ГлавнаяКультура

Виставка "Явлення" в НХМУ: чи можуть ікони бути політичними?

До 31 березня у Національному художньому музеї України (який нині публічно іменує себе латинською абревіатурою NAMU) триває виставка “Явлення. Пам’ятки Братського монастиря”. Виставка об’єднує низку об’єктів (ікон, хрестів, окладів), які походять з Києво-Братського Богоявленського монастиря – важливого релігійного, а також політичного й освітнього центру Києва, який проіснував на теперішній території Києво-Могилянської академії від заснування в 1615 році і до знищення в 1935-му.

Зусиллями кураторки і завідувачки відділу давнього мистецтва музею Галини Бєлікової велика кількість старовинних артефактів уперше презентована як єдине ціле після довгих років забуття, за якими послідували дослідження й реставрація. Зібрані разом, ці артефакти дозволяють уявити масштаби культурного осередку, яким був впродовж трьох століть цей монастир, про який сучасні кияни, ймовірно, не чули. Проект претендує не більше й не менше як на заповнення “білих плям в історії української культури” і музейну подію року.

LB.ua наводить три причини побачити цей проект не лише шанувальникам сакрального мистецтва, і пояснює, чому виставка ікон і церковних атрибутів – це взагалі не про релігію.

Фото: Ігор Тишенко

По-перше, ця виставка відкриває новий етап у житті NAMU в цілому після 7 місяців, які пройшли з моменту закриття будівлі на генеральний ремонт. Окрім модної та молодіжної візуальної айдентики від зіркової Banda Agency, яку не встигли похвалити або захейтити хіба ліниві без доступу до мережі, відвідувачі побачили також оновлений перший поверх, що тепер несе горду назву “зони гостинності”. Оновлення відчутні також у підході до оформлення та архітектури виставки “Явлення”, якими займався цьогорічний лауреат Премії Малевича Іван Світличний.

Іван – чи не єдиний український художник, який програмно й послідовно займається мистецтвом на межі з наукою й технологіями. Для виставки він розробив повний цикл оздоблення – від дизайну лавок до складного кольору стін. А головний концептуальний елемент експозиції Світличного претендує скоріше на самостійний художній об’єкт. Це комбінація медійних проекцій, які створюють ефект тіні від уявного іконостасу Богоявленського собору, про зовнішній вигляд якого музейники знають зі старовинних гравюр та замальовок. Протягом дня проекції рухаються по периметру музейних стін синхронно до ритму переміщення сонячних променів крізь вікна храму і кидають ажурну тінь почергово на кожний експонат.

Окрім “фасадних” змін, виставка “Явлення” демонструє важливий поступ у внутрішній роботі. Зокрема, роботі наукового відділу музею, про існування якого переважна більшість широкої аудиторії навіть не здогадується. Адже музейні експозиції в Україні змінюються рідко (і мова йде не лише про NAMU). І глядач бачить відносно стабільний набір творів, який хтось колись розмістив в експозиції ніби раз і назавжди, і нічого принципового нового у музейних стінах очікувати не варто.

Фото: Ігор Тишенко

Це підводить до другої причини звернути увагу на проект “Явлення”. Виставка постала в результаті багаторічної невидимої роботи наукових співробітників, зберігачів та реставраторів NAMU під керівництвом Бєлікової. Кульмінація цієї роботи – справжнє наукове відкриття, раніше ніким не бачені твори і незнані історичні факти. А це оптимістично доводить: українська гуманітарна наука хоча й радше жевріє, аніж горить повноцінним вогнем, проте окремі важливі відкриття трапляються – і вони не випадкові.

Нещодавно ми писали про велику ретроспективу Пітера Брейгеля Старшого, яка тривала у художньому музеї Відня до 13 січня цього року та зібрала величезний натовп відвідувачів аж до призупинення продажу квитків. Значення такого музейного проекту (окрім самого факту експонування більшої частини усіх існуючих робіт художника вперше в одному місці) полягала також у низці важливих наукових відкриттів, пов’язаних із залученням новітніх технологій та реставраційних методів. Кількарічна робота міжнародної групи реставраторів дозволила не лише дізнатися нове про роботи самого Брейгеля, але й краще зрозуміти технологію художнього виробництва у XVI сторіччі в цілому. А отже, відкриту дорогу для нових подібних ретроспектив-блокбастерів і важливих музейних проектів. І хоча американський фонд Getty поки що не підтримує реставраційні розвідки української ікони, місцевим реставраторам вистачає закалки “старої школи” і певної винахідливості у вирішенні браку технічних можливостей. Зокрема, для дослідження нижніх шарів фарби на старовинних іконах реставраційний відділ NAMU звернувся по допомогу до однієї з приватних клінік, яка мала рентгенний апарат достатньо великого розміру.

Фото: Ігор Тишенко

Що саме відкрила виставка “Явлення” для українського мистецтва? Якщо не полінуватися почитати детальний каталог-путівник до виставки, то розлога історія про втрачені, віднайдені і не одразу вірно атрибутовані ікони видаватиметься детективною історією. Протягом 1920-30-х рр. і аж до остаточного знищення будівлі Богоявленського собору в 1935-му році ікони і коштовний церковний інвентар поступово конфіскувалися і розходилися хто куди і довгий час вважалися просто втраченими. З часом з’ясувалося, що п’ять головних ікон монастиря напередодні його знищення були передані та взяті на облік так званим Всеукраїнським музейним містечком на території Києво-Печерської Лаври. Чотири ікони були передані звідти й якийсь момент до Національного художнього музею. В музейних інвентарних книгах ці речі вперше випливають уже після Другої світової війни, проте як анонімні об’єкти – місце попереднього зберігання, а отже і походження не було зафіксоване при переписі. Чи це було приховано навмисне з якоюсь конспірологічною метою, чи інформація просто загубилася в обставинах воєнного часу – нині невідомо.

Протягом 1999–2010 рр. музейні науковці крок за кроком “впізнавали” заново віднайдені у власних запасниках ікони завдяки дослідженню інвентарних даних, порівнянням з іншими музейними творами аналогічних періодів, стилістичному та реставраційному аналізу. 

Головна ікона з колекції – Братська Богоматір. Вона була створена у другій половині XVII сторіччя, вірогідно, у Вишгороді, важливому тоді православному центрі країни, і перевезена до київського монастиря уже зі статусом чудотворної та низкою легенд. Одна з них свідчить, що литовський воїн-”єретик” у пориві гніву вдарив ікону шаблею та залишив велику подряпину просто посередині обличчя Богородиці, за що потім, звісно, був страшенно покараний. Подальші перекази згадують Братську Богоматір не інакше як “ікону з раною” або “язвою”. Рентгенівське дослідження показує, що така рана-подряпина дійсно існує і прикрита верхніми шарами фарби.

Фото: Ігор Тишенко

Рентген також виявив, що за видимим сьогодні ликом Богородиці, написаний олійними фарбами, криється більш ранній шар, написаний темперою. Переписування образів у давні часи було своєрідним способом реставрації – аби зберегти стару ікону від руйнування і освіжити її вигляд, художники наступних поколінь переписували їх на свій манер. Сьогодні цей верхній шар становить самостійну мистецьку та наукову цінність, а тому не може бути просто так усунутий, аби звільнити первинне зображення. Тому ікона Братської Богоматері існує ніби у двох варіантах, один з яких можна роздивитися лише у променях рентгену. В теорії, сучасні технології дозволяють фізично розділити ці два шари: верхнє зображення можна перенести на окрему дошку, а старе розчистити і відкрити. Коли український музей зможе дозволити собі таку кропітку процедуру на практиці – питання відкрите.

Лише одна ікона зі колекції Братського монастиря збереглася у первинному, незаписаному вигляді – це Святий Миколай. Загалом, до наших днів дійшло зовсім мало оригінальних творів київської школи цього часу, відомого як доба “козацького бароко”. А отже ікона Святого Миколи стане своєрідним візуальним камертоном, за яким будуть орієнтуватися в подальших дослідженнях цього періоду і нових потенційних відкриттях. На думку мистецтвознавців, саме бароко є одним з найбільш автентичних стилів, що існували в історії українського мистецтва. Його характерні риси – пишність, розкішна декоративність, буяння кольорів, золота та квіткових орнаментів, а також життєрадісність та навіть певна легковажність образів, що сміливо розбавляли традиційні канони релігійного мистецтва.

Переконатися у своєрідності цього стилю можна на першому поверсі НХМУ, де експонуються інші приклади барокового живопису. Серед них безперечні шедеври – 4 великомучениці в ошатних заквітчаних сукнях (чиї чуттєві образи взагалі-то суперечить легенді про загиблих від тортур ранніх християнок) та ікона Богородиці Покрова з портретами реальних героїв української історії, які невимушено собі стоять пліч-о-пліч зі святими. Експонати “Явлення” дозволяють суттєво розширити наші знання про цей період українського мистецтва. І переконатися, що воно розвивалося за власною унікальною траєкторією, а не просто відображало тенденції сусідніх імперій, від яких країна залежала політично. 

А самостійність розвитку мистецтва – перша і беззаперечна ознака самостійності інтелектуального та світосприйняттєвого розвитку суспільства.

Фото: Ігор Тишенко

Це підводить нас до третьої причини подивитися на проект “Явлення” поза його релігійним контекстом. Ця виставка відсилає нас до одного з ключових для становлення українського національної самосвідомості історичних періодів. Заснований на початку XVII сторіччя Братський монастир та Богоявленське православне братство стали важливим центром не лише для суто православної, а насамперед для української спільноти Києва, який перебував тоді під юрисдикцією Речі Посполитої. 1620 року до братства вступає Петро Сагайдачний та усе запорозьке військо, і цей жест мав абсолютно політичне значення, а не просто свідчив про їхню набожність. За цим жестом послідувала етапна політична подія – надання братству та монастирю ставпропігії від Єрусалимського патріарха, що відновило заборонену польською владою православну єпархію та легалізувало православ’я як частину суспільного життя. Таким чином, релігійна емансипація відкрила шлях до емансипації громадянської. Ще декілька місяців тому ці терміни та епізоди з минулого нічого не означали б для пересічного українця.

Можна вважати великим співпадінням, що виставка “Явлення” відкрилася синхронно з отриманням Томоса та прийняттям автокефалії. Але історія вчить нас, що співпадінь не буває. Також вона вчить нас засвоювати уроки. Адже за досягненням більшої релігійної та політичної автономії в середині XVII сторіччя, які стали можливими завдяки існуванню Богоявленського братства, послідували війни, роки “руїни” та, зрештою, поглинання української державності іншою імперією. Виставка “Явлення” є чудовим, хоча й не таким очевидним приводом подумати про нові уроки. Уроки, які можна винести з символічного порівняння подій чотирьохвікової давнини з нинішнім порядком денним. Досягнувши політичної емансипації, необхідно зберегти і помножити її реальний ефект. А для цього необхідні більш комплексні заходи поза самим лише медійним популізмом та заграванням із почуттями вірючих. Бо у легенди про покарання за порубану шаблею ікону уже ніхто не вірить.

Фото: Ігор Тишенко

Лізавета Герман Лізавета Герман , Кураторка, мистецтвознавець
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter