Британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль отримав міжнародну славу завдяки вмінню керувати країною під час Другої світової війни. Його особливий стиль комунікації з суспільством та світом через натхненні промови зумів мобілізувати людей продовжувати боротьбу проти нацистів.
А ситуація у 1940-му була, м’яко кажучи, далеко не ідеальною: Третій Рейх досить швидко завоював Європу, яку попередньо поділили на сфери впливу Гітлер та Сталін, почався Голокост, США не вступали до війни, яка вирувала по інший бік Атлантики.
Понад рік Британія воювала проти Німеччини сам на сам.
Своїми промовами, які британці слухали по радіо, ховаючись від німецьких бомб у метрополітені, Черчилль об’єднав націю перед спільним ворогом. Пілоти, які боронили британське небо, увійшли в історію завдяки фразі, яку Черчилль сказав своєму військовому помічнику генерал-майору Гастінгсу Ісмею: «Ще ніколи так багато людей не були зобов’язані кільком». І слово «Few» (кілька) стало символом Битви за Британію.
Борис Джонсон у своїй книзі «Фактор Черчилля: Як одна людина змінила історію» описував це висловлювання як «по-англійськи стисле та ритмічно ідеальне». Це ідеальна фраза, яка запам’ятовується одразу щойно її почуєш. Хто чув ті слова, розумів, що Черчилль говорить про невелику (порівняно з мільйонами тих, хто тримав у ті дні в руках зброю) кількість пілотів Королівських ВПС, які піднімалися в небеса і часто не повертались живими, та все ж впливали на хід війни.
«Наш народ згуртований і цілеспрямований як ніколи раніше. Смерть і руйнування стали дрібницями порівняно з ганьбою поразки чи невиконання обов’язку», – казав Черчилль 20 серпня 1940 року в Палаті Громад.
Зараз, коли Україна протистоїть повномасштабному російському вторгненню після 24 лютого, президент Володимир Зеленський нагадує Черчилля часів Другої світової. Звернення до парламентів іноземних держав про надання допомоги та апеляція до загальнолюдських цінностей свободи та демократії – це те, що формує сучасний образ України в світі.
«Ми будемо битися в лісах, на полях, на узбережжях, у містах і селах, на вулицях, ми будемо битися на пагорбах... І я хочу від себе додати: ми будемо битися на териконах, на березі Кальміуса та Дніпра! І ми не здамося!» – нагадував британському парламенту їх «найкращу годину» Зеленський 8 березня.
Черчилль вимагав від американського президента Рузвельта прискорити військову допомогу попри (не безпідставний) ізоляціонізм Вашингтона.
Таку політику відсторонення Борис Джонсон в своїй книзі пояснював так: «Щоб отримати відповідь на це запитання, потрібно поглянути на речі з іншого боку. Для того далекого континенту це не була війна, яка загрожувала б злободенним інтересам Америки, де іще жила пам’ять різанини, котра раніше вже мала місце в її історії та була такою ганебною для людства. Чи змогли б політики розсудливо пояснити матерям Канзасу, що їхній обов’язок — послати синів на смерть у Європу? І це вже вдруге?». Ніхто у Вашингтоні не брав на себе жодних зобов’язань щодо вступу у ще одну світову війну, вже не кажучи про те, щоб посилати туди американських вояків. Та Черчилль наполегливо розвивав ідею: ідею двох націй — об’єднаних мовою, ідеалами, культурою. То ж звісно, їм також слід було об’єднатися у своїх ворогах.
Аналогічне ми бачимо зараз – для того, щоб перемогти Росію, Україна мусить мати новітнє важке озброєння. Тоді на принципах непорушності кордонів, свободи мореплавства та права націй на самовизначення формувався новий світопорядок, вінцем якого стане створення ООН 1945-го. А все починалося з Атлантичної Хартії, підписаної Черчиллем та Рузвельтом.
Нині ж, Зеленський заявляє всьому світу, що нинішні правила не працюють та варто запропонувати нові. Коли здійснення акту військової агресії проти іноземної держави матиме відповідні наслідки для країни, яка розв’язує війну.
Між іншим, Зеленський та Черчилль мають спільну творчу натуру – актор, який став політиком, й аристократ, який писав книги та малював картини. Лише творча особистість може так вміло виголошувати промови до свого народу, розуміючи, що тепер «темні часи». Але завжди після найбільшої темряви настає світанок.
Щира подяка історику-британісту Єгору Брайляну за співавторство та фактичну достовірність цієї статті.