Назвіть моє ім’я (уривок із розділу)
Батьки Пауля – Лео (гебрайсько-їдишське Ар̕є-Лейб) Анчель-Тайтлер і Фридеріке (їдишське Фрейде), уроджена Шраґер, яку називали Фріці – побралися на початку 1920 р. У весільній церемонії, яка відбулася в залі «Єврейського Товариства будівельних ремісників», брало участь багато членів родин з обох боків та декілька друзів. Відповідно до тодішніх нужденних часів молода пара оселилася після укладення шлюбу у помешканні родини чоловіка, де їм виділили холостяцьку кімнату Лео як вітальню і спальню. Вона стала також кімнатою, в якій народився Пауль.
У скромній трикімнатній квартирі на Василькоґассе 5, на першому поверсі двохповерхового багатоквартирного старого будинку, молода пара мешкала разом з батьком Лео – мати на той час уже померла – і двома його молодшими, ще незаміжніми сестрами, Реґіною та Мінною. Фріці добре лагодила зі своїми зовицями, й спільне господарство провадилося у повній злагоді. Авжеж, дівчата подружилися з братовою, яка стала для них доброю наставницею. Коли Фріці настав час народжувати, Мінна й Реґіна взяли на себе догляд за нею. Фріці втратила свою матір ще в дитинстві, її батько знову одружився, це був його третій шлюб, і його дружина подарувала йому ще одного сина, якому саме виповнилося вісім років. Одноутробні сестра і брат Фріці, Бланка і Бруно, також мешкали ще в домі батька. Оскільки Бланка була професійно зайнята, а мачуха Фріці мусила дбати про власне господарство, то обоє заледве мали змогу допомагати Фріці при народженні дитини. Тому для її підтримки прибула ще сестра Лео Берта з Відня.
Народження Пауля відбулося, якщо не брати до уваги пологових страждань, які в ті часи не було прийнято стишувати, під наглядом акушерки цілком нормально. Немовля виявилося здоровим і добре розвивалося біля материнських грудей.
Лео, батька, зрідка можна було застати вдома: будучи маклером з торгівлі дровами, він провадив свої ґешефти переважно у кав’ярнях. Цією діяльністю він зайнявся в 1918 р. за порадою одного з друзів юності, після того як, повернувшись назад на Буковину з австрійського війська, яке на очах розпадалося, не знайшов роботи, яка б відповідала його професійній освіті. Бо хоча він перед початком війни й закінчив державну будівельну й ремісничу школу й отримав диплом будівельного техніка, проте у Чернівцях нічого не будувалося. У перші повоєнні роки економіка Буковини лежала в руїнах, й панувало велике безробіття. Населення змушене було обходитися майже винятково місцевими продуктами виробництва, такими, як кукурудзяна мука й дрова. Кукурудза була найпоширенішою культивованою тут культурою, а кукурудзяна мука – найважливішим засобом харчування населення краю від прадавніх часів. Дрова, єдиний паливний матеріал для домашніх печей, забезпечували багаті лісами Карпати. Чимало колишніх комерсантів звернулися до торгівлі цим життєво необхідним матеріалом. Лео, який не мав капіталу, щоб провадити власну торгівлю, мусив задовольнятися діяльністю маклера. Після початкових труднощів у незвичній для себе професії йому вдалося, завдяки сумлінності й порядності, здобути загальне довір’я й стати постійним представником великих фірм, які займалися торгівлею дровами. Хоча й доходи Лео тривалий час були доволі скромними, він залишився в обраній професії, яка захищала його та його родину принаймні від голоду. Тим не менше мусили пройти цілих два роки – Лео виповнилося між тим уже тридцять –, перш ніж він зміг одружитися з Фріці Шраґер, з якою заручився ще до своєї відправки на фронт.
Батьки Пауля походили з єврейських родин, члени яких були частково корінними буковинцями, а частково східними галичанами, що прибилися на Буковину. По батьківській лінії батько належав до родини, уже в багатьох поколіннях осілої на Буковині, а по материнській лінії – до зайшлої в середині 19 ст.
Лео Анчель-Тайтлер, який народився 1890 р. в селі Шипинці, північніше від Чернівців, як син Вольфа Тайтлера і Хаї-Єнте Анчель,отримав від своїх батьків подвійне родинне ім’я, позаяк вони, як і багато східних ортодоксальних євреїв тих часів, цінували насамперед релігійне укладання шлюбу й не зважали на записи актів громадянського стану. Тільки після того, коли на світ з’являлися усі діти і, вважаючись незаконними, отримували родинне ім’я матері, батьки наважувалися виконувати офіційні формальності. Коли прізвище дітей було виправлене, вони почали називатися, за староавстрійською бюрократичною традицією, «Анчель recte Тайтлер», і тільки пізніше в цьому написанні з’явився дефіс. Упродовж років усім братам і сестрам Лео вдалося спростити свої родинні імена; один з братів Лео обрав собі ім’я Тайтлер, усі інші вирішили взяти прізвище по материнській лінії – Анчель. Коли Пауль відтак пішов до школи, то спершу він ще звався Анчель-Тайтлер, проте в гімназії – вже просто Анчель.
Лео отримав у своєму батьківському домі строго ортодоксальне виховання, яке полягало головним чином у вивченні Святого Письма й Талмуду мовою оригіналу. Крім того, він відвідував у своєму селі німецькомовну народну школу, яка будучи розташована в українській місцевості, брала до уваги також мову тамтешніх мешканців. Проте головний акцент в освіті Лео лежав на їдиші, який все своє життя вивчав також його батько.
Батько Лео, Вольф Тайтлер, прибув свого часу з сусіднього села Василів у дім заможних Анчелів до Шипинців як зять, котрий прагнув пізнати основи юдейської віри, що повністю відповідало ортодоксально-єврейській традиції. Про невеличку бакалійну крамничку, яка була обладнана для них батьками дружини, дбала тільки вона.
[…]
У Чернівцях [після завершення І Світової війни] Лео знову зустрів заручену з ним Фріці, яку він під час війни мав змогу відвідувати тільки як відпускник. Фріці була донькою комерсанта Філіпа-Шраґи Шраґера та його другої дружини Аделі Ерліх зі Сторожинця на Північній Буковині. Фріці народилася 1895 р. в Садаґорі. Це та сама маленька Садаґора, яку Целан називає у вірші Шахрайська і злодійська балада як містечко, біля якого лежить велике місто Чернівці. За непідтвердженою чернівецькою легендою мешканці Садаґори мали недобру славу «шахраїв і злодіїв» (Шахрайська і злодійська балада… (НІЧИЙНА ТРОЯНДА), І, 229 і далі. – прим.).
Філіп Шраґер переселився наприкінці минулого століття зі Східної Галичини на Буковину, спершу пробував своє щастя в кількох маленьких провінційних містечках, а відтак осів у 1907 р., після смерті своєї другої дружини, матері Фріці, у Чернівцях. Від Аделі в нього залишилося троє малолітніх дітей, з яких Фріці була найстаршою. Крім того, він мав ще сина-підлітка від шлюбу зі своєю рано померлою першою дружиною. Фріці, дванадцятилітня, перебрала на себе турботу про молодших сестру і брата, чотирирічну Бланку й дворічного Бруно. І вона виконувала це завдання з віддачею й усвідомленням відповідальності. Тільки через чотири роки її батько знову одружився, і його третя дружина застала не тільки здорових, добре доглянутих дітей, але й знайшла у своїй прийомній доньці Фріці важливу опору в господарстві.
Через непосильні вимоги, які стояли перед Фріці в її юні роки, постраждала насамперед її освіта. Крім початкової школи, яку вона могла ще відвідувати регулярно, їй вдалося закінчити, будучи вже вісімнадцятилітньою, тільки короткий курс торгівлі. Але те, чого Фріці не здобула у школі, вона надолужила читанням. Вже з раннього дитинства вона мала неабияку схильність до читання і проводила кожну вільну хвилину за книгами. Особливо охоче читала вона німецьких класиків, а в пізніші роки змагалася зі своїм сином Паулем у цитуванні улюблених авторів. Коли згодом брати й сестри підросли, Фріці працювала в одній торговій конторі. Так само й під час війни вона підтримувала родину, працюючи доглядальницею дітей.
Батько Фріці був ортодоксальним євреєм. Він часто згадував своїх похованих у Палестині предків, які під вечір свого життя подалися паломниками до Святої Землі, проте загалом був ліберальнішим, ніж її свекор Тайтлер.
Переклад, післямова, коментар Петра Рихла.