Дискусія перекинулася на вищий рівень. Хтось побачив у тріумфі небінарності на Євробаченні прояв вищого розвитку європейської цивілізації. Зараз ці люди активно юзають небінарні займенники, освоюють заплутану суперечливу термінологію і бідкаються: які ж нетолерантні та дрімучі українці. Мовляв, це і є справжня істинна Європа та її передові новітні прогресивні цінності. А якщо вони не зовсім зрозумілі чи не дуже подобаються, то ви ніхто інший як традиційний носій «російських скрєп». Інші ж стверджують про моральний занепад і близький крах Європи. І апелюють до того, що свобода передбачає не тільки можливість самовираження, а й можливість називати певні речі відхиленням або не погоджуватися з ними.
У 1453 році в столиці Візантійської імперії Константинополі богослови теж активно дискутували з такого цікавого питання як стать ангелів. Хтось вважав, що ангели чоловічої статі, хтось жіночої, а хтось був переконаний, що ангели взагалі не мають жодної статі. Ця суперечка відбувалася у той час, коли турки-османи стояли під містом і готувалися до його захоплення. До падіння Візантії залишалися лічені дні. Вже зовсім скоро Константинополь мав стати Стамбулом – столицею Османської імперії. А християнство назавжди втратити роль провідної релігії у цьому древньому місті. Однак, питання про стать ангелів ніяк не давало спокою богословам та вченим того часу.
Сьогодні Україна також перебуває у смертельній небезпеці. Та й Європа не може бути впевнена у тому, що гарантовано зможе уникнути великої війни. Росія наступає й активно нарощує військово-промислове виробництво. Захід проявляє стратегічну нерішучість. Українська влада працює не так ефективно як того вимагають обставини. Але на певний час питання про стать Nemo і його самоідентифікацію затьмарило навіть війну та російську агресію.
Спостерігати дискусію в українському суспільстві навколо гендерних меседжів Євробачення справді цікаво. Та є одна проблема. Здається за усім цим займенниково-гендерним клопотом серед українців формується вкрай деформоване уявлення про справжні основи західної цивілізації. У нас багато хто якось дивно та вкрай упереджено сприймає так звані «західні цінності». Підносить на п’єдестал трохи не ті ідеї. Але Захід базується на трохи інших, значно глибших сенсах і світоглядних поняттях, ніж тих, які транслювалися зі сцени Євробачення.
Здається, що в Україні трохи забули про справжній фундамент західної цивілізації. Про те, що вивело Європу у світові лідери і допомогло поширити свої досягнення на решту планети. Про природні особисті невідчужувані права людини. Про повагу до приватної власності. Про культ праці, підприємництва та вміння брати на себе відповідальність за своє життя і долю. Про підзвітність уряду громадянам, який створений не для контролю над суспільством, а задля захисту одвічних прав та забезпечення рівності усіх перед законом. Про вільний ринок і чесну конкуренцію. Про потужну науку, віру в об’єктивні факти та бажання пізнавати цей світ. Про християнську філософію, яка заклала багато моральних норм та допомогла сформувати сталі суспільні інститути. Врешті, про те, що справжній Захід – це про громадянську відповідальність та активність, боротьбу з корупцією, більшу прозорість у роботі органів влади, свободу слова та повагу до своєї історії і традицій.
Надмірна гендерна стурбованість не є фундаментальною ознакою західної цивілізації. Понад те, на Заході присутні потужні політичні сили та громадські і релігійні об’єднання, які взагалі не сприймають усю цю метушню про множинність і незліченність статей чи їх відсутність. Але нам чомусь вперто намагаються нав’язати думку, що непохитна безапеляційна віра у небінарність – це візитна картка усієї Європи. Начебто прихильників консервативних поглядів взагалі на Заході не існує. А якщо й є, то усі вони відсталі неотесані громадяни. І без сліпого копіювання лівого політичного дискурсу та його перенесення у сферу освіти, науки, суспільства та медіа ми ніколи не зможемо стати частиною західної цивілізації. Це схоже на якийсь комплекс меншовартості.
Якби українці краще усвідомлювали, що мають власну історію, традиції та культуру, може тоді б вони не вели позбавлену глибокого сенсу дискусію про те, які займенники вживати і як треба міняти правопис, підлаштовуючи його до модних віянь. І перестали плутати справжні європейські цінності з ідейно забарвленими гендерними наративами.