Не так давно був у єдиному музеї Липинського на Волині, думав потраплю на могилу – з’ясувалось, ніхто не знає, де вона. У 70-х роках місцевий п’яничка за пляшку самогону втрамбував могилу бульдозером. Страшно уявити, що такі речі могли відбуватись. Однак тоді, слухаючи історії директора музею – я думав: іще страшніше, що уже в Незалежній Україні ми так і не спромоглися усвідомити помилок, які привели до втрати української державності, до знищення чи виселення в Сибір справжніх господарів, до масових репресій, до Голодомору врешті-решт.
Я би дуже радив нашим урядовцям і політикам почитати головну працю Липинського - «Листи до братів-хліборобів». Там є не лише важливі ідеї для аграрної реформи, а й фундамент для будівництва нашої держави.
Він був етнічним поляком. Але став духовним українцем і присвятив життя творенню української держави. В'ячеслав Липинський (1882 - 1931) багато в чому випередив свій час. Коли Україна отримала невелике вікно можливостей наприкінці першої світової війни, він був одним із перших і найбільш послідовних прибічників її незалежності. І виступав за об’єднання всіх народів, що живуть в Україні, в одну політичну націю.
«Українцем єсть всякий, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією; щоб з різних її племен, рас і вір повстала одна держава українська», - писав Липинський.
Він прекрасно розумів, що народ, позбавлений своєї держави, не може досягти елементарного благополуччя. Розуміння історичного моменту і потреб країни В’ячеслав Липинський втілив у програмі Української хліборобсько-демократичної партії, до творення якої він долучився. Ця програма, яку він написав і опублікував у жовтні 1917 року, мала дві основні тези: державна незалежність України і приватна власність на землю.
На противагу його ідеям Українська Центральна Рада (ЦР), якою керували соціалісти, у той час ухвалила свій ІІІ Універсал, яким проголошувала УНР лише автономією в складі Росії. Крім того, тодішні керівники України скасували право приватної власності на землю, чим підірвали довіру і селян, і великих землевласників.
У час великого хаосу – період визвольних змагань 1917-1921 років – Липинський, можливо, був єдиним, хто розумів, що земельне питання є ключовим для виживання України.
«Не руйнуйте земельної підстави, без якої нема й не може бути Української Держави, нема й не може бути Української Нації», - писав він.
Коли політичні партії змагалися в популізмі і протиставляли заможних землевласників і бідних селян, він запропонував реформу, що давала можливість суспільного компромісу і поступу. Липинський пропонував, щоб держава викупила надлишки земель у великих землевласників і наділила площами малоземельних селян. Кожен власник міг продати свою землю, але одна особа не мала права купити більш, ніж 25 десятин. Земельна реформа Липинського була дуже прогресивною. На жаль, у влади тогочасної України не вистачило розуму її оцінити і втілити.
Тому головна опора новонародженої держави – селянство – врешті піддалася на примітивну агітацію більшовиків. У підсумку – крах України і нове закріпачення селян, у яких землю відібрали в процесі колективізації.
Коли сьогодні наша влада, прикриваючись вимогами МВФ, намагається поспіхом відкрити ринок землі, вона робить ті самі помилки, яких сто років тому припустилися її попередники. Бо без цивілізованої реформи землю буде втрачено, а довіра народу до держави зникне остаточно.
Вслухайтеся в ці слова із трактату «Листи до братів-хліборобів»: «В цілім світі йде тепер боротьба не на життя, а на смерть двох законів: закону землі й закону капіталу. Це боротьба двох непримиримих світоглядів. Людини, як голови власного сільського господарства — й людини, як члена анонімного акцийного товариства; хлібороба — й біржового игреця».
Це сказано століття тому, але сказано і про наш час, коли великий капітал хоче узурпувати українську землю, як уже узурпував промисловість. Пам’ятаючи уроки Липинського, Аграрна партія сьогодні разом із експертним середовищем, фермерами та громадами розробляє земельну реформу, яка принесе користь усьому народові, а не купці аферистів.
Цінності народу В’ячеслав Липинський поклав в основу консервативної ідеології, яку сьогодні поділяємо і ми в Аграрній партії. Земля і люди, які на ній працюють, є головним багатством України. Так вважав він. І так вважаємо ми.
В’ячеслава Липинського історики називають непочутим ідеологом України. Ми ж мусимо довести, що почули його – хоча б і через сто років. Втілити зважену земельну реформу і збудувати ту гармонійну, заможну і самостійну державу, про яку він мріяв і якій присвятив своє життя.