Він поєднував в собі багато ролей і функцій. Був одночасно реформатором церкви, політиком - депутатом Галицького сейму, очолював Українську Національну Раду, турбувався про освіту, зокрема заснував Український католицький інститут, підтримував діяльність приватних шкіл, товариства «Просвіта», «Пласту», відкривав дитячі садочки, був щедрим меценатом - створив Український національний музей, допомагав молодим художникам, заснував Народну лічницю, де могли безоплатно лікуватися бідні, відновив роботу Українського Червоного хреста. Він адекватно реагував на складні виклики свого часу - засуджував нацизм (хоча спочатку і «повівся» на політику Гітлера) і рятував євреїв, його висували на звання «Праведника народів світу». Шептицький вміло взаємодіяв із бізнесом, активно фігурував у банківському секторі, створив українське страхове товариство «Дністер», фінансував господарство, закуповував нову техніку кооперативам. Він знався на мистецтві, створював художні школи, виділяв митцям стипендії на навчання у Європі, був завзятим книголюбом.
Особливо надихає, що все це відбувалося не в умовний «золотий вік» нації. Шептицький жив в дуже складні часи, коли стан економіки був «невиносимим», політичні ристалища – безконечні, податки – «надмірні й більші, ніж будь-де», а вбогим бракувало належної освіти.
Тож, всім нам, хто вважає себе українцями і християнами, є на кого рівнятися і кого наслідувати.