Міжнародний досвід репарації. Важливо розуміти, що Репарації ≠ Контрибуції
Терміни часто вживаються багатьма політиками як слова синоніми. Насправді: репара́ція – повне або часткове відшкодування (за мирним договором або іншими міжнародними актами) державою, що розпочала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу.
Контрибуція – примусові післявоєнні платежі, які сплачує держава, що зазнала поразки у війні, державам-переможницям. (Заборонені згідно із Женевською конвенцією від 1949 р.
Термін «Репарації» введений 103 роки тому, в 1919 році, коли по Версальському договору Німеччина та її союзники були вимушені виплачувати збитки, які понесли країни Антанти.
Розмір репарацій за Версальським договором склав 226 млрд. золотих марок (рейхмарок), що було еквівалентно майже 100 тисячам тон золота.
Репараційна комісія союзників пішла Німеччині назустріч, оскільки країна перебувала в глибокій економічній кризі і зменшила суму вдвічі – до 132 млрд. золотих марок. Згодом були плани Дауера (1924 р.) та плани Юнга (1929 р.), які допомогли стабілізувати економіку Німеччини й продовжити виплату репарацій.
Виплата репарацій за Версальським договором була припинена 3 жовтня 2010 року, тобто, виплата Німеччиною репарацій за Першу світову війну зайняла 90 років (з перервами).
Репарації виплачувала Німеччина і після Другої світової війни, форми яких були визначені на Ялтинській та на Потсдамській конференціях в 1945 р.: репараційні претензії СРСР мали бути задоволені шляхом вилучення зі східної зони Німеччини і за рахунок німецьких активів у Болгарії, Фінляндії, Угорщині, Румунії та Східній Австрії; репараційні претензії Польщі СРСР задовольнить зі своєї частки; претензії США, Великої Британії та інших країн, що мали право на репарації, будуть задоволені із західних зон; деяку долю репараційних платежів СРСР додатково мав отримати з західних зон Німеччини.
Згідно з Лондонською угодою про сплату боргів, які тодішня ФРН уклала в 1950-х роках з колишніми супротивниками в Другій світовій війні, було домовлено, що остаточне врегулювання німецьких боргів за війну пізніше визначить мирний договір. Під час об'єднання Німеччини підписано договір "два плюс чотири" замість мирного договору, тобто, формально, підстав сплачувати за ним репарації не було.
Щодо «окремих можливостей» окремих країн. США за рахунок міжнародних резервів Ірану, заморожених у 1979 році, заплатили компенсації жертвам іранського режиму. А у 2021 році США заморозили резерви Центробанку Афганістану та збираються за їхній рахунок сплатити компенсації постраждалим під час подій 9 вересня 2001 року. В Іраку було реалізовано програму oil for food. Подібне можна застосувати й до російської нафти: Європа продовжує її купувати, але ці доходи, що могла б отримати рф, можна направляти на відбудову України.
Можливі шляхи стягнення на користь України
- Примусове спрямування заморожених розвиненими країнами активів рф (в т.ч. суверених, корпоративних та персональних) на післявоєнну відбудову України.
- Укладення міжнародної угоди за умовами якої рф погоджується на добровільні виплати на користь України в обмін на зняття санкції (повноцінну інтеграцію в світову економіку).
І сценарій є більш швидким та може почати частково реалізовуватися вже в короткостроковій перспективі. ІІ сценарій є більш довготривалим (по аналогії з репараціями Німеччини після І світової війни, що тривали 90 років) але очевидно потребує зміни політичного режиму в рф та переосмислення багатьох процесів в самій росії.
Можливі деталі І сценарію:
- Як нещодавно зазначив ЗМІ Денис Кудін, заступник міністра економіки, західні уряди вже заарештували $415 млрд;
- Потрібен юридичний механізм, який дозволить отримати цей ресурс як компенсацію відносно швидко. Наприклад, американські сенатори М.Беннет (Демократична партія) та Р.Портман (Республіканська партія) вже розробили законопроект, згідно з яким кошти від ліквідації конфіскованих російських активів можуть піти на допомогу Україні. Керуватиме фондом Держдепартамент при консультаціях з Агентством США з міжнародного розвитку. Слід зазначити, що без відповідного законодавства, суверенні уряди більшості країн навряд стануть приймати рішення на користь України не маючи рішень міжнародних судів. Тому потрібно лобіювати зміни до законодавства країн G20, що дозволило б використати на репарації заморожені активи росії;
- Оскільки громадська думка на заході зараз на боці України ми повинні вжити всіх заходів із швидкого документування, позовної роботи чи прийняття необхідних законів у відповідних країнах, щоб отримати ці кошти в максимально (можливі) короткі терміни;
- Необхідно створити механізм прозорого та ефективного розподілу таких коштів. Україна має побудувати імідж ефективного розподілу коштів та уникнути корупційних зловживань – в західних партнерів не повинно бути сумнівів щодо ефективності використання коштів. До речі, уряд України активно працює в цьому напрямку – в Україні вже анонсовано створення чотирьох фондів для відновлення української економіки.
І на завершення хотілось би зазначити, що важливими джерелами коштів відновлення нашої держави також можуть бути кошти міжнародних фінансових організацій, кошти різних країн, фонд відновлення ЄС (був створений для боротьби з наслідками ковід та сягає близько 800 млрд євро, а по факту використали менше 10% від цих коштів). Є вже і деякі конкретні рішення. Так, Європейська рада погодилася створити Трастовий фонд солідарності в Україні та запросила своїх міжнародних партнерів до участі. Вона закликала розпочати підготовку до формування фонду без зволікань.