Я пропущу повз вуха сучасну інтерпретацію про «баби нових нарожають» від Міністра фінансів в частині мобілізації. Це було одночасно дико до шоку та смішно до відчаю. Добре, що модератори розгорнули все це в інший конструктивний бік, але. «Осадочек остался». І не дарма.
Вся економічна модель переходу країни на військові рейки у виконанні пана Міністра виглядала більше на пояснення «чому ні», а ніж «як». Кожен аргумент зводився до «суспільство не сприйме». І це, мабуть, ключовий тригер демонстрації безпорадності або самообману для топ-чиновників. Чому?
Тому що тут або йдеться про якесь інакше суспільство, ніж більшість країни, або про відверту уяву та нерозуміння соціально-психологічних процесів. Коли ти чуєш, що «суспільство не готове стати і в три зміни «шліфувати снаряди», то починаєш озиратись на десятки тисяч маріупольців. Які готові вже вчора стати до роботи, аби скоріше додому та хоча б якусь роботу мати. Роботу, без якої трохи складно прожити в сучасній Україні за відсутності житла та допомоги держави.
Або коли починається розмова про необхідність обмежити споживання. Пробачте, що? Тут про яке суспільство йдеться? Про сотні тисяч вимушених мігрантів, в яких забрали навіть нещасні 2 тисячі гривень? Що ще їм треба скоротити в споживанні? Хліб? Кашу? Чи знов мова про якесь інакше суспільство?
В підсумку стає зрозуміло, що мова про якийсь прошарок людей навколо. Причому десь там, навколо міністерства фінансів, мабуть. Тих, що дивом купують сотнями елітні автівки або предмети розкоші. Ні, я не прибічник більшовизму, хоча певен, що ці покупці точно не бізнесмени, а хтось, хто раптом під час війни прийшов до успіху. Мова не про це.
Мова про те, що пану міністру (та не лише йому) настав час вийти на вулиці. Бажано не Києва, а Запоріжжя, Дніпра, Звягеля, Кривого Рогу та будь-якого середнього міста. Та подивитися на «суспільство». Реальне суспільство українців. Поговорити не в комфортних кабінетах та лекторіях, а там, де люди. Обіцяю, реальна думка суспільства кардинально здивує. Але дозволить врешті-решт дійти до рішень. Рішень, а не їх уникнення. До руху вперед, навіть непопулярними шляхами, проте точно вперед. І точно за повним сприйняттям реального, а не ілюзорного суспільства.