Питання необхідності прийняття міграційної амністії обумовлені одразу декількома чинниками — міграційною кризою в Європі, унаслідок якої Україна, яка й до цього була своєрідним перевалочним пунктом, після реадмісії, остаточно, для деяких категорій мігрантів, стала країною постійного перебування (через неможливість депортувати до країн, де особам загрожує смерть, унаслідок збройних конфліктів або фінансову неспроможність держави забезпечити масову депортацію нелегальних мігрантів).
Проте, головним фактором для реального обговорення питання про необхідність прийняття міграційної амністії, безумовно є російська агресія проти України.
Щодо короткої історії міграційної амністії в Україні та традиції прийняття — їх немає. За увесь час отримання незалежності, Україна не проводила такого заходу, на відміну від інших країн, і, далеко не треба заходити, це — Росія.
Якщо раніше вказане питання наштовхувалося на перепони з боку правоохоронних органів, які ведуть боротьбу із нелегальною міграцією та розбивалося через жорстку критику націоналістичних організацій, яким була не до вподоби подібна практика хоча би часткового розв'язання проблеми з особами, які в силу різних підстав опинилися в Україні, то на даний час, як було вказано вище, військова агресія Російської Федерації поставила інші аспекти в узаконенні нелегальних мігрантів.
Мова йдеться про «вузьку» або «обмежену» міграційну амністію для певних категорій осіб, а саме — які в складі добровольчих батальйонів захищали або захищають Україну безпосередньо від військової агресії, волонтерам та активістам громадських рухів, що підтримують (вали) ЗСУ, добровольчі батальйони або події на Майдані і які, унаслідок перерахованих дій, вимушені залишитися в Україні через неможливість повернення або можливе переслідування на батьківщині, як від органів влади країни, так і негативного налаштованих спів-громадян або угруповань, чиї дії влада не може або не хоче контролювати або навпаки — підтримує.
Вказаним особам, що вимушено стали нелегальними мігрантами, здебільшого було відмовлено в продовженні терміну перебування, у захисті (притулку) або внаслідок втрати (відсутності) документів (коли такі документи вони повинні отримати в країні походження або посольствах країни). І саме ці особи є головними суб'єктами міграційної амністії.
Незважаючи на велику кількість заплутаних юридичних норм, які регулюють міграційні процеси в Україні, у тому числі останні зміни про волонтерів та іноземців, які підписують контракт зі Збройними силами України, питання про легалізацію інших осіб, які перестали брати участь у бойових діях або військовими волонтерами — залишилося відкритим і до того ж вказане питання має тенденцію до погіршення ситуації навколо перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні.
Фактично, така «акція» стає своєрідним «порятунком» для колізії міграційних норм та дієвим виходом із «незручного» становища держаних органів влади, які повинні щось робити на виконання обіцянки Президента про надання громадянства України захисникам, але ці захисники опинилися на межі депортації та витворення.