Водночас складається досить парадоксальна ситуація. З одного боку, російською стороною ведеться війна проти України, кількість загиблих вже складає понад 4,6 тис. українців. Водночас, керівництво нашої держави досі не насмілюється назвати речі своїми іменами і не робить рішучих кроків, спрямованих на відмову від цього фейкового формату консультацій, ініціювання повноцінного переговорного процесу у форматі Мирної Конференції (неважливо, якою буде її назва) та переведення всієї державної машини в стан підготовки до опору збройній агресії, яка може набути набагато критичніших масштабів у будь-який момент.
Адже протягом всіх трьох місяців, після підписання протоколу від 5 вересня, російською стороною активними темпами нарощується її воєнна присутність на Донбасі та постійно поставляються за допомогою так званих «гуманітарних конвоїв» боєприпаси і амуніція. Найбільш чутливі приклади результатів недостатньо об’єктивної оцінки ситуації українським керівництвом, - продовження торговельно-економічних відносин з державою-агресором, не введення економічних санкцій проти неї та відсутність рішення про визнання «ДНР/ЛНР» терористичними організаціями. Останній приклад найбільш промовистий, адже на всіх офіційних і неформальних переговорах та консультаціях представники України заявляють про те, що на Сході України діють терористи, вимагають від міжнародної спільноти визнати їхні угрупування саме терористичними організаціями. Більше того, сама операція на Сході досі називається «антитерористичною» (АТО). Проте лише 8-го грудня у Верховній Раді України зареєстровано проект відповідної Постанови за авторством народного депутата Віктора Балоги. При цьому перспективи її ухвалення, як і введення санкцій та обмеження торгівлі з Москвою, залишаються примарними.
Натомість, вже анонсовано наступний раунд консультацій у так званому мінському форматі. Спочатку йшлося про кінець листопада, потім про 9 грудня, потім про перенесення дати на кінець минулого тижня, наразі ж «дати уточнюються». При цьому представники «ДНР/ЛНР» на повному серйозі публічно розповідають про те, що ними готується оновлений проект протоколу про врегулювання. Насправді ж мова йде про підготовку Кремля оприлюднити якісь новації стосовно придуманих там «ДНР/ЛНР», які вже стали обтяжувати не лише творців, а й всю Росію, під час вже анонсованої на 18 грудня прес-конференції Владіміра Путіна. Хоча, виходячи з бравурних анонсів, про жодні компроміси не йдеться.
Ще одним досить промовистим фактором, який свідчить про те, що Москву повністю задовольняє нинішній стан речей і вона не збирається згортати свою «гуманітарну» місію в Україні, - її позиція щодо «необхідністі центральним властям України домовлятися з представниками «ДНР/ЛНР». Більше того, під час прес-конференції Міністра закордонних справ Росії Сєргєя Лаврова у Базелі в рамках його участі в міністерському засіданні ОБСЄ, яке відбулося 4-5 грудня, ним було озвучено a priori не прийнятну для України позицію. Зокрема, він навів наступну послідовність кроків української влади з врегулювання ситуації на Донбасі: «вибори (визнання виборів від 2 листопада ц.р. – прим. автора), гарантії центральної влади обраним органам влади, амністія, не переслідування, лише після цього моніторинг кордону». Таким чином, російська сторона продемонструвала перехід на лінію намагання всадити за стіл переговорів з Україною представників самопроголошених «ДНР/ЛНР», які є по суті її маріонетками.
Крім того, не можна не звернути увагу на заяву Сєргєя Лаврова відносно Будапештського меморандуму 1994 року. Після його твердження, що Росія «не має зобов’язань визнавати результати збройних державних переворотів», стає цілком очевидним що на жодні консультації, як це передбачено статтею 6 цього документу, як і загалом на його дієздатність, сподіватися вже не доводиться.
Натомість заяви Президента України Петра Порошенка та «сподівання» керівництва Росії на те, що 9 грудня «буде встановлено день тиші» на Донбасі не підтвердились, оскільки обстріли позицій українських військових продовжились і після цієї дати, а останніми днями навіть посилились.
Таким чином, Україна постала перед серйозним викликом. Для того, щоби відновити свою територіальну цілісність їй необхідно виконати низку завдань:
По-перше, діяти так, як того вимагає воєнний час, - в першу чергу зміцнити свою армію, для чого необхідно провести наступну хвилю мобілізацію та підвищити рівень забезпечення своїх збройних сил, а також визнати нарешті «ДНР/ЛНР» терористичними організаціями, ввести санкції проти Росії і максимально обмежити торговельно-економічні відносини з нею.
По-друге, вже протягом найближчих двох-трьох місяців провести системні реформи в 3-4 ключових сферах, спрямовані на проведення децентралізації, подолання корупції та створення сприятливих умов для ведення бізнесу.
По-третє, заручитися підтримкою міжнародної спільноти з метою переведення врегулювання в площину побудови нової системи глобальної безпеки взамін тієї, яка склалася після Другої світової війни та розпаду СРСР, і виявилася повністю недієздатною як результат анексії Росією Криму та м. Севастополь, а також її агресії проти України на Донбасі.
Лише досягши прогресу по всіх цих трьох напрямках можна розраховувати на встановлення миру на Донбасі, інакше Україна ризикує на роки отримати сіру зону на своїх східних кордонах з ознаками квазідержавності, постійні намагання російських диверсантів та найманців дестабілізувати ситуацію в інших Східних та Південних областях, як це має вже місце в містах Одесі та Харкові, та досить туманні перспективи повернення Криму та м. Севастополь.