У поточній ситуації, коли існують серйозні ризики відновлення атак на енергетичну інфраструктуру, питання розподіленої генерації набуває стратегічного значення. Проте бізнес наразі сприймає рішення щодо інвестування в розподілену генерацію із певними застереженнями. У процесі обговорень і консультацій з представниками бізнесу ми спостерігали спільну модель оцінки та прийняття рішень, яка допомагає зрозуміти, чому бізнес наразі стримано інвестує у додаткові потужності й розглядає такі інвестиції переважно для власних потреб, а не для постачання енергії до державної мережі.
Економічні виклики для підприємців
До кінця 2024 року Україна планує встановити потужності на 1 ГВт для розподіленої генерації електроенергії. Про це повідомив президент Володимир Зеленський на конференції в Берліні, а міністр енергетики Герман Галущенко висловив упевненість, що цей крок забезпечить критичну інфраструктуру навіть під час блекаутів.
На перший погляд, інвестиції у розподілену генерацію виглядають перспективними. Підприємці оцінюють це рішення через два ключові фактори: окупність та собівартість електроенергії. Сьогодні вартість електроенергії для підприємств складається з двох частин: самої вартості електроенергії (по системі РДН) та витрат на розподіл. Умовно, якщо розділити ці дві статті витрат, то вартість електроенергії становить 80% від загальних витрат, а розподіл — 20%.
Власники бізнесу оцінюють окупність інвестицій у генерацію з урахуванням можливого зростання цін на газ на 20–30%. Підрахунки показують, що за таких умов генерація може бути вигіднішою за купівлю електроенергії з мережі на 40%, що створює стимул для інвестицій. Проте детальніший аналіз демонструє, що оптимістичні прогнози можуть бути не такими однозначними.
Однак при детальнішому аналізі оптимістичний сценарій втрачає свою чіткість. Газогенераційні поршневі установки мають високу температуру згоряння, що призводить до швидкого зносу компонентів і вимагає частого технічного обслуговування. Це збільшує витрати на ремонт та обслуговування в кілька разів порівняно з дизельними генераторами, знижуючи початкові вигоди від економії на електроенергії.
Додаткові інвестиційні витрати та ризики
Інша важлива проблема – підключення до мережі для продажу надлишкової електроенергії. Для цього необхідна додаткова система інтеграції та управління, що суттєво збільшує інвестиції. Також слід пам'ятати, що продаж електроенергії в мережу здійснюватиметься за тарифом без врахування витрат на розподіл, тобто лише за вартістю самої електроенергії (по системі РДН). Тому прибуток від продажу не такий значний, як від власного споживання, що ставить під сумнів доцільність створення додаткових потужностей виключно для продажу.
Підприємці також зважують ризики, пов’язані з блекаутом та можливими атаками на енергомережі. Якщо мережа буде недоступна, будь-яка генерація для продажу виявиться марною, а очікуваний прибуток стане непостійним.
У нинішніх економічних умовах підприємства змушені ретельно підходити до кожної інвестиції. Розподілена генерація електроенергії відкриває для бізнесу нові можливості, проте з високим рівнем ризиків і витрат. Тому підприємства віддають перевагу вибору потужностей генерації, що покривають лише власне споживання та пікові навантаження, залишаючи можливість експансії під питанням. Для багатьох підприємців це означає вибір мінімального порогу потужності, який необхідний для забезпечення основних потреб, навіть якщо це знижує загальну стійкість системи.
Таке обмеження інвестицій часто базується на обережному фінансовому прогнозі. Підприємства розраховують окупність, враховуючи, що наявність надлишкових потужностей не завжди виправдовує себе. Згідно з економічними розрахунками, кожна додаткова одиниця потужності генерації потребує не лише інвестицій, але й регулярного обслуговування, витрат на технічну підтримку та ресурси. За умов обмеженої підтримки з боку держави та нестабільності на енергетичних ринках, підприємства прагнуть уникати надлишкових витрат.
Оптимізація обсягів інвестицій
Додаткові витрати на надлишкову генерацію обмежують потенціал інвестицій. Наприклад, якщо підприємство вирішує встановити генератор на 2 МВт замість 1 МВт, це вимагає майже подвійного фінансування — не лише на саму установку, але й на її підключення, сертифікацію та відповідне технічне обслуговування. Без адекватної компенсації через державні програми чи стабільного ринку збуту надлишкової електроенергії такі інвестиції виглядають занадто ризикованими.
Крім того, багато бізнесів стикаються з питанням фінансової ліквідності. Високі початкові витрати на генераційне обладнання і повільна окупність можуть негативно позначитися на фінансових потоках компанії, особливо за умов недостатньої підтримки з боку банківських установ. Деякі підприємства обирають варіант поступового збільшення потужності генерації, що дозволяє розподілити інвестиційні витрати в часі та забезпечує гнучкість у випадку несприятливих економічних умов.
Така стриманість у інвестиціях на 20–40% знижує потенціал масштабування розподіленої генерації в країні. Якщо уряд запровадить додаткові механізми підтримки — наприклад, гарантії стабільної ціни на газ чи інвестиційні податкові знижки — це допоможе підприємствам впевненіше вкладати кошти в генераційні потужності. У довгостроковій перспективі це дозволить не лише покращити енергетичну автономність бізнесу, а й зміцнити енергетичну стабільність усієї країни.
Необхідні кроки для стимулювання бізнес-інвестицій
З метою активізації інвестицій у розподілену генерацію електроенергії та підвищення енергетичної незалежності бізнесу необхідно розробити комплексну стратегію підтримки на рівні держави. Потенціал бізнесу до генерації власної електроенергії може значно розширити можливості енергетичного сектору, знизити навантаження на мережу та скоротити витрати підприємств, проте для цього потрібні системні дії влади.
По-перше, варто розглянути механізми прямого стимулювання, такі як державні субсидії або компенсації на встановлення генераційного обладнання. Це допоможе підприємствам із різних галузей скоротити значні початкові витрати на генерацію і мотивує до інвестицій навіть за відсутності миттєвої окупності. На практиці такі заходи можуть бути успішно реалізовані через державні програми часткового співфінансування, які підтримають стратегічно важливі проєкти для розвитку країни.
Крім того, впровадження податкових пільг для компаній, що інвестують у розподілену генерацію, може стати дієвим важелем для довгострокових інвестицій. Наприклад, запровадження тимчасового зниження податку на прибуток для підприємств, що встановлюють потужності генерації, дозволить бізнесу швидше окупити свої вкладення і водночас сприятиме підвищенню загальної енергетичної стійкості країни. Це також створить ланцюговий ефект, де кожна нова інвестиція зміцнює фінансовий стан підприємства та стимулює додаткові інвестиційні потоки.
Ще один важливий крок – спрощення адміністративних процедур, пов’язаних з дозволами на встановлення та експлуатацію генераційного обладнання. Впровадження принципу "єдиного вікна" та зменшення термінів узгодження проєктів з енергогенерації може значно знизити витрати часу і ресурсів на етапі реалізації. Це також дасть змогу більшій кількості підприємств розпочати роботу в стислі терміни, забезпечуючи швидкий ефект від інвестицій.
Додатково, гарантія стабільної ціни на енергоресурси та доступність довгострокових контрактів може посилити зацікавленість бізнесу в розподіленій генерації. Стабільність цінової політики на газ та інші енергоносії дозволить підприємствам більш ефективно планувати свої бюджети та проєкти. Для компаній, що покладаються на стабільну вартість ресурсів, це стане значною перевагою, яка підвищить інвестиційну привабливість енергетичних проєктів у країні.
З огляду на постійно зростаючу потребу в енергетичній стійкості, втілення цих заходів не лише стимулює бізнес до інвестицій у розподілену генерацію, але й зміцнює енергетичну безпеку країни. Таким чином, держава не лише допоможе бізнесу, але й створить умови для побудови стабільного енергетичного майбутнього країни, що залучить нові інвестиції, підвищить конкурентоспроможність на міжнародному рівні та сприятиме зростанню економіки.