ГлавнаяБлогиБлог Сергія Капліна

Полтавська битва або Врадіївка-2

П'ятничний штурм будівлі міської ради став, без сумніву, найяскравішою подією суспільно-політичного життя Полтави останніх кількох років. Більше тисячі інтернет-сторінок, усі центральні телеканали, міжнародні видання та цілі агентства «говорили і показували» першу українську комунальну революцію.

Фото: прес-служба Сергія Капліна

Півтори тисячі полтавців, переважно пенсійного віку провели перший в Україні результативний мітинг. Всупереч традиційним застереженням та стереотипам – він пройшов під прапорами УДАРу та інших політсил, які підтримали «ударівську ініціативу». Символічно, що через два дні після цієї перемоги, нова аполітична «врадіївська хода» так і рестартувала. Я готовий був підтримати її, як і кілька місяців тому. Ще раз повторюю: на прапорі моєї політсили немає жодної жирної плями. Її лідер моральний і політичний лідер України, я йшов і йтиму під цим прапором з гордістю за нашу команду, йтиму і перемагатиму, як ніхто і ніколи.

Ще тиждень тому мій помічник, депутат міськради Ігор Лебедик, вимагав публічно на сесії Ради спочатку відремонтувати дорогу, якою возять дітей до школи, а вже потім дорогу до палацу мера, мер йому кинув: замовкни, я тебе помножу на нуль. Думаю, коментарі зайві. Рівно за два тижні полтавці помножили на нуль самого мера Мамая.

Далі я детально опишу хронологію цієї події, так би мовити, від більш ніж першої особи: мені довелося приймати усі ключові рішення. Скажу тільки, що головним досягненням «полтавської битви» є те, що, переконаний, полум'я комунального протесту розкинеться по всій країні. Я мрію про те, щоб українці так само жертвенно боролися проти корупції і за вибори в Києві, проти диктатури і за свого нового єдиного «кандидата-наступного Президента».

Передісторія. Мер з 90-их.

Міський голова Полтави набрав на мерських виборах майже 70%. Він контролює 95% депутатів виконкому. Він з 90-их: хитрий, підлий, небезпечний олігарх, з «однозначним» минулим. Він – найбагатша людина регіону, колишній міняла, самогонник, родич і партнер мільярдера Андрія Веревського. Член ПР. Я виграв вибори у їхньої креатури-кандидата. Це була їхня перша серйозна поразка. Чорна смуга для мафії – нескінченна. Наприклад, тільки за останні два місяці, нам вдалося, по-перше, повернути гарячу воду Полтаві, по-друге – знизити ціни на проїзд у громадському транспорті з 2-50 до 2-00. Тепер – «тарифи».

Акцію ми планували за 2 тижні. 1 вересня влада оголосила людям комунальну війну. Якось в один день мені зателефонувало близько ста людей (мій мобільний є у кожної полтавської родини). Тема – «листи нещастя», що отримали полтавці, а в них – нові рахунки за комуналку, втроє більші ніж попередні. Я негайно звернувся до суду, Антимонопольного комітету, Держцінінспекції, Президента та голови облдержадміністрації, кілька разів виступав у Верховній Раді з цього питання. Антимонопольний комітет, суди, обласна прокуратура і навіть прем’єр Азаров пристали на мій бік, проте місцева влада злочинно ігнорувала ці факти, відхиляючи усі приписи держорганів та вимоги людей.

Тоді я прийняв рішення прийти до приймальні мера і банально поміняти замок в його кабінеті, повернувши ключ тільки після повернення попередніх тарифів на «комуналку». Я розумів, що без осади мерії скасування тарифів не буде. Мій план полягав у наступному – по-перше, ми розгорнули величезну роз’яснювально-інформаційну кампанію, терміново видали спецвипуск нашої газети «Іскра», мої приймальні, зокрема, мобільна «Каплінбус», почали працювати у революційному режимі. Я пішов у двори, запрошуючи людей прийти на мітинг. Було мобілізовано цілу армію моїх представників у кожному будинку міста.

Водночас ми зібрали більше 10 тис. підписів мешканців Полтави, і, керуючись статтями 46,47,48 статуту міста, ініціювали проведення позачергової сесії Полтавської міської ради, яку, до речі, секретар міськради – «регіонал» Оксана Деркач та міський голова О. Мамай банально проігнорували.

Мітинг було призначено на час відкриття ймовірної позачергової сесії міської ради - на 10 годину ранку 27 вересня. Більшість полтавців в цей час була на роботі, в разі ж проведення мітингу ввечері – ми б мали вп’ятеро більше учасників. Зволікати було не можна. Далі - хронологія, фото, відео.

10.00 - біля міської ради зібралося близько півтори тисячі полтавців, переважно пенсіонери віком від 50 до 80 років. Організатор акції - партія «УДАР», нашу ініціативу підтримали «свободівці», під занавіс акції приєдналися кілька керівників «Батьківщини». Я почав свій виступ і відразу відчув, що ми переможемо тільки за умови чітких, злагоджених та безкомпромісних дій. Поразка сьогодні знищила б довіру до протестів на кілька років наперед. І я вирішив: компромісів і переговорів з комунальними терористами не буде. Ми висунули перший ультиматум міському голові. Якщо він за годину не з’явиться перед людьми – ми перекриємо центральну вулицю Полтави.

10.50 - За кілька хвилин до нас вийшов заступник мера, який повідомив, що Мамая не буде, натомість є пропозиція зустрітися з секретарем міської ради Оксаною Деркач. Ми відхилили таку «щедру» пропозицію і майже на годину перекрили рух на центральній вулиці міста, заблокувавши рух по ній повністю. Після цього ми повернулися під стіни міськради. Символічно, що вихідці з 90-их кинули під розлючену армію протестуючих тендітну жінку.

Фото: прес-служба Сергія Капліна

11.15 - Я оголосив новий ультиматум - якщо міський голова не вийде до людей протягом наступних 10 хвилин – ми йдемо до його кабінету. За якийсь час до міськради прибуло кілька автобусів з міліцією. Частина людей у формі стала кордоном біля входу, більша частина «чекала» на протестуючих пенсіонерів на першому поверсі будівлі. Час сплив, і я закликав людей йти до приймальні мера. Двері негайно заблокували. Проте під тиском тисячної армії людей вдалося перетнути перший кордон. Я перегородив вхідні двері та під своїми руками по одному пускав до міськради скандуючу Полтаву. Керівник місцевої міліції, ціла зграя його підлеглих, кілька есбеушників постійно намагалися перешкодити моєму живому коридору. Це було вже неможливо. Весь час на моїх руках та плечах висіло кілька працівників МВС.

12.05 - Кількасот полтавців потрапило на перший поверх міськради. Люди вимагали мера, стоячи безстрашно, апелюючи до міліцейського кордону, який заблокував вхід на другий поверх. Нам вдалося пронести портативний гучномовець, це допомогло мені чітко координувати дії протестуючих. Люди виступали, скаржилися на життя, на владу, на злочинну бездіяльність мера. Ситуація загострювалася далі. Люди вражалися цинічністю міського голови. Ми оголосили наступний ультиматум: ми чекаємо кілька хвилин на мера, інакше долаючи кордон міліції, йдемо на другий поверх - в приймальню міського голови.

13.05 - Полтава не дочекалася свого мера та рушила через кордон міліції до його приймальні. Перший та другий поверх відділені сходами та перилами, через які літні люди та молодь, яка дізналася про акцію та свою обідню перерву на роботі вирішила присвятити протесту, рушила на другий поверх. По перилам, по сходам, між ногами у міліціонерів, по їх спинах полтавці впевнено йшли до приймальні. Сутичка тривала близько чверть години, після чого «кордон» було просто розірвано та розкидано по всій мерії. Під ногами «красувалися» погони міліціонерів, валялися їхні фуражки та інші елементи одягу «правоохоронців».

13.30 - За хвилину я стояв біля дверей міського голови, за мною кількасот моїх виборців. Двері у приймальню були зачинені, на наші вигуки та гуркіт ніхто не відповідав. Громада чекала на рішучість. Я таки «відкрив» двері приймальні, за якими побачив перелякану секретарку міського голови та гуркіт обох дверей мера і заступника, які, злякавшись своїх виборців, забігли до своїх кабінетів, замкнувшись на ключ. Перелякана секретарка дала нам знати, що керівництво мерії поховалося в кабінеті голови. Ми осадили парадний та запасний виходи та оголосили наступну вимогу: останні 10 хвилин і ми знімемо двері, міняємо замок й виставимо громадянський пост полтавців біля усіх кабінетів, на входах та виходах.

13.40 – один із заступників міського голови повідомив: мер готовий зустрітися, але чекає підсилення «Беркутом», щоб захиститися від своїх городян. Ми вирішили дати фору О. Мамаю, дозволивши озброїтися охороною, ми зайняли сесійну залу міської ради й продовжували вимагати «очільника» полтавців.

14.20 – майже годину заблокований в своєму кабінеті мер та заступники чекали на «Беркут» та міліцію, консультувалися з своїми господарями у Києві. Весь цей час ми спілкувалися між собою, планували свої дії, перед нами виступали громадські активісти, прийняли одностайно рішення про розбиття наметового містечка в залі засідань міськради та її коридорах, вишукували по знайомих намети, спальники, воду, їжу і т. ін.

14.25 – Було зрозуміло – мер виснажує пенсіонерів, затягуючи час… Я прийняв рішення «відкривати» його кабінет. Його команда, міліція, «Беркут», всі без виключення розуміли – я буду діяти без жодних компромісів. У нас була чітка мета – повернення старих тарифів на ЖКГ, жодних інших переговорів з комунальними терористами ми вести не будемо. Коли я спробував відкрити кабінет мера, звідти вийшов заступник і попросив ще дві хвилини. За мить Олександр Мамай вийшов, зо два десятки міліціонерів його взяли «в каре», яке я повів до залу засідань міськради. Ми ледь втримали людей, аби вони не пошматували міського голову, який ще два роки тому переміг на виборах з результатом 63 відсотки.

14.50 – Я відразу попередив колег по революції: Мамай буде пропонувати створення ініціативних груп, комітетів, комісій, словом відтягуватиме час щоб «заговорити» і «зазасідати» це питання. Отже, ми зосереджені на одній вимозі, даємо йому вибір: скасувати тарифи, або йти з посади. Я дав йому ручку та папір. Він мав обрати для себе політичну долю. У відповідь знову почалися «казки і пісні» про робочі групи. Тоді я дав команду оточити мера у кільце, для того, аби «допомогти» йому прийняти рішення.

Фото: прес-служба Сергія Капліна

Мер разом з охороною, міліцією, заступниками прориваючись крізь кільце 70-річних пенсіонерів, спотикаючись, підводячись на ноги і знову падаючи, принизливо побіг до чорного входу - дверей, які вели у його кабінет. Втік, зачинивши двері та виставивши охорону. Розлючений натовп полтавців рушив в коридор, який вів до його приймальні. Я виставив нові пости полтавців на усіх виходах з міськради та суміжних з мерським кабінетів. На вході в приймальню ми зустріли міліцію, озброєний «до зубів» «Беркут».

15.25 – почалася справжня бійка між міліцією і народом. Міліція намагалася бити депутатів, людей, громадських активістів, незважаючи на вік, статус чи стать. Міліція перемішалася з народом. Розлючені пенсіонери які вимагали справедливості, по одному витягували бійців Беркуту та міліціонерів у натовп. Підлога вкрилася кров’ю, клаптями одягу, міліцейськими головними уборами. Час від часу під ноги протестуючих потрапляли велетні у формі.

Влада змушена була замовити наступну «порцію» «Беркуту», телефонуючи міліцейському начальству, прохаючи підмоги. Я розумів – подальше продовження цієї полтавської битви може призвести до летальних наслідків. У моїй команді було кілька десятків людей, вік яких перевищував 70 і більше років.

Раптом люди почали мене піднімати над собою. За кілька секунд я опинився на плечах працівника свого штабу. Інші члени команди тримали мене за ноги й руки. Я звернувся до громади з заявою, що ми розбиваємо тут наметове містечко до вирішення питання – мій заклик був підтриманий одностайно.

Помічники повідомили, що ми готові окопатися у раді на невизначений час, аж до перемоги: намети зібрано, воду, їжу, ліки, одяг, спальники організовано. Я дав команду розгортати інформаційну кампанію для того, щоб запросити ще кілька тисяч полтавців під стіни міської ради. Ми були готові до початку всеукраїнської комунальної революції. Тим часом працівники прес-служби надсилали мені результати моніторингу - країна і увесь світ почала голосно говорити про події у Полтаві, говорити в Інтернеті, на вулицях, на ТБ та радіо. Хтось із учасників кинув мені: «Сергій Миколайович, ми вже переступили поріг другої Врадіївки».

15.55 – я зв’язався з керівництвом області і повідомив про, так би мовити, «зміну влади» в будинку міськради та запросив губернатора, голову облради долучитися до перемовин з міським головою О. Мамаєм. Отримав розуміння і підтримку.

16.20 – Міського голову Мамая, за свідченнями очевидців, перевдягають у міліцейську форму, насувають на носа фуражку і виводять із мерії, його втечу перериває дзвінок губернатора, який терміново викликає його до себе. Майже годину тривають ті переговори. Осада посилюється – у міськраду підтягуються все нові й нові сили протестувальників. У цей день з Харкова з суду над Юлією Тимошенко по трасі Харків - Київ повертаються нардепи Арсен Аваков та Валерій Головко, які заїжджають на нашу комунальну революцію. На цей час у міськраді вже четверо нардепів - Каплін, Бублик, Головко, Аваков та депутат міськради, мій помічник Ігор Лебедик.

Нам повідомляють, що міський голова готовий до свого «другого пришестя» і подальших переговорів. Ми чекаємо ще 40 хвилин, продовжуючи мобілізаційну роботу.

17.15 – Мамай, в оточенні власної охорони та міліції, повертається до протестуючих, триває короткий виступ - він пропонує позачергову сесію міськради, на якій буде розглянуте рішення про скасування тарифів. Я закликаю категорично відмовитися від будь-яких поступок в переговорах. Я вимагаю зібрати виконком міської ради і негайно скасувати рішення про підвищення тарифів.

17.25 – Мамай заявляє, що виконком зібрати неможливо, але обіцяє тарифи скасувати та знову пропонує сесію. Я ставлю на голосування питання щодо безальтернативності нашої позиції, моя пропозиція була одностайно підтримана. Я розумів задум Мамая: на сесії він проголосує проти нових тарифів а його депутати за. Скаже: це ж демократія, у кожного своя думка. Я не пішов на це: тільки виконком, рішення сьогодні, ніяких сесій та гри.

17.30 – Депутати ВР і міський голова сідають за стіл переговорів. І тут почалися очевидні речі. Я заявив, що не допущу підлої гри, коли мер проголосує за скасування, а більшість у міськраді, контрольована ним проголосує за збереження нових підвищених тарифів. Тому ми наполягаємо на терміновому проведенні засідання виконкому і скасуванні рішення. О. Мамай почав говорити про нерепрезентативність нашого зібрання, а також те, що на наступний раз він приведе вп’ятеро більше проплачених прибічників збільшення тарифів. Також, він додав: рішення приймати він не буде, а члени виконкому у відпустках та «на лікарняних». Після жорсткої розмови я підвівся з-за столу переговорів, повторив свій ультиматум і вийшов з кабінету, кинувши йому: ми з комунальними терористами переговорів не ведемо. Я пішов довгим коридором до людей. За кілька секунд мене наздогнав колега Арсен Аваков і сказав: «Він, здається, з тобою згоден».

Я зайшов до зали, за мною мер Мамай. Він знову виступив перед людьми та гарантував, що зупиняє дію цього рішення про підвищення тарифів. Після неймовірного резонансу від цього демократичного штурму, прем’єр-міністр Азаров, на своїй сторінці у фейсбуці, заявив про необхідність «вправляння мізків» Мамаю та традиційно покритикував за гіперактивність свого «улюбленого» депутата Сергія Капліна. Мамай пішов на поступки, точніше «негайно зібрав» усіх тих, хто були у «відпустках» та «на лікарняних»: рішення відмінено, сьогодні він зробив офіційну заяву і гарантував – ПІДВИЩЕННЯ НЕ БУДЕ.

Країна ще довго говоритиме про комунальну революцію в Полтаві. Зроблене неймовірно переоцінити. Адже після такого масштабного процесу жоден міський голова, жодна місцева влада не наважиться без згоди громади змінювати комунальний клімат: змінювати тарифи, жонглювати комунальним майном, розкрадати землю.

Ми довели кожному без винятку українцеві – для порятунку країни від свавілля режиму потрібен простий народний метод чи рецепт: лідер, безкомпромісність, родинна єдність та революційна блискавичність. Нам закидають, що у місцевої влади немає вибору, окрім підвищення тарифів. Відповідаю. Бюджет Полтави минулого року становив близько 500 млн. грн., цього – вже трохи більше 1 мільярда грн. Для закупівлі бітуму для ремонту доріг організували перемогу на тендері другу і партійному соратнику-депутату мера міста, купуючи щебінь і бітум вдвічі дорожче, ніж він коштує у заводу-виробника. Керівник ЖЕКу вкотре ловиться на хабарі. Рахункова палата, всі можливі інспекції систематично рапортують про порушення мерією бюджетного законодавства. Мер «не вилазить» з судів, про корупцію у Полтаві складають легенди: він протягом однієї сесії розділяє землю на цілій вулиці Світанковій для своїх однопартійців, плюс виділяє мільйони на її ремонт. За рік в комунальну власність забрали усі приватні ринки, ось тільки підприємці платять гроші до приватної структури, а комунальна отримує тільки 2%. У мерії працює єдине корупційне вікно, що координує один із заступників міського голови. Керівників комунальних підприємств катують і змушують залишатися на своїх місцях і не звільнятися, вибір один: мафія або тюрма. Словом, Боже, врятуй Полтаву.

P.S. Коли я писав цей блог, до мене зателефонував виборець Федір Андрійович Василенко й сказав наступне: «Сергію Миколайовичу, чому місцева організація «Батьківщини» намагається «приватизувати» перемогу полтавської громади над міським головою і його мафією, поширюючи інформацію про те, що це досягнення є їх заслугою. В організації мітингу не брав участі жоден керівник цієї партії, жоден активіст, не було жодного прапору. Федір Андрійович продовжив: «Це так само, якби я стверджував, що я був адвокатом Юлії Тимошенко». Від себе додам: ні я ні будь-хто не може вважати себе лідером і переможцем, доки «б’ється серце полтавської мафії». Я дякую своєму колезі Юрію Бублику від Свободи за підтримку нашої акції, і запрошую усі без винятку партії та політиків допомагати нам боротися з оскаженілою біло-блакитною гідрою у Полтаві.

Слава Україні.

Сергій Каплін Сергій Каплін , Народний депутат, представник профспілок в Парламенті, лідер Партії простих людей
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter