З огляду на «футбольність» цього року, висловлюючись футбольними термінами, гра відбувалася на полі українського народу, в соціальній мережі: не було проплачених комісій, сфальшованих бюлетенів, адмінресурсу і таке інше. Навряд чи можна припустити, що такий результат – наслідок підлої участі «регіоналів». Через годину вже сформувалося чітке співвідношення у відповідях та трималося до кінця голосування.
Народ проти опозиції
На останньому ефірі "Свободи слова" на ICTV експерти критикували лідерів опозиції за «відсутність ідейної основи в об’єднанні опозиції», за агресивний характер об’єднання, спрямований виключно на розправу над сьогоднішньою владою. Проте, я категорично не погоджуюсь з експертами, найбільше протиріччя у опозиції не з владою, а з своїм народом. Рахунок «55:45» говорить про те, що український народ готовий показати жовту, а потім і червону картку, не тільки «Сім’ї», а й опозиції, на думку громадян - виходячи з голосування, потенційній новій але вже «інтелігентній Сім’ї». Висновок невтішний, адже, навіть у разі перемоги на виборах, «збірній» необхідно мати дуже серйозний запас довіри народу. Помилки або скандали закінчаться остаточним видаленням з поля, а можливо і розправою, де суддею будуть сотні тисяч розлючених простих українців. Момент для «казок на бігбордах та буклетах» мине і перед переможцями постануть серйозні виклики, що потребуватимуть вольових рішень та розумного стратегування і свіжих ідей.
Чому не працює презупція невинуватості опозиції
Чому не працює презумпція невинуватості опозиції, чому громадяни України вважають, що прийшовши до влади сьогоднішні опозиціонери продовжать красти, вбивати, брехати, відбирати. Можна зробити ґрунтовне дослідження цих причин, пояснити все з точки зору еволюціонування інституту опозиції, ментальності народу, різних історико-філософських позицій. Однак, достатньо буде проаналізувати чотири смертних гріха опозиції.
По-перше, статки лідерів опозиції – дорогий одяг від найвідоміших дизайнерів світу, годинники, що коштують тих грошей, за які вистачає простій людині прожити все життя, автомобілі. Статистика проста: годинник від 50 000 євро, будинки від 2-3 мільйонів євро, автомобілі від 100 000 тих же євро. Серед простих людей існує тверде переконання - гроші заробити чесним шляхом за такий короткий час неможливо. Щоб розвіяти сумніви виборців, раджу усій «збірній опозиції» провести професійний аудит своєї діяльності та заробітків протягом останніх 10 років і офіційно оприлюднити людям таємниці свого миттєвого збагачення. Ця ситуація доводиться до маразму, з’являється інформація про підкуп людей для мітингів: так замилюються очі телевізійним глядачам з провінції та іноземним дипломатам.
По-друге, більшість опозиціонерів і опозиціонерок політично вигодувані попередніми президентами, прем’єрами, олігархами. Практично кожен обіймав хлібні місця в уряді, парламенті, адміністраціях та секретаріатах президентів. Прості люди твердо переконані - посада зобов’язує вступати в мафію: грати по правилам режиму – красти, вбивати журналістів, маніпулювати ЗМІ, і таке інше.
По-третє, спосіб життя лідерів. Серед них, нажаль немає тих, хто б сформувався як лідер у середовищі простих людей, так, як це робили успішні та відповідальні опозиціонери з світовим ім’ям, наприклад, Мохатма Ганді. Замість цього - світські раути; партери в опері, театрах, концертних залах; уїк-енди в Монако чи Парижі; розкішні будинки, автомобілі, коштовності.
По-четверте, обличчя чи тінь опозиції у регіонах. Більшість - це бізнесмени, які використовують свій мандат та зв’язки з своїм партійним босом, аби зберегти гроші, примножити, поцупивши їх з бюджетів різних рівнів. ЗМІ щодня говорять про найрізноманітніші «політичні весілля» місцевих опозиціонерів та регіоналів, угоди, торги, що завгодно, щоб потягти з місцевого бюджету. У опозиції немає регіональної кадрової платформи. Сьогодні ведуться дискусії про конкуренцію за мажоритарні округи. Проте це все політичні «понти», а інколи, боротьба за «ліцензію на право дорого програти вибори» кандидату від «регіоналів». Опозиція практично не має чистих класичних політиків, їх місце зайняли учорашні бандити, троянські коні ПР, крупні бізнесмени або їх родичі, свати та куми. Крізь це все виборець дивиться на цю збірну опозиції і ненавидить її.
Спадщина і заповіт Юлії Володимирівни
Тимошенко залишила після себе дуже непросту спадщину: велику «родину опозиціонерів дуже різного сорту»: олігархів та письменників, «набріолінених виродків» та «трибунних спецназівців», відомих науковців, юристів, політиків та просто пройдох. Більшість цієї публіки крім політики не вміє нічого: під політикою, в їх випадку варто розуміти – інтриги та брехню, виголошення лозунгів. Проте «збірній» з ними треба рахуватися, адже кожен із них потенційний проект банкової по розпилу опозиційного рейтингу. А на мажоритарних округах, вони своєю самостійної участю можуть зіпсувати мажоритарні надії членів «збірної».
Ще, останніми судовими засіданнями, Тимошенко задала тон і встановила стандарти опозиційності – радикалізм, нестриманість та зухвалість, революційність. Серед учасників «збірної» мало тих, хто може достойно зіграти роль полум’яного революціонера. Помилки у цій грі викликають неприємну міну у виборця, і як результат - актуальна у народі репліка: таких, як Юля, вже не буде. Спадщина Тимошенко складна і багатоманітна. «Юля у в’язниці» – це те, що треба, наче ікону, обережно нести попереду опозиційного маршу. «Вона працює»: коментує події, шле листи, намагається впливати на процес, усвідомлюючи невідворотність свого повернення у політику. Тут «збірна» не може схибити, адже Юлія Володимирівна захоче повернутися у своє крісло лідера.
Якщо їй заважатимуть - вона з легкістю може звинуватити сьогоднішню «збірну» у здачі ідеалів української опозиції і інтересів простих людей, очолити опозицію вже до сьогоднішньої опозиції, силу з новими обличчями та ідеями. Вона повернеться «канонізованою опозиціонеркою»: більшим опозиціонером від неї може бути тільки той, хто відсидів довше за неї. Щоб уберегти себе від трагедії, збірна має слово в слово виконувати заповіти заточеного лідера і радо приймати в свої обійми кожного, хто може скласти конкуренцію цій «опозиційній корпорації» у майбутньому. Проте все це сьогодні робиться з точністю до навпаки.
Електронна опозиція, або інтернет змінить країну
В усьому світі дуже поширені формати електронних адміністрацій, урядів, парламентів. Це коли більшість адміністративних та організаційних процесів відбувається шляхом інтернету та застосування сучасної інформаційної техніки. Доступ до глобальної мережі змінює в тому числі і виборця: тут немає темників, інформація абсолютно доступна, мережа виконує просвітницьку функцію, учасники формують цілі соціально-інформаційні середовища. Інститут соціальних мереж став ефективним майданчиком для самоорганізації та комунікації між громадянами.
Саме в мережі може сформуватися опозиція і лідери, довіра до якої буде якій повірять люди, вже сьогодні там починаються рухи та групи, там анонсуються заходи. Через секунду кожен може потрапити до партійного ресурсу або поговорити з лідером руху чи громадської організації. Хто знає, може наступна революція буде називатися не революцією троянд, а революцією смартфонів, айпедів чи ай фонів. Електронна опозиція формуватиметься блискавичними темпами і переросте в потужну політичну силу. Сьогодні це «дворові команди» і не рівня «збірній», проте саме у таких дворах сформувався Шевченко (один і другий). Сигнали цього вже є. Наприклад, всеукраїнський рух простих людей вже заявив про створення Комітету контролю над лідерами опозиції та початок ініціативи «тисни» аби через інтернет мобілізувати вже сьогодні громадян для акцій протесту у випадку фальшування «регіоналами» результатів голосування. За пару років інтернет прийде в кожен дім і докорінно змінить українську політику та історію і це серйозний виклик українському політикуму, виклик на який варто було відповісти учора.
Ще одне важливе опитування
Не секрет, що опозицію псують, як правило, гроші. Зобов’язання, дорога виборча кампанія, утримання штабів та офісі партії, спостерігачі та члени комісій, політтехнологи. Все це сотні мільйонів доларів. Партії і олігархи не готові вкладатися у революції та акції протесту, адже їх головний лейтмотив – поверніть вкрадене. Того ж дня, я спитав своїх друзів у Фейсбуці: «Яку суму Ви готові пожертвувати на підтримку революції в Україні?». За ті самі декілька днів учасники розділились на тих, хто проти революцій в принципі, і тих, хто чекатиме «опозицію знизу» та готовий інвестувати в прямі і миттєві зміни. Для мене це не було новиною: коли ми колегами проводили перші мітинги податкового майдану під ВРУ та у великих містах, тоді в обласному центрі за лічені години виходило по 7-5 тисяч чоловік, сотні людей просили назвати «розрахунковий рахунок податкової революції», щоб віддати туди останнє.
Отже, для перемоги на парламентських виборах і, головне, успішного управління державою після них, опозиції треба буквально відродитися: збудувати потужну ідеологічну платформу, слідувати стандартам опозиційності, сформувати команду тих, хто по духу та, банально, зовні схожий на нового українського опозиціонера. Щоб прості люди, виборці, буквально, на вулиці вгадували в ньому члена Фронту Змін, Свободи, Удару, Батьківщини. І це головне. Я - переконаний виборець опозиції, попереджаю її лідерів: Євро-2012 і Вибори-2012 ми програємо по одній причині – «Збірна української опозиції» і «Збірна України з футболу», нажаль, створена лише на основі тих самих 3-4 клубів-партій, не дай Бог, з тими самими власниками. Єдине втішає, що у «Збірній опозиції» ще не «грають» бразильці, проте якщо Ви, її лідери нічого не зміните - так і буде.