Хто надає послуги
В Україні діє близько 80 підприємств, які протезують військових і цивільних, що втратили кінцівки. Перелік тих, з якими співпрацює держава, є на сайті Мінсоцу. Крім того, існують центри, які протезують виключно за кошти благодійників. Та зараз не про них.
Якщо коротко про те, як працюють підприємства за держпрограмою — людина збирає пакет документів, подає заяву в орган соцзахисту, щоб отримати скерування на безоплатне протезування. Там її мають ознайомити з видами протезів, як працює програма, представити підприємства, з яких можна обрати самостійно.
Зі скеруванням людина звертається до обраного підприємства, їй підбирають протез за потребами. Поки протез виготовляють, з пацієнтом працюють спеціалісти підприємства, серед яких обов’язково має бути протезист.
Від рівня спеціаліста, співпраці та правильно вибудуваних очікувань залежить, наскільки вдало пройде реабілітація та чи служитиме цей протез у майбутньому так, як треба.
Рівень спеціаліста — насправді важливий фактор. Та, на жаль, від цього залежить, наскільки завантажене підприємство — тобто як довго очікувати в черзі. Буває, пацієнтам доводиться чекати і по пів року, а то й довше. Тож дехто вирішує їхати протезуватися за кордон. А хтось звертається до центрів, що працюють виключно з благодійниками.
Також важливо зазначити, що фінансування включає не лише сам протез, а й реабілітацію, його обслуговування й ремонт у майбутньому.
Дві держпрограми
Є дві постанови Кабміну, які визначають програми фінансування. Перша — первинного протезування. Це простіші моделі — так звана механіка.
«321-ша постанова, де прописане первинне протезування, в цілому працює добре. Там косяків не дуже багато, буквально декілька штук, і знаю, що триває робота, щоб виправити їх», — зазначає представник одного підприємства, що працює за держпрограмою. Утім назви цього підприємства не вказуватимемо, адже тема й так досить конфліктогенна.
Це підтверджують і цифри Мінсоцу. На первинне протезування у 2024 році з бюджету виділили близько 4,3 млрд грн. Станом на вересень, за словами Антоніни Кумки, радниці міністерки, витратили 70 % від цієї суми.
Але є й друга постанова — 518. Вона передбачає встановлення високофункціональних протезів, які дозволяють вести більш активне життя, наприклад, займатися спортом. Або повернутися до війська.
Податися на протезування такими протезами нижніх кінцівок людина може через рік після первинного протезування. Як пояснюють у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, цей час потрібен, аби частина тіла, до якої кріплять протез, припинила зазнавати змін. А також щоб людина могла опанувати спершу простішу версію.
Це ще один момент, яким невдоволені активісти, адже, на їхню думку, так людина лише втрачає час. Тому вони вимагають, аби військовим дозволили відразу ставити високофункціональні протези. До речі, з протезуванням рук так і зробили нещодавно.
«З особистого досвіду можу сказати, бійці бригад, які під опікою патронатної служби, — це молоді люди, які можуть за кілька місяців опанувати спеціальний протез для військових і повернутися в стрій або до відносно нормального життя. Тобто те, що ми вимагаємо від держави — це не розкіш, це лише якісний протез за ринковою ціною», — пояснювала у своїй колонці для УП Олена Толкачова, керівниця патронатної служби «Азову».
На програму високофункціонального протезування виділили мільярд гривень. Утім витратили лише близько 4 %.
«Але не можна розглядати ці дві програми загалом. Бо так історія досить непогана — усе працює, хоч і не ідеально. Гроші держава платить, як би скрутно не було. За весь період повномасштабного вторгнення наше підприємство жодного разу не залишили без коштів. А якщо й була затримка, то максимум місяць. Тут питань до держави немає», — зауважує згаданий представник підприємства-виробника.
Чому витратили так мало
У Мінсоці вважають, що проблема в низькій кількості заявок від охочих протезуватися.
«На жаль, деякі протезні підприємства вирішують, що їм легше здійснювати протезування за благодійні кошти (пацієнтам не потрібно надавати повний пакет документів, і звітність підприємства не така жорстка, як у разі державного фінансування). Тому державні кошти, які вже виділені на протезування за новітніми технологіями, не витрачаються», — пояснює LB.ua Антоніна Кумка.
Активісти, які порушили цю тему, вважають, що проблема у граничних цінах, встановлених програмою. Наприклад, держава може виділити близько двох мільйонів гривень на протезування нижніх кінцівок. І цих коштів просто не вистачає, тому доводиться додатково відкривати збори, якщо говоримо про співфінансування. Часто це суми в районі 200 тисяч гривень. Але буває, що збирають і по кілька мільйонів.
«У калькуляторі й уяві Мінсоцу функціональний протез коштує максимум до мільйона гривень. Але це не так! Я впевнена, ви бачили не один пост військових зі збором на протез. А це відбувається тому, що сума, яку держава виділяє одному воїну на протез, не покриває реальної вартості функціонального та водостійкого протеза», — заявляла в тій самій колонці Олена Толкачова.
Що з цінами на високофункціональні протези
Попри те, що в травні 2024 року уряд переглядав граничні ціни на протези, фінансування подекуди все одно недостатньо, погоджується співрозмовник зі сфери протезування.
«Наприклад, що стосується протезування із зовнішнім джерелом енергії. Так, вони підняли граничні ціни. Протез стегна зараз коштує 1 млн 195 тис. грн. Оскільки близько мільйона, а то й 1,1 млн коштує тільки колінний механізм, а ще потрібні стопа, куксоприймач, є накладні витрати, зарплати… Звісно, ми не вкладаємося в цю суму», — пояснює представник підприємства.
Тому за потреби такі випадки дофінансовують. Хтось — зі своєї кишені, хтось — з допомогою волонтерів або благодійних фондів.
«Ми співпрацюємо з декількома благодійними фондами, які допомагають дофінансовувати. Бо з військових я грошей принципово не беру. У мене язик не повернеться сказати “хлопці, я вам виставлю рахунок”», — каже співрозмовник.
Тому загалом доречно підняти граничні ціни бодай до пів мільйона-мільйона, вважає він.
Чому тоді мова про мільйони і мільйони? Бо мова про протези з колінним механізмом, вартість якого близько чотирьох мільйонів. Той, який у суперечці між активістами й Мінсоцом, називають «мерседесом» у світі протезів (ми цей бренд, як і інші, не згадуватимемо). І він, на відміну від інших виробників, повністю водонепроникний.
«З одного боку, я розумію, що волонтери хочуть, аби протези були кращої якості. З іншого, колінний механізм, який згадується, по-перше, далеко не всім підходить. По-друге, будьмо об'єктивними: ми держава, яка воює і в якої бюджет не гумовий і повністю залежить від підтримки закордонних партнерів. Якщо ми поголовно всім на кожен протез стегна будемо витрачати колосальну суму, на скільки вистачить того бюджету?» — зазначає співрозмовник.
У такому разі, на його думку, варто говорити про окрему програму для тих, хто збирається повертатися до війська.
«Окрему від цивільних і від тих, хто хоче списатися з лав Сил оборони. Тоді піднімаємо граничну ціну приблизно на 400–500 тис. грн, а під військових, які хочуть повертатися на службу, робимо окрему постанову, щоб там за замовчуванням ішов той водонепроникний механізм. І все, питання закрите», — вважає наш співрозмовник.
Протезуватися за держпрограмою. Досвід
Військовослужбовець Михайло Юрчук, який у 2022 році на Харківщині втратив верхню й нижню кінцівки — один з тих, кому дофінансовували встановлення високофункціональних протезів.
Місце, де протезуватися, обирав за фахівцем-протезистом, якого йому порадили.
Спершу чоловікові встановили механічний протез ноги й біонічний руки, за пропозицією центру. Він у результаті часто виходив з ладу й не задовольняв потреб Михайла. Тому в липні 2023 року чоловік зібрав необхідні документи, щоб подати заявку на високофункціональні протези обох кінцівок.
Заявку за другою програмою протезування має розглянути й погодити спеціальна комісія. На її засідання Михайло чекав близько чотирьох місяців.
«Це була дуже довга процедура, бо засідала комісія ледь не раз на пів року, чекаючи, поки назбирається мінімум 10 чоловік на розгляд», — ділиться чоловік.
З тим, які саме протези він хоче, Михайло визначився сам, звісно, після консультацій і прочитаних матеріалів. Зважав, що хоче займатися спортом.
Коштів, які могли виділити на обидва протези за держпрограмою, не вистачало, тому центр, де протезувався Михайло, у співпраці з благодійниками доклав ще 450 тис. грн. Про те, як дофінансовуватимуть, його протезист сам пояснював на засіданні комісії, бо таке запитання лунало.
Та через те, що засідання чекали, протезування затягнулося, каже Михайло.
«Поки зібралася комісія, поки погодили, виділили кошти, німецький виробник продав ті кисті, що були на складі. І довелося чекати, поки знову виготовлять. А це кілька місяців. Тим часом кошти з держпрограми пішли назад у бюджет, бо там є певний термін, скільки вони перебувають на рахунку. Далі знову комісія засідала і знову виділяли ці гроші, знову чекали, коли прийде комплект з Німеччини», — пригадує чоловік.
Нарешті у травні цього року Михайло отримав готові протези.
«Далі вже нічого не проходив, пішов жити своїм сімейним життям», — ділиться чоловік.
Попередні протези зберігає вдома. Лежать про всяк випадок, каже Михайло. На всі поширюється гарантія, тобто в разі чого протез легко можна буде відправити на безоплатний ремонт.
Про реабілітацію та протезування військовий відгукується загалом позитивно. Якщо не зважати на тривале очікування.
«Реабілітація була непогана, хороші реабілітологи, протезист. Стосовно засідання комісії — для мене було дивним це очікування. Плюс дуже мене роздратували їхні питання, де я мав доводити, чому саме мені потрібні ці високофункціональні протези, що я збираюся з ними робити, чому мені не підходять ті, що є. Ніби того, що я воював за цю країну і втратив кінцівки, не досить, аби отримати ці протези. Це мене дуже зачепило», — ділиться Михайло.
Що з якістю
Твердження про те, що якщо протезуєшся в Україні, то це будуть протези низької якості — відверта неправда, наголошує представник підприємства-виробника. Адже українські виробники накопичили немалий досвід за час війни, до того ж компоненти для протезів вони купують за кордоном. Зазвичай у США, Німеччині, Великій Британії, Польщі, в Ізраїлі.
«Я бачив, як люди їздили в Німеччину протезуватися, а повернулися на компонентах, які я ставлю тут, в Україні. А буває, за кордоном поставлять комплект виробника, який не обслуговується в Україні або який не ліцензований у нас. І як я маю обслуговувати його? Я і юридично не маю права робити це», — пояснює співрозмовник.
Інша річ — якість роботи. Є протезні підприємства, що працюють несумлінно, наприклад, не навчають нормально своїх техніків. Для них мова лише про гроші — продати якнайдорожче, не з’ясовуючи, чи справді воно людині треба.
«Якщо підприємство нормальне, адекватне, з ним саме задоволення співпрацювати. Є дружні підприємства, є такі, що знаю, що вони класно роблять, і можу їх радити, бо там класний технік, протезист. Якщо, наприклад, бачу, що не можу допомогти людині, бо певного виду протезів ми не робимо. Але якщо я бачу, що непорядно вчиняють — я це озвучу», — каже співрозмовник.
Також не всі центри можуть братися за складні випадки протезування. Це ще одна причина, чому люди їдуть протезуватися за кордон.
З цим погоджуються і в Мінсоці.
«Сьогодні українські протезисти володіють більшістю технологій, які існують у світі. Не всі центри готові братися за складне протезування (і їх важко змусити це робити, це їхній вибір), і можливості протезування складних випадків нерівномірно розподілені по країні», — стверджує Антоніна Кумка.
Як держава контролює якість роботи протезних підприємств? По суті — за скаргами пацієнтів. Також важливо розуміти: якщо людина отримала протез і він їй не підійшов, вона може не підписувати акта прийому-передачі. Тоді гроші з держпрограми не заходять на рахунки підприємства.
Також можна зустріти рейтинг підприємств, наприклад, на сайті освітньої платформи «Протез Хаб». Де зазначено, чи доступна там держпрограма і чи виконують умови.
В іншому, схоже, держава не має впливу на підприємства. І санкційної політики теж.
Протезуватися за кордоном
Існують окремі фонди, що допомагають військовим протезуватися за кордоном. Наприклад, у США.
«До 2022 року ми привозили хлопців незалежно від того, яка в них ампутація — чи важка, чи легка. З 2022 року ми чітко визначили, що будемо брати на протезування тих хлопців, яким в Україні відмовили в протезуванні. На жаль, унаслідок турнікетного синдрому в нас є дуже важкі випадки надвисоких ампутацій ніг і рук. Оці хлопці — це перша категорія тих, кого протезуємо за кордоном», — розповідає наша співрозмовниця, що керує одним таким фондом.
Крім того, волонтери допомагають і пацієнтам з легкими ампутаціями кінцівок — наприклад, зі збереженим коліном. Це ті, хто планує продовжувати воювати.
«Ми їх беремо на протезування на підсилені протези, що дадуть змогу витримувати амуніцію. За держпрограмою, звісно, їх протезують, але деякі протези не призначені для участі в бойових діях», — пояснює директорка фонду.
Також допомагають тим, хто потребує спортивного протезування — хлопців, які беруть участь у змаганнях, наприклад.
Співрозмовниця зазначає, що особисто консультує пацієнтів і щодо держпрограми, куди і як можна звернутися.
«Бо насправді не всі знають, що мають право на безоплатне протезування. 2022 року взагалі масово зверталися. Ми пояснювали, що комплектуючі все одно везуть з-за кордону, що не варто боятися за якість і що в нас є гарні протезисти, які займаються допротезною реабілітацією, післяпротезною, вчать ходити», — зауважує вона.
Каже, що спершу чимало людей були категорично налаштовані. Утім після консультацій звертаються і за держпрограмою. Допомагає також досвід тих, хто вже цей шлях подолав.
«Я їм наводжу приклади хлопців, які отримали за держпрограмою протези й нормально користуються ними, все у них добре. Якщо треба — знайомлю їх. Знаю, що багато хлопців їздять по госпіталях, лікарнях, знайомляться з хлопцями з ампутаціями, проводять роз'яснювальну роботу», — зазначає співрозмовниця.
Кошти фонд збирає самостійно. Організовують концерти, залучають зірок. Бувають і випадки, коли долучаються українські бізнеси — беруть під опіку того чи іншого військовослужбовця й оплачують його протезування. У такому разі фонд бере на себе тільки витрати на дорогу, проживання й харчування.
***
Та значна проблема з протезуванням в Україні не лише з граничними цінами, а й інформаційна — мало відкритих джерел, досі катма доступної інформації, щоб людина розуміла, що саме їй треба і що вона врешті отримає.
«Кожне протезне підприємство лобіює під свої інтереси. І є випадки, коли людині наобіцяли, що ледь не його руку повернуть. Людина тішиться, чекає, а так не буде насправді. І потім розчаровується. Також є безліч кейсів, коли людині, наприклад, поставили біоніку, вона з нею походила і зрозуміла, що в побуті їй простіше користуватися механікою», — пояснює співрозмовник.
І додає: «Але важливо розуміти, що держава не зупиняє фінансування. Проблеми точково є, і сподіваюсь, їх незабаром виправлять».
