ГоловнаБлогиБлог Вадима Сироти

Українські банки у пошуках майбутнього: роздуми у річницю грошової реформи

Початок осені для банківської спільноти України асоціюється не тільки зі шкільними лінійками, традиційним посиленням девальваційних очікувань, але й річницею реформи 1996 року, яка мала наслідком впровадження національної грошової одиниці гривні. Становлення згаданого атрибуту державності не було механічною заміною купоно-карбованців на нові грошові знаки у співвідношенні 1:100000 у період з 2 по 16 вересня 1996 року. Це був складний комплекс заходів, спрямованих на макроекономічну стабілізацію.

У першу чергу, подолання руйнівної інфляції (до 10 000 % у 1993 році), виникнення якої було зумовлено активним покриттям бюджетного дефіциту за рахунок емісії. На думку ряду фахівців, поспішний та недостатньо продуманий вихід із рублевої зони у 1992 році також посилив процеси знецінення грошей. Саме тому купоно-карбованці стали перехідним грошовим сурогатом, котрий прийняв на себе основний удар гіперінфляції, яке спалювало оборотні кошти підприємств, заощадження населення. Необхідні передумови для реформи з’явилися після набуття контролю над цим руйнівним явищем шляхом проведення жорсткої монетарної політики (спрямованої на обмеження грошової маси) та відмови від емісії. Нижче наведена інформація, котра яскраво ілюструє руйнівні попередні обставини, процес стабілізації перед вереснем 1996 року та успішне закріплення результатів грошової реформи.

Таблиця1. Темпи зростання грошової пропозиції, індексу споживчих цін і реального ВВП в Україні у 1992-1997 роках

Рік

Індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) ,%

Темпи зростання реального ВВП, у % до попереднього року

Темпи зростання грошової маси (М 3), %

1992

2 100

90,1

11

1993

10 256

85,8

18

1994

501

77,1

667

1995

282

87,8

115

1996

140

90

135

1997

110

97

134

Джерело: Національний банк України; В. Міщенко «Методологічні та методичні проблеми запровадження таргетування інфляції // Вісник НБУ – № 5. – травень 2006. – с. 42.

Отже, незважаючи на спад економіки, відносно керована інфляція, обмеження темпів зростання грошової маси створили сприятливий «бекграунд» для народження національної валюти у вересні 1996 року. Неконфіскаційний характер цієї грошової реформи став найкращою терапією для психологічних травм українців від попередніх «павлівських» реформ. При цьому до недавнього часу відносно непоміченою залишалася статистична деталь, через яку, за словами тодішнього Голови НБУ та у подальшому Президента України В. Ющенка, у нього «виступили сльози» під час ознайомлення з нею. Мова йде про збільшення вкладів населення в «Ощадбанку» під час проведення грошової реформи, що свідчило про високу довіру до дій монетарного регулятора та розуміння перспектив майбутнього банківської системи України.

Дуже різко контрастує з картиною сьогодення, коли банківська система України не має осяжного «горизонту подій» та живе за принципами героїв творів Гайдара «нам би день простояти та ніч протриматися». Не треба дивуватися, що до українських банків не повертаються вилучені з неї у період з 01.01.2014 по 01.07.2017 кошти населення (34 млрд. грн. гривневих вкладів та 15,1 млрд. дол. США коштів в іноземній валюті) та 148 млрд. дол. США, виведених, починаючи з 1991 року, з України в офшори. Ніхто не буде довіряти свої гроші тим, хто не бачить чітких перспектив власного, може поступового, але успішного розвитку, не має бачення власного майбутнього.

Для української банківської системи необхідним є формування детального та покрокового переліку заходів, реалізація яких формуватиме її майбутній профіль. Для цього варто отримати відповіді на такі питання: встановлення міцного взаємозв’язку між банками та реальним виробничим сектором економіки; визначення прийнятних меж делегування економічного суверенітету під час євроінтеграції; оптимальна бізнес-модель банку після «зачистки» банківського сектору, зокрема центри одержання прибутків та ін. А ось тут буде корисним досвід автора німецького «економічного дива» Л. Ерхарда, котре базувалося, до речі, на успішній грошовій реформі. На піку успіхів нацистської Німеччини практично непоміченим залишилося створення у 1943 році під дахом «імперської групи промисловості» (рейхсгрупа індустрії) невеликої групи науковців на чолі з паном Ерхардом, котра отримала назву «Промисловий інститут». Значна частина німецької бізнесової та промислової еліти розуміли, що політичне керівництво на чолі з А. Гітлером, штовхає країну до прірви. Саме тому було організовано згаданий Промисловий інститут, головним завданням якого стала розробка макроекономічної стратегії до дня, коли націонал-соціалізм зникне з політичної арени Німеччини. У березні 1944 року цією установою було розроблено Меморандум під назвою «Військове фінансування та консолідація заборгованості», що містив холоднокровний аналіз реального стану економіки Німеччини та план її відновлення після неминучої поразки у війні. Декілька німецьких промисловців і банкірів таємно обговорили та погодили згаданий Меморандум, у якому було сформульовано основні напрями післявоєнних реформ, котрі матеріалізувалися в «економічне диво».

Цілком очевидно, що Україна потребує створення аналогічного «Банківського інституту» під егідою потужних бізнесменів та банкірів. Його завданням має стати формулювання бачення майбутнього банківської системи України, конкретних кроків та термінів проведення необхідних перетворень. Подібний аналітичний центр може бути створено в межах робочих груп, що працювали над створенням «Доктрини збалансованого розвитку України 2030», розробленої за сприяння С. Тарути. Або іншого досить цікавого проекту, дискусійної платформи «Міжнародний Республіканський Клуб». Потенційно ефективним було б створення робочої групи у рамках ініціативи В. Пінчука «Ялтинська європейська стратегія» (YES, Yalta European Strategy). До речі, банківська тематика заслуговує на окрему панельну дискусію у рамках щорічної конференції YES у вересні цього року. Інші бізнесмени, власники збанкрутілих банків, також мають величезну мотивацію докласти зусиль для становлення «Банківського інституту». Адже, незважаючи на дикі бізнесові практики, що сповідувалися вітчизняними банкірами-олігархами, саме вони опинилися в епіцентрі вторинного тіньового перерозподілу власності, що став неформальним наслідком «банкопаду», про який не говорять вголос.

Підсумовуючи викладене, хочеться все-таки привітати українців з річницею грошової реформи. Один із батьків-засновників банківської системи та Національного банку України Вадим Гетьман досить часто цитував такий вислів: «Не всі німці вірять у Бога, але всі німці вірять у Бундесбанк». Вересневе народження національної валюти стало реальним успіхом у становленні молодої української Держави, про який варто пам’ятати на фоні численних «зрад» останніх років. Також сподіваємося, що у найближчому майбутньому актуальним стане вислів «Не всі українці вірять у Бога, але всі українці вірять у Національний банк України».

Вадим Сирота Вадим Сирота , Незалежний банківський експерт, кандидат економічних наук
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram