Навіть порівняно із іншими балтійськими країнами цій дуже маленькій країні є чим пишатися. Перш за все, перемогою над корупцією. Секрет Естонії унікальний, бо навіть самі естонці зізнавалися, що не стільки щось дуже нове створили, а скільки вдало впровадили те, що придумали інші.
Відповідно до свідчень місцевого населення і до звітів міжнародних організацій, корупція в Естонії є скоріше винятком і не становить сьогодні реальну загрозу ні населенню, ні інвесторам. Як і в Грузії, місцеве населення говорить, що дати хабар поліцейському неможливо – всі дії службовців записуються на відео та реєструються у відповідному журналі. Відразу ж після набуття незалежності Естонії суспільство спромоглося ініціювати новий договір, який би створив рівні умови для всіх.
Люди просто вирішили раз і назавжди не давати хабарів і поставили таке завдання політикам. Але і в Україні, нібито, ніхто не хоче платити хабарі. То чому у них це можливо, а у нас ні? Мені здається, що секрет у тому, що вони зуміли зробити технології помічником політикам, які зважилися на реформи. А люди отримали додаткову мотивацію у тому, що технології здешевили державне управління та зробили його більш прозорим. Політична воля була надиктована мрією громадян про вступ до ЄС, а технології на службі у суспільства стали унікальним методом прискорення досягнення цієї мети та акселератом для оновлення економіки.
Переважна більшість сервісів держави (заяви, ліцензії та довідки) сьогодні можна отримати у електронному вигляді, а відтак немає ні сенсу, ні можливості комусь давати хабар. Ось кілька фактів про цю країну, які мали б стати дороговказом у роботі майбутніх президентів України:
- 90% громадян держави вже користуються цифровими ідентифікаторами, які дозволяють їм, не виходячи із квартири, або навіть із-за кордону, проголосувати та отримати інформацію від держави так, щоб не було можливості для будь-якої маніпуляції. Ця картка є обов’язковою і фактично замінює паспорт.
- 25% громадян голосують через інтернет. Це не тільки скорочує витрати на проведення виборів, а й робить їх швидшими для підрахунку та унеможливлює підтасовки.
- 94% всіх податкових декларацій подаються і зберігаються онлайн.
- Всі громадяни-користувачі цифрових ідентифікаторів мають можливість відкрити компанію без будь-яких візитів до офісу регістратора.
- 98% всіх банківських транзакцій сьогодні проводиться у електронному форматі, що суттєво знижує витрати банків.
- Всі медичні дані, включаючи історію про здоров’я та рецептуру для аптек також є електронними, що сприяє більш точному та ефективному лікуванню громадян.
- Всі школи підключені до інтернету, до електронних журналів та активно використовують інтернет для отримання та розповсюдження знань.
Ці зміни не сталися за одну ніч, а стали результатом роботи всіх гілок влади протягом 10 останніх років. Незалежно від того, хто саме був при владі, естонці зробили технології своїм пріоритетом і залишилися йому вірними. Естонія прийняла більшість європейських норм антикорупційного спрямування та підвищила вимоги до відкриття інформації про власність державних службовців.
Естонія почала із державної політики та впровадження кількох засадничих законів (про збереження персональних даних та цифровий підпис). За роки системної роботи створилася більш-менш лінійна і прозора структура управління цифрової політики держави і визначилися конкретні відповідальні за результати.
Що ж не так в Україні?
- Є забагато тих, хто ніби-то опікується питаннями електронного врядування. У нас є мінімум 8 органів влади, які так чи інакше впливають на процес. Конкретного ж відповідального із відповідним мандатом немає. Відповідно немає і результатів.
- Для того, щоб технології допомогли у реформуванні держава має визнати ці технології. Законодавство України не визнає електронну форму звернення рівноправною паперовій, а лише згадує про неї у кількох законах. Законодавство про електронний цифровий підпис, адміністративні послуги, звернення громадян мають бути оновлені і надати можливість громадянам обирати форму звернення у всіх державних органах. Із часом, більш зручна електронна стане основною.
- Держава поки не взяла на себе місію по створенню умов для забезпечення кожного громадянина доступним та корисним цифровим підписом, та створення безпечного поля для його використання. В Естонії, електронна картка ідентифікації є обов’язковою для всіх, а відтак є достатньою базою для розбудови усіх сервісів.
- Самі державники ніяк не розберуться, як їм обмінюватися інформацією. Кожне міністерство – це імперія. Реєстри повторюють дані, не стикуються один із одним і майже неможливо здійснити ефективний обмін даними між різними базами. А громадяни мусять бігати від одного вікна до іншого.
- Визначаючи рівність електронних форм ведення бізнесу та управління державою, законодавець має на початковому етапі стимулювати користувачів до використання цих, більш стратегічно правильних для майбутнього форм та вчасно залучити приватних партнерів – банки, телекомунікаційні компанії та інші організації, які забезпечуватимуть високоякісні сервіси для громадян.
- Держава та державні управлінці, відкладаючи сьогодні питання впровадження електронного врядування, як правило, посилаються на нестачу коштів. Але, чи не дорожче коштують суспільству роздутий державний апарат, який до того ж дуже корумпований? Прем’єр та Уряд мають вже сьогодні поставити собі завдання по скороченню витрат на державне управління за рахунок інвестицій у технології.
Констатуючи проблеми та вивчаючи досвід інших, я особисто планую працювати над змінами у законодавстві, які б дозволили впровадити електронне врядування. Сподіваюся, що в Раді скоро настануть часи, когли можна буде говорити не тільки про кризу, а й про розвиток.