіївці довели, що найнадійнішим партнером і союзником України може бути тільки українське військо, а також служба з надзвичайних ситуацій, Мінрегіонбуд, всі ті служби, які забезпечили все ж таки подолання дуже важкої ситуації, яка була в Авдіївці. Сьогодні Авдіївка має вже світло, завтра буде мати воду, немає там ніякої гуманітарної катастрофи, як прогнозували. Тобто служби працюють і військо стоїть на охороні України. Бо навіть росіяни змушені були сказати, що вони не очікували, що настільки чітко буде проведена ця військова операція, що ми не дамо ворогу ступити ні кроку вперед і що ми відіб’ємо наші позиції і вийдемо абсолютним переможцем із цієї ситуації.
Для того щоб і далі нарощувати нашу боєздатність, нам треба прийняти низку законів, про них ще скажу. А взагалі, будучи, ще раз підкреслюю, надійним партнером політичної сили президента, все ж таки ми хочемо побачити єдину стратегію від нього щодо зупинки агресії і відвоювання наших територій, повернення їх Україні.
Соня Кошкіна: Як має виглядати ця стратегія?
Вадим Кривенко: Це стратегія, яку повинен дати президент як верховний головнокомандувач. Він її повинен внести в парламент, і ми, можливо, її навіть повинні проголосувати. Я думаю, якщо це буде дієва стратегія, за неї знайдуться голоси. Щодо закону про окуповані території, то я сам казав, що це потрібний закон. Але от мої колеги виступали і говорили тільки про окуповані території Донецької та Луганської областей. Пробачте, а де Крим?
Олена Сотник: Є чинний закон щодо Криму, треба такий самий щодо Донбасу.
Вадим Кривенко: Я розумію, але чи не думаєте ви, що це все ж має бути один закон? Бо ми навіть зараз починаємо штучно роз’єднувати: щодо Криму у нас один закон, а щодо інших окупованих територій у нас буде інший закон. Чи не будуть це окуповані території першого та другого ґатунку? Бо будь-яке роз’єднання цих питань веде до того, що от ці території ми будемо повертати у першу чергу, ті – в другу чергу, а може, взагалі про них забудемо. Я вважаю, що так не можна робити. Тому це все дискусійні питання. Тільки широкою дискусією, тільки роботою в пленарному залі, в комітетах ми можемо досягнути консенсусу і в найближчі дні, найближчі сесійні тижні прийняти низку необхідних законів. Обороноздатність, ще раз підкреслюю, це питання номер один і пріоритет номер один для нашої фракції.
Соня Кошкіна: Сьогодні голова вашої фракції пан Бурбак заявив про необхідність відновлення робіт з будівництва так званої «стіни», започаткованого при Арсенію Яценюку. Це просто політична заява?
Вадим Кривенко: Це абсолютно не політична заява. Давайте не будемо називати це «стіна». Бурбак сказав, що треба відновлювати роботи з облаштування кордону з Росією. Ми розуміємо, що Росія ні завтра, ні післязавтра нікуди не дінеться. Ми приречені жити поряд з таким сусідом. Тому ці роботи треба продовжувати. Я не буду називати їх роботами із зведення «стіни», «муру», «гратів», питання не в назві. Питання в тому, що на сьогодні фактично повністю зупинено фінансування робіт на кордоні. Роботи на кордоні – це не тільки якісь там бетонні мури. Це електронні засоби, це рокадні шляхи, які дозволяють здійснювати швидку передислокацію військ, це фортифікаційні питання. Тобто це ціла військова наука.
Щодо того, хто буде розпоряджатися, контролювати ці гроші, то заради Бога. До речі, Арсеній Яценюк, будучи прем’єр-міністром, не контролював розподіл цих грошей. Щодо «стіни», то після всіх звинувачень ми маємо лише одне кримінальне провадження на суму 1,26 млн гривень, якщо я не помиляюся, і стосується це кримінальне провадження не уряду, не Яценюка, а розпорядника коштів – це Прикордонна служба України і виконавця робіт – це якийсь трест. Тому казати, що вже 4 млрд гривень вкрали і хочуть вкрасти ще – це повний нонсенс. Я ще раз кажу: будь ласка, давайте разом здійснювати депутатський контроль, але ці роботи треба виконувати.
Так само, як треба нам розвивати нашу військову промисловість. Ось танки зараз показують росіяни, мовляв, бачите, у них танки є. Нарешті з’явилися у нас танки, на відміну від 2014-2015 років. І ці танки можуть їздити і можуть стріляти.
Соня Кошкіна: У мене запитання до всіх учасників круглого столу. Я би попросила назвати три головні законопроекти, які необхідно, на вашу думку, прийняти впродовж найближчих півроку. Що ініціюватиме ваша фракція, на чому ви наполягатимете? Пане Соболєв, вам слово. Ви вже казали про тарифну політику, про податкове законодавство і про військову ситуацію. Можливо, щось додасте? Бо ви трохи випередили моє запитання.
Сергій Соболєв: Я вважаю, що військова ситуація та ситуація економічна є нероздільними. І ті, хто заявляють, мовляв, нам треба забути про військову силу і домовлятися лише дипломатичними шляхами, я вважаю, ведуть так само в прірву, як і ті, хто заявляють, що не треба звертати уваги на економічну ситуацію, бо йде війна. Поєднання цих питань безсумнівне.
На сьогодні є закон про тимчасово окуповану територію. Я, до речі, був автором цього законопроекту, який став законом у попередньому скликанні Ради. Він містить чіткі визначення щодо окупованої території Автономної республіки Крим. І я вважаю, що консенсус, який повинен бути знайдений, - може полягати у внесенні змін і доповнень до цього закону або в прийнятті окремого законодавчого акту, який прирівняв би окуповані території Автономної республіки Крим до тих окупованих територій, які є зараз фактично.
Хоча нам треба буде цю окупацію фіксувати на дату і за місцем, коли російські терористичні війська дійшли найдальше на нашу територію. Чому? На це є дуже проста відповідь. Це зупиняє будь-які спроби російських юристів вести таку саму війну проти нас, як російські військові, через міжнародні і українські суди. Ми вже маємо перше рішення Печерського суду, яким фактично держава Україна через те, що ми досі не оголосили території Донбасу окупованими, зобов’язана відшкодувати 7 млн гривень, якщо не помиляюся, громадянину за зруйноване майно. Я уявляю, що нас далі чекає після цього першого рішення і що нас далі чекає у міжнародному суді з прав людини, якщо чіткого визначення не буде.
Ми всі чудово розуміємо, чому ми не ратифікуємо Римський статут. Всі розуміють це, чи ні? Ратифікація Римського статуту без визнання територій Донбасу окупованими, без законодавчого узаконення участі Збройних сил України у військових діях там дуже небезпечна. Визнання військового стану хоча б в окупованому Донбасі узаконює участь Збройних сил України – від рядового до генерала і до головнокомандувача – в бойових діях там.
Ми чудово розуміємо, чому парламент приймав амністію тим, хто служили в АТО і скоїли, на думку військової прокуратури, якісь злочини. Ми всі розуміємо, що під злочини підпадають сотні випадків, коли бійці АТО з командирами, які віддавали накази, відбирали автомобілі для того, щоб вивезти поранених або вбитих з лінії фронту, займали приміщення. А це не дозволено робити згідно з законом про антитерористичну операцію, але прямо дозволено, зокрема, міжнародними актами і законом про військовий стан. Фактично закон про амністію виводить з-під відповідальності героїв, бійців АТО, яких зараз прирівняли до мародерів. Ми такі випадки знаємо. На жаль, на цей закон накладено вето, хоча ми всі разом протягували цей закон всіма можливими силами, щоб вивести з-під відповідальності тих людей, які, дійсно, своїми героїчними вчинками робили все можливе для того, щоб захистити Батьківщину.
Не менш важливо те, що запровадження військового стану на Донбасі фактично виводить так звані Мінські угоди на абсолютно інший рівень. Ми розуміємо, що Мінські угоди вже не діють, і це визнають практично всі. Сьогоднішня заява від фракції БПП про можливість перегляду нашої ситуації щодо військового стану, щодо окупованих територій – це зайве підтвердження цього.
Для нас є дуже важливим та визначальним економічний фактор. Треба ухвалили цілий ряду законів, що повинні відрегулювати ситуацію щодо малого та середнього бізнесу, якому зараз найскладніше. Декларується, що ми виводимо бізнес з тіні, але ми фактично заганяємо його все далі і далі в тінь абсолютно необдуманими рішеннями. Підняття мінімальної зарплати було не відкориговано зростанням ВВП. Ми бачимо, чим це закінчується. Крім того, важливими є питання, які стосуються оподаткування малого та середнього бізнесу, включаючи аграрний бізнес, який найбільше постраждав від так званих реформ в АПК.
Ще один блок питань – без сумніву, це питання, які пов’язані з тарифною політикою. Треба починати з регулятивного органу – НКРЕКП, який, наприклад, приймає рішення про так званий Роттердам+. Ми розуміємо, що за цією формулою вугілля, кокс, не доставляється з міжнародної біржі в Роттердамі чи з будь-якої іншої країни. Ми знаємо, звідки воно доставляється. Але ціна за формулою Роттердам+ закладена в тарифи, зокрема в тарифи на газ.
Крім того, останнє, про що я не мав просто часу сказати: без сумніву, нас чекає дуже виважене рішення щодо продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення. Час дуже швидко спливає, а на сьогодні ми так і не відрегулювали ключові питання в цій сфері. І я вважаю, що це теж одне з дуже важливих питань, бо всі, від фермера до власників агрохолдингів, до селян, які здають землю в оренду, повинні розуміти, якими будуть правила гри, щоб їх в останній момент не приперли до стінки і не змусили фактично за безцінь продавати землю.
Борислав Розенблат: Я хотів би згадати ще питання децентралізації. Вона же добігає кінця, законодавче поле фактично створене. Але є кілька законопроектів, які сьогодні очікують на прийняття. Особливо той, який стосується об’єднання територіальних громад, якщо вони виходять за межі району – щоб кілька районів мали змогу створювати об’єднані територіальні громади. Також важливим є законопроект про повноваження старост і місцевих органів влади.
Другий блок – це питання судової реформи, створення антикорупційного суду. Всі фракції вже погоджуються, що це повинно поставити крапку в питанні боротьби з корупцією.
І ще важливе екологічне питання. Це стосується не тільки бурштину чи інших корисних копалин, а взагалі поводження з нашою екологією. Тому що якщо ми продовжимо так поводитися з екологією, то нащадкам майже нічого не залишиться.
Також є блок питань щодо ІТ-технологій. Ми все повинні зробити для того, щоби молодь залишалася в Україні. Сьогодні, ми втрачаємо молодь, ми втрачаємо майбутнє нашої країни.
Соня Кошкіна: Ви сподіваєтеся на результати щодо цих питань впродовж цієї сесії, так?
Борислав Розенблат: Так. До речі, я розумію, що війна, але повірте мені: будь-яка країна повинна дбати про своє майбутнє. Бо ми втрачаємо молодь, молодь виїжджає за кордон. Вона не бачить перспектив, майбутнього у нашій країні. Допоки ми не створимо для них умови, нічого не буде.
Погоджуюсь, що питання землі треба вирішувати. Я розумію, що це питання влади, але, в принципі, треба знімати цей мораторій, треба створити законодавче поле. Я пам’ятаю виступи пана Соболєва, який казав, що треба зробити три-чотири роки перехідного періоду, щоб ми створили законодавче поле, і потім люди розуміли, що земля має вільний обіг, і людина має право розпоряджатися землею, як хоче.
Олена Сотник: Першим пріоритетом для нашої фракції також є безпекове питання. Але тут я би зазначила дуже конкретні кроки. Вже на цьому тижні можна прийняти закон про акт про відповідальність Росії за агресію та окупацію територій і там чітко визначити ці території. Відповідний законопроект готовий. Після цього необхідно дати чітке визначення особливостей відносин з окупованими територіями. Крим визнаний окупованою територією, але Донбас не визнаний. Там різна специфіка, тому що по-різному встановлена влада. Якщо на Донбасі Росією установлені квазіоргани, то в анексованому Криму абсолютно чітко стверджується Росією, що там встановлені саме її державні органи влади.
Нам необхідно припинити торгівлю з окупованими територіями. Тому що не просто так блокуються залізничні шляхи. За цей час встановлено велику кількість порушень, зокрема, напряму йдуть товари, які, скажімо так, прямо або опосередковано підтримують терористичну діяльність. Поки ми це не призупинимо, це буде виглядати для світу як, вибачте, шизофренія або сюрреалізм. Держава, яка намагається боротися з окупантом, ще й постачає туди деревину, порох, товари подвійного призначення. Я думаю, що допоки це не буде зупинено – а це може бути зроблено тільки в законі про окуповані території, – нема про що говорити. Тим паче, що нас колеги з БПП підтримують у тому, що ніяких перемовин з терористами не має бути. Це також означає, що не має бути ніякої торгівлі з терористами і з цими територіями.
Також важливо все ж таки визначитися, що ми робимо з Росією, розриваємо ми з нею дипломатичні відносини чи ні. Бо це питання вже досить довго на порядку денному. Те саме стосується економічних санкцій. Це блок безпековий.
Щодо блоку, який би я назвала «Закінчення судової реформи», то від нас цього чекають. Якщо глянути соціальні дослідження, то українці на рівні з безпековими питаннями кажуть про те, що ключовою загрозою є корупція. Звичайно, закон про антикорупційний суд, поданий та зареєстрований на минулому тижні, ми підтримуємо. Наша фракція, зокрема, Оксана Сироїд та Єгор Соболєв, є розробниками цього законопроекту.
Але я б ще не забувала дуже важливу частину боротьби з корупцією - закінчення судової реформи. Ми внесли зміни до Конституції, згідно з якими прокуратура повністю змінила свій статус. У нас прокуратура більше взагалі не є навіть квазіправоохоронним органом і не має ніякого відношення до цієї гілки влади. Прокуратура тепер є частиною судової гілки влади. Це означає, що прокуратура стала адвокатом держави. У зв’язку з цим генпрокурор має ініціювати подання відповідного закону, який повністю змінить функціонал прокуратури. Без цього завершення судової реформи є неможливими і є нелогічним. Тобто фактично це має відбуватися вже у найближчі місяці.
І останнє: звичайно, не дивлячись ні на що, ми вважаємо, що Україна має рухатися все ж таки до оновлення еліт, до очищення еліт, країна має рухатися до прозорого механізму виборів. І це означає, що, однозначно, питання про зміну виборчої системи нікуди не має зникати, воно залишається пріоритетним, ми будемо на цьому наполягати до переможного кінця.
Вадим Кривенко: Позиція нашої фракції наступна. Перший пріоритет - національна безпека та оборона, але трохи, можливо, в іншому контексті, ніж той, про який сьогодні говорили. А саме – це контекст матеріального забезпечення нашого війська. Ви знаєте, що в кінці минулого року нам вдалося суттєво підвищити зарплату нашим військовослужбовцям, особливо тим, які перебувають на лінії зіткнення, фактично на фронті. Нам вдалося отримати державні гарантії і запустити низку державних підприємств оборонного комплексу. І я хочу, що всі зрозуміли: це не тільки та бойова техніка, яка дуже нам зараз потрібна. Це свого роду і локомотив економіки. От я був на Житомирському бронетанковому заводі: там 750 робітників і середня зарплата 8000 гривень. 80 суміжників тільки на території Житомирської області. Це робочі місця, це зарплати і це бойова техніка, яка нам дуже необхідна.
Тому ми будемо наполягати на поверненні, як би це кого не дратувало, до закону про спецконфіскацію, бо це просто дивно – є 1,4 млрд доларів, вже ні в яких не облігаціях, ні в чому, вже погашені облігації, це готівкові кошти, і вони зберігаються в сховищах Ощадбанку. Ми шукаємо, де взяти гроші? От лежать гроші. Я хочу використати цей майданчик, що звернутися до колег, які є противниками цього законопроекту, з закликом разом працювати, надати пропозиції, як це зробити. Але так, щоб закон був дієвим. Бо те, що ви красиво кажете, на жаль, не зовсім дієво на сьогодні. Давайте зробимо спільний закон. Вам не подобається урядовий закон? Давайте зробимо спільний. Давайте зробимо закон щодо тільки цих 1,4 млрд доларів, які лежать в Ощадбанку. Це живі кошти, ще раз кажу, це не облігації. От є 1,4 млрд доларів, давайте разом зробимо дієвий механізм, як їх повернути. Була пропозиція 50% на 50%. 50% на безпековий сектор, 50% на соціальні виплати. Я запрошую всіх, бо знаю, що тут є люди, які активно критикують урядовий законопроект. Це офіційна пропозиція від нашої фракції, бо з цим щось треба робити.
Наступне питання – це економіка. Без економіки не буде нічого, не буде тієї ж обороноздатності, це розуміють всі. Окремо хотілося б поговорити про банківський сектор. Нам треба якнайскоріше поновити довіру як до Національного банку України, так і до всіх інших комерційних банків, щоб люди перестали тримати свої заощадження під подушкою або в трьохлітровій банці на городі, а все ж таки повернули їх у банківський сектор. Тому тут питання до НБУ, який нарешті повинен сказати, що процес банківського очищення в Україні завершений і ті банки, які залишились, це вже нормальні та стабільні банки, в які люди можуть нести свої заощадження, а не думати, що завтра банки лопнуть і гроші кудись дінуться.
Я як представник комітету з економічної політики можу сказати, що в останні дні минулої сесії ми прийняли низку важливих економічних законів. Так, може, для пересічних громадян вони не дуже зрозумілі, але фахівці розуміють, що це ті закони, які дозволяють подолати і рейдерські захоплення, і відтік економіки в офшори. Це закони, пов’язані з тим, щоб привести наше економічне законодавство до нормальних цивілізованих норм, які є в усьому світі.
Судова система – це наша величезна проблема, ми бачимо, що суди не працюють. На жаль, на сьогодні можна констатувати, що більшість судів у нас як керувалися таким собі паном Портновим, так і продовжують ним керуватися. Ми четвертий чи п’ятий раз переносимо іспити кандидатів до Верховного суду. А потім ми кажемо: ой, а у нас така ситуація, ми думали, що прийдуть юристи, правники, адвокати, а ті, хто подали документи – це ті самі судді.
Борислав Розенблат: Хотів би ще порушити питання медицини. Є вже програма забезпечення, є програма діяльності, законопроекти щодо автономізації, трансплантації і соціального медичного страхування. Це блок законопроектів, який теж сьогодні потребує негайного прийняття Верховною Радою.
Соня Кошкіна: Питання щодо мінського процесу і мінських домовленостей. Наразі на тлі того, що відбувається в Авдіївці, дуже багато лунало думок щодо того, що мінські угоди не виконуються, що вони застарілі, що треба створити новий формат або переговорів, або домовленостей. Якими є позиції ваших політичних сил щодо цього питання?
Сергій Соболєв: Щодо мінських угод, то про них можна як про стакан, що наполовину повний, або як про стакан, що наполовину порожній. Дехто вважає, що мінські угоди виконали свою ключову місію – зупинили, перш за все, ситуацію з прямими бойовими діями. Хоча Авдіївка спростувала зараз і цю тезу. Дехто вважає, що мінські угоди - це був єдиний спосіб взагалі зупинити агресію і закріпити територіальні кордони, що дозволяло нарощувати нашу бойову міць. Але ситуація в Дебальцевому цю тезу теж перекреслила. Бо ви знаєте, що за всіма мінськими угодами це була українська територія, і вона була нахабно загарбана на очах і спостерігачів ОБСЄ, і світової спільноти.
Я вважаю, що де факто і де юре мінські угоди вже не існують. Бо час, на який підписувалися мінські угоди, вичерпаний. Він був вичерпаний фактично рік тому. І всі спроби створити Мінськ-2 як майданчик для переговорів завершилися тим, що ми зараз маємо: вже і ОБСЄ заявляє, що вона ні на що не впливає (хоча тут є мало чому дивуватися, розуміючи вплив Росії на цю організацію). Так само ми чітко розуміємо, що, на жаль, ключова мета не була досягнута. На мій погляд, залишається одне ключове питання, на якому ми всі повинні сконцентруватися. Будь-який подальший процес врегулювання ситуації на Донбасі можливий тільки після того, як кордон російсько-український, ті 404 кілометри будуть передані під контроль українським прикордонникам навіть за умови якомога більш активної участі спостережної місії – будь-якої, ООН, ОБСЄ, це вже інше питання. Без цього будь-який процес врегулювання неможливий. Далі виникає питання озброєних бандформувань, виведення всіх російських формувань. Далі є питання підготовки демілітаризації цієї території. І фінал – це досягнення фактично політичного консенсусу на цій території. Але це можливо фактично тільки після деокупації і чіткого розмежування.
На жаль, ми сьогодні перебуваємо в ситуації, коли є ухвалений закон, яким всі лякають. Цей закон був ухвалений руками Партії регіонів попереднього скликання. Це закон про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей. У ньому визначений порядок призначення так званих адміністрацій, суддів, прокурорів. На жаль, цей закон на сьогодні є. Другий закон, який поки що зупинений актом президента, - це закон про всеосяжну амністію, зокрема для бойовиків, але цей закон фактично лежить і чекає свого часу. І я думаю, що ті, хто сподіваються, що через неприйняття і неухвалення таких речей в Конституції можна все зупинити, помиляються, - все є набагато складнішим. Тому я вважаю, що перше і ключове – це кордон, а потім всі інші питання.
Яким буде новий формат переговорів? Без сумніву найкращий варіант – якщо він включатиме країни-гаранти, які гарантували нам безпеку, коли ми погодилися на ядерне роззброєння – безпрецедентний і поки що єдиний фактично в світі факт.
Борислав Розенблат: Яка відповідальність за невиконання мінських угод? Ніяка. Життя людей – єдиний наслідок мінських угод, які жодного дня не працювали. Перший пункт мінських угод – припинення вогню. Ми жодного дня не пам’ятаємо, щоб не було якогось загострення та втрат армії та серед мирних жителів. Тобто, як на мене, мінські угоди не працювали жодного дня. Так, вони допомогли після Дебальцевого зупинити наступ ворога. Але, дійсно, вони жодного дня не працювали.
Сьогодні треба шукати інший майданчик, інший формат, хоча всі в Європі заявляють, що альтернативи нема. Проте кожен день лунають постріли, кожен день є втрати серед наших воїнів. Треба долучати США до нового формату якомога скоріше. Є Будапештський меморандум, є країни, які брали на себе відповідальність за роззброєння. Я погоджуюсь: це був перший і, мабуть, останні прецедент у світі, і є відповідальність країн за безпеку і територіальну цілісність України. На мій погляд, треба шукати інший формат, і дипломатичний корпус України повинен всю свою майстерність застосувати, щоб знайти інший формат для перемовин. А з терористами перемовин не вести. Є Росія, є Франція, Великобританія, Німеччина, США і є Україна. Оці гравці повинні сісти за стіл переговорів і вести новий діалог.
Соня Кошкіна: Сподіваюсь, президент України почує ваш заклик.
Олена Сотник: Я скажу коротко, бо багато що вже пан Соболєв сказав. Перше, що треба зробити, - це припинити оцей гібрид. І припинити його, в першу чергу, всередині країни. Бо ми можемо сподіватися на дипломатів, але їм дуже важко діяти в умовах, коли країна не має чіткої позиції. Дійсно, мінські угоди, протоколи чи домовленості мали єдину роль – в той час вони ескалацію зупинили, і ми, можливо, маємо бути вдячними за те рішення, яке було тоді прийняте. Але очевидно, що вони не були спрямовані на повну деокупацію території України. Як мінімум тому, що у них немає згадки про Крим. Це означає, що мети врегулювання конфлікту, припинення російської агресії та деокупації не було.
В першу чергу ми маємо визначитися в Україні, і це нам дасть дуже сильну перемовну позицію. По-перше, сильну перемовну позицію щодо Росії як до агресора. Бо зараз себе Росія дуже часто поводить як миротворець. І це дуже сильно нас послаблює. Також це нас однозначно посилить у стосунках з нашими партнерами, зокрема Європейським союзом, США. Бо зараз через цю гібридність і гібридні визначення вони мають можливість висувати нам певні звинувачення. Подивіться, остання резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи – там йдеться про те, що Україна майже в односторонньому порядку має виконувати мінські домовленості. В односторонньому порядку, країна, яка є жертвою агресії! І в цьому документі немає чіткої тези щодо Росії. Це все наслідки гібриду. Тому, дійсно, треба визначитися всередині, дати чіткий сигнал назовні всім партнерам щодо нашої позиції, і після того виходити назовні.
Будапештський меморандум має стати відправною точкою. Ми цього не зробили на початку, це треба робити зараз. Треба виходити з жорсткою перемовною позицією: Росія є агресором, загарбником, Україна є жертвою, підпадає під гарантії Будапештського меморандуму. Будь ласка, думайте над форматом, але цей формат має бути врегульований на міжнародно-правовому рівні. Тобто не політичні домовленості мають бути, ми маємо в результаті вийти на конкретний міжнародний договір.
Вадим Кривенко: Думаю, що принаймні за цим столом консенсус знайдено. Всі кажуть одне і те саме. Я хочу закінчити на тому, що, дійсно, мінські домовленості не працюють. З іншого боку, Україна не може собі дозволити вийти з цього дипломатичного процесу, грюкнувши дверима. Тому необхідний новий формат. Він може бути різним. Всі ви знаєте, що і в Німеччині, і в Франції скоро вибори, тому їм трохи не до нас. Тому треба вводити міцних світових гравців, таких як США, Великобританія, створювати новий формат і перед ним чітко визначити, що, по-перше, питання Донбасу та Криму – це є єдине питання окупованих територій України, і по-друге, чітко говорити, які шляхи вирішення цієї проблеми. Тут я абсолютно згоден, і це позиція нашої фракції, з паном Соболєвим, що в першу чергу має обговорюватися контроль над кордоном. Українські прикордонники, сині каски, поліцейська місія – різні є інструменти, як це зробити. Якщо ви послухаєте російське телебачення, там всі експерти кажуть, що «ЛНР» і «ДНР» не проіснували б і дня, якщо б їх не підтримувала Росія. А підтримка – це тільки відкритий кордон. Закриємо кордон – не буде підтримки – можемо рухатися далі.
Соня Кошкіна: Маю два запитання. Одне до пана Розенблата, інше – до пані Сотник. Пане Розенблат, скажіть, будь ласка, коли очікується з’їзд вашої партії? Оскільки зависло питання щодо лідерства в політсилі. Наразі лідером є пан Кличко, але очевидно, що це не може продовжуватися довго. Також точаться розмови, що пан Гринів хоче відмовитися від керівництва фракцією. Розглядається можливість того, що якась одна людина, наприклад, Ірина Геращенко чи Ірина Луценко, очолить і фракцію, і партію.
Борислав Розенблат: Мені важко відповісти на це питання, тому що з’їзд постійно продовжується, він почався і не закритий. Я думаю, що буде чергова зустріч в кінці цього місяця чи на початку березня.
Соня Кошкіна: Пані Сотник, сподіваюся, вам є більше чого сказати про зустріч пана Садового з паном Саакашвілі.
Олена Сотник: Мені немає чого сказати, тому що я не спілкувалася з цього приводу з паном Садовим, на жаль. Але, можливо, сьогодні на зустрічі із фракцією він про це розкаже. Дійсно, був резонанс в журналістських колах, і нам самим цікаво.
Соня Кошкіна: На цьому пропоную завершити наш круглий стіл. Всім дякую за участь.