Наприклад, минулого тижня до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України включили вельми цікавий законопроект – Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо необхідності дотримання принципу рівноправності суддів Конституційного Суду України. У пояснювальній записці до нього написали - поточний закон недосконалий і порушує принцип рівноправності усіх суддів КСУ. Якщо вчитатися, то за цим набором загальних пафосних слів постає така «проблема» - закон, при нарахуванні різних «приємних бонусів», які залежать від величини основного стажу, не враховує стаж сторонньої практичної, наукової, службової і т.д. роботи.
Тобто, з часом, за вислугою років, суддям надаються щомісячні доплати, додаткова оплачувана відпустка, збільшується довічна пенсія та інші блага (про які більшості смертних годі й мріяти, однак, зараз мова не про це). Але тут нам кажуть: «Цього замало, бо ж може хтось віддавав купу сил і здоров’я ще й «на сторону», трудився, не покладаючи рук і поза основними обов’язками!».
Мовляв, «закон про бонуси» має враховувати і цей, «непрофільний» стаж! Пропозиція наче й логічна. Адже сумлінна праця судді має винагороджуватися. Не лише у судовій залі, а й в університетських аудиторіях, в наукових кабінетах чи деінде.
Нелогічним є те, що «відновлення рівноправності» у цьому законопроекті стосується лише … суддів Конституційного Суду України.
Тобто, конституційні судді мають стати трохи «рівноправнішими» за суддів, які працюють у судах загальної юрисдикції.
Дивне, навіть скажу дискримінаційне трактування рівноправності.
Але будь-який, навіть найбезглуздіший вчинок знаходить своє пояснення, якщо глянути на ситуацію ширше, у всеукраїнському масштабі.
Адже саме зараз Конституційний Суд України є однією з тих головних сил, від якої залежить проведення децентралізації та реформування системи правосуддя. Саме від його швидких і, що головне, позитивних висновків залежить, чи зможе влада врешті відзвітувати про успішно проведені реформи. Ми ж розуміємо, що будь-яке затягування у цій справі – це зниження її рейтингу.
Чи не це змушує «улещувати» Конституційний Суд, надаючи всілякі преференції та додаткові гарантії?
Чи не цими «благодіяннями» пояснюється те, що Конституційний Суд України останнім часом працює так оперативно і злагоджено що важливі (і завжди позитивні) висновки з’являються за лічені дні? Іншого пояснення такого однобічного «рівноправ’я» я не бачу.
Чи не тут «зарита», як кажуть, собака? Чи не це змушує нашу владу задля потрібних їй рішень забувати про логіку, казати на «чорне» - «біле» і видавати дискримінацію за рівноправність? Ми, звичайно, розуміємо, що певна логіка у діях законодавців є. Але це якась вузька логіка, що виходить з персональних інтересів представників влади, а не із загальнодержавних.
Зараз виходить, що доки одна рука влади бореться за незалежність судової системи, інша - цинічно порушує норми Основного Закону, чим ставить під сумнів легітимність проведення всієї судової реформи. Є питання, якщо дві руки однієї істоти роблять протилежні речі, то що у неї з головою?