-- Ну отак прямо, третій поворот наліво, потім направо і четвертий поворот наліво, а там запитаєте.
-- А скільки то часу йти? Бо маю ще назад на поїзд на Вінницю.
-- Та за 20 хвилин встигнете в один бік.
-- Ну то встигну, мушу листа президентові сам занести. То мене від села прислали. Маємо жалобу на прокурора, загородив собі пасовище. То мусить то президент вирішити, чи хтось там кому він скаже, бо ми вже з тими царьками своїми не можем терпіти. Дякую, що помогли, бо я тут був в лютому, тоді 18, але йшли тоді з другого боку кажецця. Ну дякую, з богом.
-- Щасливо.
Він витер чоло хустинкою і стискаючи товстезний конверт пішов в бік Маріїнського.
Війна не дала Майдану перейти на рівень регіональних активістів. Люди і далі їдуть до Києва, наче ходаки. 64% довіри. Всі ті, хто протестує проти відкриття сміттєпереробних заводів, закриття шкіл, свавілля можновладців, їх на Банковій щодня сотні.
ІМХО зараз найкращий час для інвестування в громадські ініціативи на місцях, поки ще люди не змирилися з перемальованими уродами і договорняками. Саме активісти в областях і райцентрах можуть допомогти закріпити здобутки Майдану. ІМХО варто лише дати інструменти громадської адвокації, контролю та моніторингу і люди перестануть їхати на Банкову, а будуть встановлювати порядок маленькими кроками, самотужки, маленькими спільнотами.