Зміни до Конституції України в частині правосуддя передбачають проведення реорганізації Вищої ради юстиції у новий орган - Вищу раду правосуддя (далі - ВРП), щоправда - з колишніми членами. Проект закону, який вже сьогодні мав би врегулювати її статус і повноваження, лише нещодавно подано до Верховної Ради.
Аби зрозуміти якість закону, варто розглянути його декілька ключових положень.
Трохи корупції дозволено – як працюватимуть члени Вищої ради правосуддя
Компетенція ВРП суттєво відрізнятиметься від тих повноважень, які раніше здійснювала Вища рада юстиція. Тому питання доцільності збереження за екс-членами Вищої ради юстиції своїх посад - доволі дискусійне.
Зрозуміло як білий день - не кожному працівникові, навіть, якщо він добре справляється зі своєю роботою, можна змінити посадові обов’язки і надалі від нього вимагати такої ж успішності.
Тим паче, у проекті Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлюються додаткові вимоги до її членів. Зокрема, запроваджується відповідність критерію політичної нейтральності (що це таке - ні автори законопроекту, ні українська правова система визначення не дає). Тому чинних членів Вищої ради юстиції, щонайменше, потрібно було б перевірити на відповідність усім критеріям, які пропонують встановити. Однак, таких норм в проекті немає.
Окрім цього, хочу звернути увагу на те, що одними і тим ж змінами до Конституції України, передбачається не лише реорганізація Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, а й реорганізація Верховного Суду України у Верховний Суд. Проте в другому випадку усі судді Верховного Суду України підлягатимуть звільненню і зможуть обійняти посади у вже іншому Верховному Суді лише після успішного проходження конкурсу. Ситуація - однакова, а підходи - різні. На жаль, в українському законотворчому процесі логіка та послідовність прослідковується не часто.
В проекті закону не обійшлося також і без конституційно сумнівних норм. Цікаво, що глава держави отримує право затверджувати Положення про проведення відкритого конкурсу для призначення членів ВРП. При цьому, Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що в Основному Законі є вичерпний перелік повноважень Президента, який не може бути доповнений законами.
Також доволі дивною нормою законопроекту є положення про те, що однією із підстав для звільнення члена ВРП є «істотне порушення» ним вимог антикорупційного законодавства. З таких положень можна зробити висновок, що «неістотно» займатись корупцією можна,якщо обережно, залишаючись при цьому членом ВРП. Головне, як то кажуть в народі, - у всьому знати міру.
Такі норми проекту закону в жодному разі не свідчать про бажання суб’єкта законодавчої ініціативи створити справді незалежний орган суддівського самоврядування.
Дожились – тепер у нас «неістотна» корупція допускається на рівні закону.
Звільнити суддю? На раз, два, три
В Конституції України та в проекті закону передбачається, що ВРП здійснюватиме розгляд скарг щодо дисциплінарного проступку, вчиненого суддею. Із такою скаргою будь-яка особа може звернутися до ВРП. Що тут не так? Все ніби правильно, адже такі норми нададуть змогу здійснювати контроль за працівниками Феміди. Однак, завжди у таких речах є свої підводні течії.
Декілька положень проекту закону особисто в мене викликають здивування. По-перше, у ньому передбачено, що «скаргу можна залишити без розгляду та повернути скаржнику, якщо він неодноразово протягом дванадцяти місяців, що передують даті надходження скарги, подавав дисциплінарні скарги, які були залишені без розгляду або за якими у відкритті дисциплінарної справи було відмовлено». Таким чином, якщо вам двічі відмовили у прийнятті дисциплінарної скарги, то на третій раз – вашу скаргу можуть навіть і не читати.
На мою думку, такі норми створюють суттєві перешкоди для здійснення громадянами контролю за суддями. Якщо вже й запроваджувати подібні обмеження, то лише в тих випадках, коли особа неодноразово звертається зі скаргою щодо одного і того ж судді, чи подає її у тій же справі.
По-друге, у проекті закону також передбачено, що «дисциплінарну справу не можна відкрити, якщо очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення». Яким чином зірки над членами ВРП мають зійтися, аби їм стала «очевидною» зазначена вище мета - невідомо.
Такі розмиті формулювання є реальною основою для зловживань. Так, щодо одних суддів – дисциплінарні справи будуть відкриватися, а щодо інших – завжди знайдеться формальна підстави для «законного» відхилення скарги.
По-третє, у проекті передбачено, що розгляд скарг на дії суддів, які надходять до ВРП, здійснюватиме Дисциплінарна палата ВРП. Але її рішення скаржник має право оскаржити у ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження. Такими положеннями проекту закону нівелюється принцип nemo esse debet judex in propria causa - ніхто не може бути суддею у своїй власній справі.
Затримання, арешт та утримання під вартою судді – нові повноваження ВРП
Відповідно до положень Конституції України, ВРП отримала повноваження надавати згоду на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом.
Рішення з таких питань раніше приймала Верховна Рада України, однак практика показала, що це - неефективно. Поки парламент збереться проголосувати за арешт судді, то за ним, як правило, і слід простив. Тому передання цих повноважень ВРП, як постійно діючому органові, можна було б лише вітати, якби не визначений у проекті закону порядок прийняття ВРП рішення з цього приводу.
У статті 59 законопроекту передбачено, що «ВРП розглядає питання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом не пізніше п’яти днів з дня отримання подання від Генерального прокурора». Таким чином, не чистим на руку суддям залишають достатньо часу не тільки для перетину державного кордону, а й ще виділяють «бонусні» дні для того, щоб викопати всі свої «банки із заощадженнями».
Є одне гарне математичне правило: від перестановки доданків сума не змінюється. Аналогічна ситуація: зміна суб’єкта, який зволікатиме із прийняттям рішення про згоду на арешт судді, не вирішує ключової проблеми – забезпечення можливості для майбутнього притягнення винної особи до відповідальності.
Законодавчі колізії
В Законі України «Про судоустрій і статус суддів», який вже набув чинності, та в проекті закону «Про Вищу раду правосуддя» передбачений абсолютно обмежений перелік підстав, за яких рішення ВРП може бути оскаржене в суді. Однак, у проекті закону закладена ще одна проблема – невідомо до якого суду можна щось оскаржувати. Адже у статті 35 законопроекту йдеться про те, що «рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення». Натомість, у Прикінцевих та перехідних положеннях законопроекту передбачено зміни до статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до яких, «Вищому адміністративному суду України, як суду першої інстанції, підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя».
Така колізія у законодавстві забезпечить безвідповідальність Вищої ради правосуддя, оскільки, до моменту створення Верховного Суду, Вищий адміністративний суд України зможе не приймати позовних заяв про оскарження рішень Вищої ради правосуддя, адже жодного відтермінування у набранні чинності для статті 35 у проекті закону не передбачено.
Опираючись на такі законопроекти віра в ефективну судову реформу втрачається остаточно. Залишається тільки «без надії сподіватися», що до другого читання нас все-таки почувають і норми закону доопрацюють.