Загальна криза світового капіталізму відбувається вже сторіччя, то слабнучи, то загострюючись. В кінці ХХст. відбулася стабілізація капіталізму і багато хто провірив у його перемогу. Цей підйом, до речі, був пов’язаний з розвалом СРСР. Світовий капітал добре поживився за наш рахунок і всієї системи соціалізму. Минуло два десятка років і ми стали вчергове свідками нарощування системних протиріч сучасної неокапіталістичної системи. Головною ознакою якої залишається конфлікт між суспільним характером виробництва і приватною формою присвоєння прибутків.
Ми спостерігаємо, як лихорадить США і Євросоюз, Росію, інші великі країни. Концепція «суворої економіки» і «розширення Європи заради подолання кризи» тільки сприяють захопленню ресурсів великим капіталом. Євросоюзу все тяжче поєднувати капіталістичний фундамент і соціальні права трудящих.
Боргова криза в Європі виникла не із-за неплатіжоздатних Греції, Іспанії, Португалії чи Ірландії. В цьому винуваті, перш за все, сукупні дії олігархів, правлінь потужних банків і урядів кількох великих країн. Чотири роки боротьби з кризою монетарними методами не принесли успіху.
Навіть президент США Обама кидає звинувачення на адресу «жирних котів» і говорить устами свого радника Волкера, що прийшов час нового капіталізму, «більш регульованого і контрольованого». Президент Франції, соціаліст Олланд в новорічному зверненні до французів підтвердив намір ввести, всупереч волі Конституційної Ради, спеціальний «антикризовий» податок в розмірі 75% на доходи вище 1 млн. євро.
Ситуація стає все гострішою не тільки на світовій арені. В Україні капітал, олігархи і їх політичні партії поспішають використати кризу в своїх інтересах. Відбувається пришвидшення злиття економічної потуги із інститутами політичної влади, нарощується репресивний апарат держави.
Правляча еліта в Україні змінює своє обличчя, все більше перебирає владні важелі т.з. «сім’я». Сильні світу цього розвернули потужний наступ на економічні, соціальні, політичні і культурні права українців. Наростає соціальна поляризація, ліквідовуються трудові гарантії, котрі наймані працівники мали в Радянському Союзі. Прикладом тому – протягування нового Трудового Кодексу, поширена практика відмови у роботі вагітним жінкам, молоді, інвалідам, збільшення робочого дня, ігнорування законних прав чорнобильців, ветеранів, дітей війни, освітян, медиків і військових і т.і.
Кількість безробітних в Україні і світі зростає. В світі безробітних більше 200 мільйонів осіб, а в Україні офіційно їх близько 1,6 млн. чоловік. Але, якщо порахувати все об’єктивно, то лише в українських селах 80% трудоздатного населення є безробітними, отже число безробітних є мінімум утричі більшим.
Масштаби бідності в Україні і світі зростають. При цьому владцями робиться все, щоб люди праці змирилася із своєю бідністю. У засобах масової інформації відкрито пропагуються різні реакційні теорії, мракобісся і містицизм. Згадаймо пастора Аделаджу, шум і гам навколо кінця світу і т.і.
Подивіться на системні щоденні репортажі з телеекранів про вбивства, дорожні пригоди, вибухи, пожежі... Все це робиться з метою посіяти в громадян настрої апатії, що веде не тільки до соціального, але й культурного регресу нашої нації.
Деградація суспільства – важлива зброя в руках капіталу. Наймані працівники, інтелігенція, студентство, ветерани, селяни і робітники, дрібний бізнес поставлені на грань фізіологічного виживання. Середня зарплата, пенсії, стипендії в Україні не дають змоги людям нормально жити, харчуватись, розвиватись. За методикою ООН в Україні 80% населення є бідними.
Особливо нестерпною є ситуація в селі, яке просто деградує на очах без виробництва і соціальної сфери. В свій час наша партія запропонувала Уряду замість майбутньої зимової олімпіади витратити ті кошти на відродження села. Натомість влада «успішно» провівши футбольне Євро – 2012 і заробивши там десятки млрд. гривень, береться за Євробаскет-2015. Невже нічого не розуміють, що роблять?
Хочу зазначити, що все більше і більше в нашій країні страждає малий і середній бізнес. Для влади представники цієї сфери є лише джерелом податків і поборів.
Знищення вітчизняного виробництва компенсується напливом імпорту, часто неякісного. Його доля в сегменті побутової техніки, електроніки, обчислювальної техніки, наукового обладнання на рівні 90%, ринку ліків – 80%, текстильної і швейної промисловості – близько 80%.
Антисоціальна політика т.з. «соціальної держави» Україна веде до соціального розшарування суспільства. Сотня українських олігархів надійно тримає дві третини власності країни. Розрив у доходах 10% самих багатих і 10% самих бідних українців за деякими оцінками сягнув 38 раз. В той же час визнано, що якщо цей показник досягає критичних 10 разів, то країна стає некерованою, соціально нестабільною. В Євросоюзі цей показник склав лише 6-8 разів, а в Росії 35 раз! До речі, з аналізу цих даних напрошується і відповідь для країни – куди інтегруватись – в ЄЕС чи в Митний союз.
Можна стверджувати, що вітчизняна правляча еліта реалізовує план повного розпродажу державних активів до 2015 року. Вже за безцінь приватизований Укртелеком, обленерго, готується до зміни власника Укрзалізниця, морпорти, Одеський припортовий завод і т.і.
Можна прогнозувати, що найближчим часом ще більше будуть попиратися конституційні права соціально незахищених верств населення, пільговиків. Кабмін буде продовжувати в ручному режимі регулювати виплати, спрямовані на соціальний захист громадян.
Ситуація в економіці віщує нам посилення соціальної напруги в Україні. І вихід з кризи можливий, коли до влади прийдуть лівоцентристські сили, які зможуть реалізувати справедливу, інноваційну модель економіки, яка буде базуватись на нових знаннях. Нині такі сили переживають непрості часи. Зрада комуністичних вождів, деградація СПУ, дрібнотравчатість соціал-демократичних партій цьому не сприяють. Потрібен потужний об‘єднавчих рух українських лівих демократів. Це принесе добробут і благополуччя в кожен дім.