Що ж може статися? Є забудовники, яким вдалося за безцінь отримати ділянки на узбережжі чи в лісі. Так от, якщо громада чи держава надумає повертати їх, повинна покласти на депозит суду ринкову (!) вартість цього майна. Строк для повернення такого цінного майна пропонують обмежити… 10 роками.
Ба більше, цією законодавчою ініціативою значно зменшують перелік майна та землі, які не підпадають під відчуження. А отже, вікно для дерибану державного майна та майна громад відкривається надзвичайно широко.
За те, щоб так було, проголосували 246 нардепів. Лише «Голос» і ЄС не дали жодного голосу в першому читанні. І зараз проєкт готують на розгляд до другого читання.
Але є ще одна ініціатива. Її подали «слуги» — голова комітету з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас і Владлен Неклюдов (7659). Цей проєкт мали розглядати минулого тижня, але його відклали.
У цій законодавчій ініціативі нардепи, зокрема, намагаються внести зміни в статтю 23 Закону «Про прокуратуру». Разом з тим, що пропонують парламентарі у проєкті 12089, це може максимально зруйнувати систему захисту державного майна та майна громад.
Зараз прокуратура може піти до суду й захистити таке майно, коли інші органи бездіяльні. Наприклад, коли місцева влада не йде до суду, щоб повернули узбережжя, ліс чи не захищає культурної спадщини. І в цій ситуації суд вирішує, чи дійсно прокурор має підстави позиватися.
Заступниця начальника Департаменту представництва інтересів держави Офісу Генпрокурора Наталія Василенко зазначає:
«Є така давня фраза про те, що прокурор — це остання надія. Для захисту інтересів держави він повинен довести, що більше вже немає кому ефективно захистити інтереси держави в суді».
Суддя Великої палати Верховного Суду Олег Ткачук розповідає, що в одній справі є висновок про те, що прокурор має повноваження, діючи в інтересах держави чи громади, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть звернутися до суду або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних інтересів:
«Захист публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним за відсутності такого права у прокурора. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційних гарантій про те, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. До цього, на мою думку, можна ще багато чого додати. Але в тій системі законодавства, яке тепер існує в Україні, прокурори виконують важливу функцію захисту інтересів держави та громад».
Чинний механізм дає можливість прокуратурі виграти не один десяток визначних справ: повернути садибу Терещенків і Протасів Яр киянам, «Палац Кіно» — мешканцям Тернополя, а парк Перемоги — полтавчанам. Так само вдалося врятувати Тузлівський лиман.
Тепер же законотворці пропонують зробити так, щоб і до суду не дійшло.
Зміни до статті передбачають, щоб прокуратура доводила необхідність втручатися ще на етапі збирання доказів. Це видається абсурдним, бо без зібраної доказової бази неможливо довести, що є підстави реагувати.
Функція прокуратури захищати державне майно передбачена в Конституції (ст. 131). Саме так прокуратура має забезпечити гарантовані громадянам права і свободи. Змінами до Закону «Про прокуратуру» народні депутати можуть поламати захист державних інтересів.
Аналітик громадської організації «Українська природоохоронна група» Петро Тєстов пояснює:
«Візьмімо для прикладу земельні питання. Теоретично контроль за використанням земельних ресурсів здійснює Держгеокадастр, а якщо територіальна громада прийняла рішення про здійснення контролю — то і громада. На практиці Держгеокадастр під час воєнного стану фактично не здійснює перевірок, та й дуже часто самі чиновники Держгеокадастру і роздавали землю всупереч законодавству. Територіальна громада ж отримує від оренди землі кошти в бюджет. Звісно, ніякого інтересу судитись і повертати роздерибанені землі немає. Тому теоретично захищати інтереси держави є кому, а фактично лише прокуратура займається цими питаннями».
У місцевій владі, як правило, є представники великих забудовників. Наприклад, у Києві триває боротьба за збереження Екопарку Осокорки й за зелену зону «Проліску», а в Ірпені захищають заплаву річки Ірпінь і зелені зони.
У Києві часто сліди забудовників ведуть до «Батьківщини», а в Ірпені один з найбільших забудовників — колишній мер Володимир Карплюк. Він свого часу декларував 67 квартир, а його соратник по партії «Нові обличчя» забудовник Ігор Оверко, якого обрали депутатом Ірпінської ради, мав 586 квартир. І подібне відбувається в кожній громаді, де дорога земля.
Звісно, що коли в раді депутатська більшість голосує в інтересах забудовників, то не варто сподіватися, що місцева влада піде сама в суд і буде якісно представляти інтереси громади.
Експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін зазначає:
«Фактично створюється підґрунтя, щоб роботу цієї конституційної (!) функції заблокували. Тобто прокуратура буде спочатку узгоджувати наявність чи відсутність порушення з органами влади та місцевого самоврядування, які зазвичай і є порушниками інтересів держави, оскільки незаконно розпоряджаються майном і землею та у справах, ініційованих прокурорами, виступають у процесуальному статусі відповідача».
Щоб установити, чи є порушення інтересів держави та як на ці порушення реагує уповноважений державний орган (наприклад, місцева рада), прокурор звертається із запитами, аби витребувати відповідні документи. Це допомагає прокурорам розібратися в ситуації та зрозуміти, чи повинна прокуратура ставати на захист інтересів держави або громади.
Якщо народні депутати підтримають зміни до ст. 23 в запропонованій редакції, то перед тим, як іти до суду, прокуратура буде змушена на етапі збору доказів писати листи й аргументувати, наприклад, місцевій владі, чому їй потрібна інформація про роздерибанені ділянки в лісі чи на узбережжі.
І якщо місцева влада не вважає, що прокуратурі доцільно втручатися, то вона може не надати жодної інформації й посилатися на те, що їм не довели доцільності збору таких доказів. Відповідно, до суду з таким підходом справа може ніколи не дійти. А якщо і дійде, то постане питання в доказовій базі, яку не вдалося зібрати. І від цього забудовники тільки виграють.
Євген Крапивін наголошує, що центральним тут має залишатися саме суд.
І з також позицією згоден й очільник Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу Генерального прокурора Борис Індиченко. Він зауважує, що прокурор представляє інтереси держави саме в суді, а не в органах центральної чи місцевої влади. Прокурор коментує громадській ініціативі «Голка» цю законодавчу ініціативу в частині зміни статті 23, яка стосується представництва:
«Те, що пропонують, унеможливить ефективне застосування функції представництва. Прокуратура має підстави йти до суду, коли порушені інтереси держави або коли, наприклад, місцева влада не захищає інтересів громади. Щоб зрозуміти, чи є підстави звертатися до суду, прокурор листується з уповноваженими органами і з’ясовує позиції. Відтак на момент витребування матеріалів у суб’єкта владних повноважень прокурор ще не має достатніх відомостей для обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва. Якщо ж зробити так, як пропонують у змінах до закону, то тоді органи влади свавільно, без дотримання будь-яких критеріїв будуть мати можливість тлумачити обґрунтованість листів прокурора та не надавати необхідних матеріалів».
Народний депутат Максим Павлюк («Слуга народу»), співавтор законопроєкту, переконує, що до другого читання мають прибрати ці ризики:
«Ми взагалі закликаємо всіх подавати правки. Ті ризики, на яких ви наголосили, дійсно є. Сам же законопроєкт має, навпаки, покращити роботу прокуратури».
Тут варто додати, що стаття 23 Закону «Про прокуратуру» під ударами забудовників давно. І вони можуть діяти не лише через парламент.
До Конституційного Суду подало скаргу ТОВ «Рейнір Бізнес Груп». Її наприкінці квітня вже взяв до розгляду другий сенат (судді: Сергій Головатий, Віктор Городовенко, Василь Лемак, Володимир Мойсик, Олег Первомайський, Галина Юровська). Громадська ініціатива «Голка» писала про це, коли аналізувала ще одну законодавчу ініціативу «слуг», яку подали в інтересах забудовників (11185). Саме цей проєкт згодом і став основою для нової згаданої законодавчої ініціативи, яку минулого тижня підтримав парламент у першому читанні (12089).
Забудовники оскаржують у Конституційному Суді право прокурорів виступати в інтересах держави у справах, які стосуються захисту інтересів держави і громад. А це саме стаття 23 Закону України «Про прокуратуру», яку зараз намагаються змінити через парламент.
Проти цього товариства-скаржника прокуратура подала позов, аби захистити роздані Козинською селищною радою землі водного фонду (у Козині, як і в Кончі-Заспі, одні з найдорожчих ділянок поблизу столиці).
Забудовники намагалися довести своє право на ділянки водного фонду площею 17 га, які не можуть бути приватною власністю. Верховний Суд задовольнив позов прокуратури й повернув ці землі громаді.
Отже, забудовники лобіюють свої інтереси не лише у Верховній Раді, а й намагаються зламати захист державного майна і майна громад навіть у Конституційному Суді.
І тут варто також нагадати, що Велика палата Конституційного Суду самоусунулася від розв'язання питання нацбезпеки й закрила провадження в резонансній справі, в якій п'ять років пів сотні парламентарів доводили, що Верховна Рада порушила Конституцію, скасувавши перелік об’єктів, які не можна приватизувати. Наявність такого переліку — пряма вимога Основного закону, і це відповідальність парламенту.
Проте Конституційний Суд тут не впорався зі своєю роботою, а парламент продовжує створювати законопроєкти зі значними ризиками для втрати державного майна та майна громад.