Юрій був братом найкращої Марининої подруги. Тож вони були знайомі ще з дитинства. Проте взаємна симпатія, а згодом і романтичні стосунки почались з юності. «У 17 років ми почали зустрічатись, а потім Юра пішов до війська. Коли повернувся – почали жити разом і вирішили одружитись. А через півтора роки народилась наша Вікторія (донька подружжя)», - розповідає Марина Січкар. Тоді чоловіковому щастю не було меж. «Він немов сяяв від щастя. Завжди поспішав з роботи до нас із донечкою, а коли дарував мені навіть найменший дарунок, ніколи не забував і про Вікторію. Якщо це були квіти – обов’язково для нас двох», - говорить дружина загиблого.
Зі слів жінки, стає зрозумілим, що для Юрія Січкаря сім’я: дружина та донечка, були найбільшим щастям. Він старався завжди працювати, аби забезпечити їх усім необхідним, а коли випадав вільний час – проводив його із дитиною. Марина пригадує, що вони дуже любили гуляти на свіжому повітрі, а ще – дивитися футбол. «Якщо і кажуть деякі люди, що футбол то не жіноче, то у випадку з нашою Вікторією це не так. Тато її навчив і м’ячем грати і дивитися футбол, який вона і зараз не перестає любити. А ще – співати пісень про Україну».З початком АТО на Сході країни, Юрій Січкар болісно переживав ці події. «Ми також переживали і боялись, аби його не відправили на війну, але Юрій одразу сказав, якщо прийде повістка – ховатися не збирається, бо не зможе сидіти і спостерігати, як гинуть люди. «Та і хто якщо не я вас захистить?!», - казав він тоді», - згадує Марина Січкар. Коли Юрій отримав повістку, то не сказав ні слова дружині і, як зазвичай, наступного ранку обійняв своїх коханих дівчаток, котрі і не здогадувались, що замість роботи, Юрій поїде до військкомату.
Після короткострокового злагодження, Юрій Січкар проходив службу в АТО, у складі 30-ї окремої механізованої бригади. Щодня телефонував додому, але майже нічого не розповідав, аби зайвий раз дружина та донечка не хвилювались. А День народження, Юрія відпустили додому, у короткострокову відпустку. Це було його останнє побачення із рідними… «На свято він запросив майже всіх, з ким спілкувався. Робив все, неначе це було востаннє, прощався, залишав прохання та давав настанови…Коли ми стояли вже на вокзалі, біля потягу, Юрій вчергове мене обійняв і тоді, якось тьохнуло у серці, але переконувала себе, що все буде гаразд», - згадує Марина Січкар. Однак доля розпорядилась інакше.
«Ми приїхали від батьків із села. Напередодні, Юра якраз перерахував нам кошти і ми купили Вікторії нові чобітки, я хотіла зателефонувати і показати їх йому, аби і він порадів, але телефон не відповідав. І так протягом декількох днів. Звичайно, я почала хвилюватись, але намагалась не думати про погане, допоки не почула – «Юрія більше немає», - так нам сказали у військкоматі», - ледь стримуючи сльози говорить Марина.
Юрій Січкар загинув 13 вересня 2015 року у селищі Луганське Донецької області під час бою з диверсійно-розвідувальною групою ворога. Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» 111 ступеня (посмертно).
«Втрату найріднішої коханої людини неможливо пережити. Дуже боляче і зараз згадувати і думати про Юру. Але найважче Вікторії. Спершу вона постійно в мене запитувала, чому тато не телефонує…Ми сказали їй правду… Дуже довго плакала…Зараз донечці вже 6 років. Ми всі разом ходимо до тата на кладовище і Вікторія дуже пишається, що її татко герой», - розповідає Марина Січкар.
Зараз Марина Січкар із Вікторією проживають з мамою Юрія і його родичами. Вони отримали від держави компенсацію, але власного (окремого) житла не мають. Вікторія наступного року піде до школи, але вже зараз охоче вивчає нове. Вікторія швидко вчиться і росте, тож дівчинці потрібний новий одяг і іграшки. Давайте разом допоможемо донечці Юрія Січкаря, яка на війні втратила свого тата.
СІЧКАР МАРИНА ВІКТОРІВНА MARYNA SICHKAR 4188370026800923 (Райффайзен банк «Аваль»)
Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?