​Бігом до щастя

Рік тому я почала бігати. Спочатку 3 кілометри здавалися неймовірно важкими, потім я з легкістю стала пробігати 10... Осінь 2016 року я відкрила для себе свій перший півмарафон – 21 кілометр, а потім ще раз повторила його перед новим роком. Останні 2 місяці поставила перед собою мету: пробігти марафон, а це аж 42 км!

Але, як і бізнесі: ставиш мету, розробляєш детальний план, важко працюєш і маєш надію, що зможеш виконати.

Щоранку я біжу: 5 чи 7 кілометрів. Ритмічно дихаю і наповнююсь першим сонцем. Біг – це не тільки тренування тіла. Біг – класна техніка, яка дозволяє упорядкувати думки, відчути важливе і зробити висновки. Я зрозуміла це після першого забігу. Він був для мене дуже особливим.

Того разу я бігла швидко. Так хотілось. Було вітряно. Мені подобалось відчувати вітер на розпашілому обличчі, і власний темп теж подобався. Швидше, швидше, ти можеш ще швидше – азартно підганяла я саму себе. І раптом зупинилась. Бо зрозуміла, що так само чиню постійно: краще, ефективніше, якісніше, - щодня підіймаю я планку для себе і команди. Від ретельності кожного залежить успіх усіх. Вдих – видих. Я бігла щодуху і розмірковувала про цеглинки, із яких і складається успіх.

Перше – вміти прийняти виклик і тримати удар. Це трапляється щодня. Наче у дитячій грі у «вибивного» – можна спасувати, а можна піймати м`яч. Упіймав – маєш додатковий бал. Підставився – маєш зайвий синець. Гра триває. Хочеш бути успішним – відкривайся для нової інформації, виходь із зони комфорту, не бійся змінювати своє мислення і наполягай на тому, у що віриш. Тільки так.

Перші кілометри подолала. Фух. Втомилась. Але зменшувати швидкість не хотіла. Дух сильніший за тіло. Я в цьому впевнена. Маю силу, бажання і мету. Значить, точно добіжу, - підбадьорила я себе. І усміхнулась. Віра в себе – це важливо. Відкрилось друге дихання. Я дуже зраділа. І не помітила вибоїну. Впала. Збила коліно. Боляче. Але звелась на ноги і побігла далі. У житті так само: після білої смуги - чорна, після успіху – невдача, а після злету – падіння. Не розчаровуватись. Треба триматись. Зціпити зуби, не здаватись і рухатись вперед. Так я й вчинила. Нога боліла, отож темп довелось зменшити. Але перепочити я собі не дозволила.

Думки повернули в інший бік. Чому я така вимоглива до себе і тих, хто поряд? Адже на будь-якій дорозі трапляються вибоїни. І на біговій доріжці, і на життєвому шляху. Від того, що впала, я не стала гіршою чи слабшою. Спіткнутись може кожен. Навіть найкращі мають право на помилку. Від цієї думки – дуже простої, але важливої, у мене, перфекціоністки, аж в голові запаморочилось. Згадалися слова Рузвельта: «Роби, що можеш із тим, що маєш, там, де ти є». Я тоді серцем відчула мудрість цих слів. Перевела подих, відновила дихання і побігла далі.

Повільніше. І з великою насолодою від того, що обрала комфортний темп. Не заганяти саму себе у глухий кут, дозволяти сповільнюватись, коли це необхідно, не бути аж надто суворою до себе і інших - мої найважливіші уроки того дня.

Долати труднощі, збивати коліна до крові, падати, вставати і йти далі – тільки так можна набути досвіду і мудрості. Дорога до успіху не буває простою. Я щодня розробляю десятки документів, підписую нові контракти, зустрічаюсь із багатьма людьми, долаю бюрократичні перепони, вірю у свою команду і досягаю позитивного результату. А ще – бігаю. Бо це робить мене дуже щасливою і щоразу дає змогу відчувати найсолодший у світі смак - смак перемоги!

Я пробігла свій перший марафон у Ризі, в минулі вихідні, 42 км за час, трохи менший, ніж 5 годин. Я щаслива і дякую своій родині за підтримку і натхнення.

Владислава Рутицька Владислава Рутицька , Радник Міністра аграрної політики та продовольства України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram