В такий час та за таких умов, в яких ми опинилися через сусіда-агресора, задача держави – максимально спростити життя людям, які продовжують працювати та утримувати нашу економіку на плаву, – підприємцям. Найкращий спосіб це зробити – залишити в минулому непотрібні дозволи для бізнесу, які нічим не полегшують життя ані йому, ані державі, а лише гальмують такі важливі для нас сьогодні економічні процеси.
Каха Бендукідзе якось сказав, що прибравши ряд неефективних інституцій в Україні, український народ та система врядування нічого не втратять. Те саме стосується більшої частини дозволів, отримання яких забирає час та іноді закладає в цей процес чималу корупційну основу. В результаті, підприємець, замість того, щоб конкурувати, збирає папірці, які доводиться періодично оновлювати, продовжувати, надавати н-ну кількість інформації контролюючим органам. Якщо немає підстав, що виправдовують існування дозволу, то такий дозвіл є непотрібним.
До початку повномасштабного вторгнення роботу держави в цьому напрямку можна було назвати напівкроками. Тепер ми маємо можливість позбутися всього неефективного, всього, що тягне нас донизу і не дозволяє розвиватись.
Наприкінці вересня держава почала рухатися в бік омріяної дерегуляції. Так, Комітет ВР з питань економічного розвитку рекомендував парламенту прийняти в першому читанні урядовий законопроєкт «Про прискорений перегляд інструментів державного регулювання господарської діяльності» (№ 8058), більш відомий як законопроєкт про «дерегуляційну гільйотину».
Однак замість того, щоб просто і зрозуміло прописати, отримання яких дозволів скасовується, цим законом ідею дерегуляції звели до створення чергового дорадчого органу — Комісії з питань прискореного перегляду інструментів державного регулювання господарської діяльності. І це в той час, коли у нас є вкрай розгалужений апарат виконавчої влади, функцій якого достатньо, аби реалізувати цю мету. Замість того, щоб спрощувати життя підприємцям, таке рішення лише відкриває нові шляхи для корупційних схем, адже дозволяє кулуарно вирішувати, які дозволи прибирати, а які залишати.
Тому, на мою думку, це рішення не лише безкорисне, а й шкідливе. А враховуючи, що парламент знову уповноважують в законодавчому порядку передбачати те, що може регулюватися підзаконними актами Уряду, заявлений принцип 1-in 2-out варто застосувати не лише щодо дозволів та ліцензій, а й інституцій, які дублюють функції одна одної.
Дещо раніше парламент схвалив у цілому урядовий законопроєкт №5795 "Про внесення змін до деяких законів України щодо застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні". Він передбачає удосконалення процедури працевлаштування іноземців та осіб без громадянства в Україні. Один з пунктів цього закону – коригувати підстави видачі або продовження дії дозволів на застосування праці іноземців, а також підстави відмови у видачі або продовженні дії таких дозволів. В цілому, це важлива ініціатива, однак говорячи про дозвільну систему, я переконаний, що для того, щоб залучити іноземців до праці на користь України, ми повинні взагалі скасувати такий вид дозволу як дозвіл на працевлаштування іноземних громадян.
Ми повинні усвідомити, що в наших умовах простіше – означає краще. Дерегуляція – те, що змусить бізнес як поле діяльності перестати бути мінним полем. Поки що українці, які хочуть відкрити власну справу, борються не тільки з конкурентами, а більшу частину свого часу присвячують “боротьбі” з державою. Це призводить до того, що людина врешті решт віддасть перевагу бути найманим працівником або ж взагалі поїде за кордон. Як за цих умов ми плануємо швидко відновити економіку? Питання риторичне. Потрібно ламати цю презумпцію винуватості, де підприємець на кожному кроці повинен доводити, що він невинен.
Без роботодавця всіляка патетика щодо захисту прав працівника не має сенсу. Не буде що захищати, бо саме роботодавець створює робочі місця. Можливо, в умовах коли основним роботодавцем є держава, соціалістичний підхід до регулювання трудових відносин є виправданим. Але в умовах високої конкуренції на ринках, маємо поставити собі завдання зберегти бізнес, стимулювати його розвиток, залучати інвестиції. Якщо ми створимо конкурентні умови, матимемо великий попит на робочу силу, до нас з'їжджатимуться найкращі уми з усього світу. Але ми повинні втримати підприємців тут. Якщо держава і далі не буде стимулювати людей займатися власною справою та ризикувати, то проблема безробіття поглиблюватиметься.
Сподіваюся, нам вистачить волі розірвати це “колесо Сансари” у стосунках між підприємцями та державою, працедавцем та працівником. Тому, треба діяти впевнено, не оглядаючись на те “а що, якщо…”. Немає більше ніяких “якщо”, є сухий розрахунок і план того, як вивести нашу державу в лідери економічного ринку. Будьмо не менш відважними ніж ті, хто боронить Україну на війні.