Їх четверо. Усі молоді. Але бувалі. Усі в СІЗО. У Львівському СІЗО. Вже рік.
Усі пройшли Майдан. Ногами пройшли. Руками. Бруківкою. І не дали багатьом мерзотникам пройти Антимайдан.
Вовчик. Киянин. Ультрас Динамо. На Майдані був у нашій сотні Святослава. Тихий і врівноважений. Майже непомітний. Познайомились з ним, коли тітушки намагались розібрати барикади Майдану зі сторони ЦУМу. За короткі хвилини не змовляючись по черзі уклали з ним п’ятьох негідників. Кого встигли наздогнати. Георгіївські стрічки тоді лиш набирали популярність у якості символіки на всіх антиукраїнських виступах. І стали нашими з Вовчиком першими спільними трофеями. Зацінив його не лише по рішучості і затятості, а і по ще одному характерному випадку. Коли у бійці з мене зірвали маску, Вовчик зняв з себе свою і віддав мені. "На, тобі потрібніше". Тоді моє обличчя було не настільки публічним як зараз, але ідентифікувати мене можна було значно простіше, ніж більшість з бунтуючого загалу в той день. І хоч усі ми тоді перебували під загрозою тривалих термінів за сам факт виходу на Майдан, всеж додаткового приводу для переслідувань ніхто щодо себе давати не хотів.
Про решту хлопців розповідатиму у подальших публікаціях.
Всіх їх об’єднували переконання і жага справедливості. Всі вони відвоювали на позиціях ОУН у Пісках. У відпустку вирушили у Львів на запрошення побратимів. В перший же вечір на площі Ринок потрапили в халепу. Були спровоковані компанією, як пізніше виявилось, - силовиків і львівських чиновників. Сталася бійка. Порушено кримінальну справу, по якій усіх чотирьох і було затримано. Процесуальних та суттєвих порушень у справі безліч. Загалом як і в усіх справах, що бездарно шиються на добровольців. Був би привід.
Ситуація з побутової переросла у політичну.
І лиш громадським тиском тут вдасться домогтись свободи для хлопців.
Суд відбуватиметься у приміщенні у Галицького районного суду Львова у цю п’ятницю, дев’ятнадцятого лютого об 11.30.