Денис дивиться на нас із небес, а ми за ним дуже сумуємо і не віримо, що його більше немає

«Дуже важко говорити про найулюбленішу і головну людину у моєму житті. Таких як Денис не буває - я так думала раніше і зараз підтвердила свою думку. Ззовні - великий і сильний, а усередині - витончений романтик. У дитинстві він мріяв стати скрипалем, навчався в музичній школі, але після перелому руки довелося покинути заняття. Не думаю, що це його сильно засмутило. У Дениса було багато різних запасних мрій. Одне з бажань - стати військовим: як дід, як рідний дядько, як брат. До реалізації саме цього плану він поставився з усією серйозністю, це стало справою всього його життя. Багато читав, мав аналітичний склад розуму, володів енциклопедичними знаннями, але при цьому був небагатослівний. У нього завжди було все добре. Якби я не знала реальну обстановку під Дебальцеве, я б ніколи не здогадалася, наскільки там все серйозно, з тих коротких розмов, які у нас були. Було страшно, жила від дзвінка до дзвінка. А Денис завжди питав: як я, як наше малятко чи все добре. - Стріляють? - Ні, що ти, кохана, у нас все тихо. А потім дзвінок обривався. І ти знову чекаєш!», - ділиться спогадами про свого загиблого в АТО чоловіка, одного з творців 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади Дениса Лесняка його дружина Тетяна Чеснакова.

Жінка каже, що якби в неї запитали, яким був її найщасливіший день, то це був би день виходу 128-ої бригади з-під Дебальцевого. «Пам'ятаю, як телефонувала всім рідним, друзям, просто знайомим і кричала в слухавку про те, наші військові вийшли, Денис вийшов, живий!», - говорить дружина загиблого.У 2015-му Денис Лесняк разом з групою офіцерів 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади, створив з нуля нову 10-ту гірсько-штурмову бригаду, до складу якої прийшов на посаду начальника ППО. За бригаду і хлопців дуже переживав, відчував всю повноту відповідальності, боявся підвести. Навесні 2016 року, у військовій машині потрапив в аварію. Був відкритий перелом зі зміщенням, операція, встановлення пластин. Не зважаючи на те, що в чоловіка були всі причини затриматися на мирній території (велика частина руки після операції втратила чутливість, травмоване коліно, все це потребувало тривалого лікування і реабілітації), Денис Лесняк поїхав до своєї бригаді. Вдома пообіцяв, що скоро повернеться, але доля вирішила інакше.

Денис і Тетяна були однокласниками. «Як водиться, в школі дівчатка не завжди звертають увагу на своїх однолітків. Так було і у нас. На випускному Денис дуже зворушливо намагався мені сподобатися, а через кілька днів поїхав до Харкова вступати у військовий інститут, звідки написав мені листа, а я зовсім не сприйняла його всерйоз. Наступного разу ми зустрілися через багато років у Мукачеве, де він проходив службу, зовсім випадково. Не повірите, Денис одразу запропонував мені вийти заміж, а я не замислюючись погодилася. Життя подарувало нам ще один шанс. Не роздумуючи, переїхала до Дениса в Мукачеве із Полтави. Це було відчуття абсолютного щастя, не могла зрозуміти, за що мені так пощастило», - розповідає Тетяна.

Після весілля молоді жили у гуртожитку і не дивлячись на умови, для них це був щасливий і безтурботний час. «З народженням донечки ми орендували квартиру, адже дитина потребувала простору. Знаєте, Денис дуже радів народженню Лади, був присутній зі мною на пологах. На пологи збирався як на свято: вдягнув білі джинси і світлу сорочку, дуже хвилювався, було смішно спостерігати за ним з боку, і його присутність дуже мені допомогла. І потім, Денис теж постійно допомагав: варив мені супчики, робив парові котлети, купував фрукти, давав мені поспати, співав Ладі колискові. Навіть, потім, коли був в Дебальцеве, коли міг, співав колискові по телефону. Я включала телефон на гучний зв'язок і він нас обох заколисував. А ще, я любила спостерігати, як вони разом гралися, милувалася. Пам'ятаю той день, коли Денис повернувся з Дебальцевого. Ладі ще не було двох рочків. Як вона зраділа, затягла Дениса відразу в кімнату, виштовхала мене і сказала, що тато її», - згадує Тетяна Чеснакова.

З початку проведення АТО, Денис Лесняк був на Сході країни, декілька разів приїздив у відпустку. «Щоразу, коли я його проводила, не давала волю сльозам. Знала, що не можна плакати. Але останнього разу не витримала і розплакалася, так раптом тривожно стало на душі, а Денис притиснув мене до себе і сказав: не плач, ти не повинна плакати, ти ж дружина офіцера», - згадує дружина загиблого.

Жінка каже, що у переддень загибелі її чоловіка, донька Лада дивно себе поводила. «Вона в нас завжди життєрадісна, весела, а того дня сумувала без видимої причини. Ми якраз гостювали у наших друзів в Києві і збиралися в дельфінарій, куди Лада дуже хотіла потрапити. Але несподівано вона відмовилася йти. У дельфінарій ми все-таки сходили, але всю виставу моє сонечко просиділо у мене на руках, жодного разу не посміхнувшись. Весь час просилася додому, до тата. Вирішила, що вона захворіла. Але Денису подзвонила, ніхто не відповідав. Це не налякало, адже таке вже бувало, просто вирішила почекати, коли він передзвонить. Але цього не сталося», - розповідає Тетяна.

Денис Лесняк загинув поблизу с. Єлизаветівки (Мар’їнський район Донецької області) під час бойового зіткнення з ворожою розвідувально-диверсійною групою, отримавши кульове поранення в шию. Указом Президента України № 23/2017 від 3 лютого 2017 року, «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Після загибелі коханого чоловіка і батька, життя Тетяни і Лади дуже змінилося. Відбувся поділ на «до» і «після». «Найстрашніше, коли гуляєш з дитиною, а попереду йде чоловік в камуфляжі, а Лада говорить: Мамо, дивись, тато! А потім обганяє військового, заглядає йому в обличчя і кричить на всю вулицю: Ні, мама, це не тато!», - говорить Тетяна.

Держава допомогла родині загиблого в АТО Дениса Лесняка: дружині Тетяні і 4-річній Ладі, надавши компенсацію і пенсію по втраті годувальника. На черзі – виділення житла. А поки, Лада дуже сумує за своїм татком. Їй в нагоді стануть речі: одяг і взуття, адже дівчинка швидко росте. Давайте не будемо лишатись осторонь і допоможемо родині чий чоловік і батько захистив кожного з нас.

ЧЕСНАКОВА ТЕТЯНА ВАЛЕРІЇВНА 4188373027977302 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти!?

Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook