ГлавнаяБлогиБлог Вячеслава Роя

Монологи соціального діалогу в Україні

Питання соціального діалогу в Україні є сьогодні досить актуальними і потребують уваги та подальшого обговорення і вивчення. Однією з предикативних (ключових) проблем соціального діалогу в Україні є недосконалість нашого Закону «Про соціальний діалог в Україні» від 23.12.2010 року. Більше того, деякі його статті суперечать нормам Конституції України, зокрема ст. 36 «про рівність прав усіх профспілок».

Фото: Макс Левин

Перелік критеріїв репрезентативності, наявних в нормативно-правових документах, також потребує подальшого доопрацювання. Наявні критерії нівелюють участь профспілок та організацій роботодавців, які тільки розвиваються і не в змозі пройти так званий «репрезентативний бар’єр». Актуальним залишається питання захисту інтересів громадян, які входять до нерепрезентативних профспілок та перебувають поза системою соціального діалогу.

Стаття 4 Закону «Про соціальний діалог в Україні» відносить до сторін соціального діалогу профспілкову сторону, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських. Тобто профспілкова сторона – це ті 18 всеукраїнських профспілкових об’єднань, які легалізовані Міністерством юстиції України і згідно ст. 8 даного Закону мають право здійснювати соціальний діалог у формах обміну інформацією, консультацій та узгоджувальних процедур. Тому невірним є зведення соціального діалогу лише до проведення переговорів щодо підписання Генеральної угоди між репрезентативними представниками профспілкової сторони, репрезентативними представниками сторони роботодавців та Кабінетом Міністрів, як це відбувається в Україні, оскільки це лише одна з чотирьох форм здійснення соціального діалогу.

Звужене застосування на практиці понять «профспілкова сторона» та «сторона роботодавців», як сторін соціального діалогу на національному рівні, у порівнянні з визначенням ст. 4 ч.2 Закону України «Про соціальний діалог в Україні», позбавляє більшість учасників профспілкової сторони (13 об’єднань професійних спілок, які мають статус всеукраїнських) та сторони роботодавців можливості брати участь у соціальному діалозі.

Сьогодні репрезентативний статус мають профспілки, які тісно пов’язані з великим бізнесом і державними інституціями. Так Федерація профспілок України (ФПУ) перебрала на себе усі важелі впливу на процеси соціального діалогу в Україні. ФПУ має більшість голосів для прийняття необхідних рішень в Спільному представницькому органі (СПО) об’єднань профспілок. Тим самим Федерація контролює профспілкову сторону в соціальному діалозі і таким чином встановлює вигідні для себе «правила гри», не враховуючи думку інших профспілкових об’єднань, які за законом, будучи профспілковою стороною, мають право рівного доступу до здійснення соціального діалогу. Постійні конфлікти та корупційні махінації в фондах соціального страхування, до яких ФПУ через СПО делегує своїх представників, пояснюють істинну причину цього. Аналогічна ситуація зі стороною роботодавців.

Такий стан справ лише імітує соціальний діалог в Україні, який носить скоріш формальний та декларативний характер. Великою проблемою є те, що лише на національному рівні вирішуються соціально-економічні питання цілої держави (встановлення тарифів, мінімальних заробітних плат тощо). В той же час, сегмент малого та середнього підприємництва взагалі залишається поза соціальним діалогом й без реальних важелів впливу. Таке надмірне регулювання соціально-економічних процесів негативно позначається на практиці соціального діалогу, який лишається по-суті формальним, оскільки рішення приймаються з погоджувальної позиції ФПУ.

Сформувавши повноцінну профспілкову сторону за спільною згодою нерепрезентативні профспілки теоретично могли б делегувати право представляти свої інтереси репрезентативним, таким чином, стаючи рівноправними учасниками соціального діалогу. Але не для цього створювалися і створюються незалежні профспілки в Україні, щоб делегувати свої права ФПУ та її сателітам, які «здають» інтереси трудящих.

Саме тому, при укладанні колективних договорів і угод обов’язковою нормою має стати врахування всіх пропозицій і рішень, що стали результатами таких форм соціального діалогу як: обмін інформацією, консультації та узгоджувальні процедури.

Сьогодні завдання запровадження соціального діалогу є необхідною умовою подолання кризових явищ, стабілізації суспільних відносин і важливим елементом забезпечення соціального захисту та сприяння соціальному розвитку в Україні. Для цього, перш за все, і необхідно забезпечити повноцінну «профспілкову сторону» та «сторону роботодавців» у здійсненні соціального діалогу в Україні.

Вячеслав Рой Вячеслав Рой , Голова Федерації професійних спілок малого та середнього підприємництва України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter