Дослівно розділ 2А Акту про ФРС США звучить так: «Рада Керуючих Федеральної резервної системи і Федерального комітету з відкритих ринків мають підтримувати довгострокові темпи зростання монетарних і кредитних агрегатів у відповідності з довгостроковим потенціалом економіки для збільшення обсягів виробництва таким чином, щоб ефективно сприяти цілям максимальної зайнятості, стабільних цін і помірним довгостроковим відсотковим ставкам».
Національний банк України опікується переважно питаннями цінової стабільності, посилаючись на норми профільного закону. Так, стаття 6 Закону про Національний банк стверджує, що при виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Поряд з цим «Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності», «Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України», але за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей цінової та фінансової стабільності.
У дійсності цілі фінансової стабільності та економічного зростання для Національного банку України є досить умовними, а його посадові особи неодноразово заявляли про беззаперечну відданість орієнтиру цінової стабільності. Про це ж свідчить і той курс монетарної політики, яку Національний банк проводить з 2016 року. Але такий підхід виглядає досить сумнівно за переважання в економіці інфляції витрат, поширення імпортованої інфляції та при непрацюючому трансмісійному механізмі монетарної політики. Відомо, що жорстка монетарна політика теоретично може приборкати інфляцію попиту, але при умові, що імпульси монетарної політики ефективно передаються за каналами трансмісійного механізму на фінансові та товарні ринки. Ні перша, ні друга умова в Україні не справджуються.
Очевидно, що в даний час підвищення облікової ставки НБУ не може вплинути на ціни продовольчих і енергетичних товарів (які формуються на світових ринках), як і опосередковувати перерозподіл доходів населення від споживання на заощадження, зменшуючи таким чином інфляційний тиск. Показовим у цьому відношенні є такий факт: строкові депозити населення з початку періоду підвищення облікової ставки НБУ в 2021 р. номінально скоротилися на 7%, а з врахуванням фактичної інфляції – на 13%.
А що ж у нас відбувається з монетарними і кредитними агрегатами, які є цільовим показником для ФРС США, і які не мають принципового значення для Національного банку України? Номінально обсяг грошової маси М3 повільно зростає, але ступінь насиченості економіки грошима падає. Відношення грошового агрегату М3 до ВВП (рівень монетизації економіки) в поточному році зменшується. Так, якщо на початку 2021 року рівень монетизації становив 44% ВВП, то на кінець листопада – лише 38% ВВП.
Обсяг банківського кредитування економіки (працюючих кредитів) в абсолютному вираженні за останній рік збільшився на 27%, в тому числі населенню – на 37%. Однак при цьому понад 50% приросту кредитного портфеля банків пояснюється державними програмами субсидування банківських кредитів (програми («5-7-9», пакетні гарантії, пільгова іпотека). І як не прикро констатувати: відношення працюючих банківських кредитів до ВВП в Україні на рівні 15% залишається найнижчим серед країн з ринками, що формуються.
У багатьох країнах світу підтримка здорового кредитного процесу розглядається через призму сприяння економічному зростанню, стабільності фінансової системи і збереження банківського бізнесу. Ціль фінансової стабільності було включено до мандату центральних банків багатьох країн світу після глобальної фінансової кризи 2008-2009 років. Базуючись на таких законодавчих нововведеннях, центральні банки почали створювати системи макро-пруденційного регулювання і посилювати функції врегулювання кризових ситуацій.
Так, закон про Банк Англії було модифіковано в такий спосіб, що фінансова стабільність почала визначатися як загальна ціль центрального банку, а цінова стабільність і підтримка економічної політики Уряду – первинна і вторинна цілі монетарної політики.
У Китаї фінансова стабільність також стала загальною ціллю діяльності центрального банку, а монетарна стабільність – метою монетарної політики. У Малайзії принципову ціль центрального банку сформульовано як «сприяти монетарній стабільності і фінансовій стабільності, що створюють умови для стійкого зростання Малазійської економіки».
В Україні ціль фінансової стабільності також представлена у тріаді цілей Національного банку України. Але процеси на кредитному ринку України в сприйнятті фахівців Національного банку не мають жодного відношення до досягнення цієї цілі. Національний банк України ще в 2015 р. прийняв Соломонове рішення – підтримувати банки не за рахунок відродження здорового банківського кредитування, а за рахунок емісійних ресурсів (випуску депозитних сертифікатів). Такі дії традиційно пояснювалися суспільству необхідністю вилучення з обігу «надлишкової ліквідності».
У результаті продовження такої політики в поточному році за січень-листопад середньоденні залишки коштів мобілізованих НБУ через депозитні сертифікати становили понад 150 млрд грн. За оцінками «Growford Institute» Національний банк виплатив на користь банків 10,5 млрд грн процентів за цими сертифікатами у 2020 р. і 7,5 млрд грн за 9 місяців 2021 р. В результаті - операції банків з депозитними сертифікатами забезпечують їм у середньому 10% сумарних процентних доходів. Це є аномальним явищем у світовій практиці. Адже, ті центральні банки, які застосовують депозитні сертифікати для управління банківською ліквідністю, сплачують дуже скромні відсотки за цим інструментом, аби не порушувати нормальну мотивацію банків до кредитування бізнесу. Наприклад, у Польщі частка процентних доходів банків від депозитних сертифікатів становить всього 2,5% від сумарних процентних доходів банків.
За міжнародними стандартами, яких дотримуються сучасні центральні банки, відсоткові ставки за їх пасивними операціями постійного доступу (включаючи депозитні сертифікати) є набагато нижчими від ставок грошового ринку. В таких умовах банки в різних країнах світу використовують операції з постійного доступу своїх центральних банків лише у разі відсутності інших альтернатив і отримують досить низькі процентні доходи від таких операцій. Для українських же банків депозитні сертифікати НБУ з 9 грудня мають річну дохідність 8%, що приблизно відповідає середньому рівню ставок за строковими депозитами у самих банках і дорівнюють рівню короткострокових ставок на міжбанківському ринку.
Не дивно, що досить сприятлива для банків політика центрального банку країни забезпечує їм рекордні прибутки. У січні-жовтні 2021 року платоспроможні банки, що працюють в Україні, збільшили свої прибутки на 47% проти відповідного періоду 2020 року. За даними НБУ платоспроможні банки заробили 58,4 млрд грн чистого прибутку, порівняно з 39,8 млрд грн за відповідний період торік.
Тобто характер монетарної політики та фінансові операції, впроваджувані Національним банком України, вказують на те, що НБУ більше є провідником інтересів фінансового капіталу, ніж «особливим центральним органом державного управління», який має стояти на сторожі інтересів держави і виконувати свій мандат.