Про необхідність руйнування монополій

Однією з проблем сучасної української держави є існування надмірної кількості монополій. Очевидно, що ця обставина зумовлена радянським минулим, де держава хотіла контролювати всі сфери життя людини і функціонування суспільства. Часто можна почути, що саме монополія держави буквально стала однією з причин смерті Радянського Союзу. Теза може і спірна, але точно можна сказати, що двигуном прогресу є конкуренція, яка є явищем протилежним до монополій. В основі конкуренції є закони попиту і пропозиції. Зі збільшенням пропозиції відбувається покращення якості товарів (послуг) та зменшення їх ціни. В юридичній сфері найбільш очевидний приклад користі ліквідації монополії є реформа нотаріату.

Фото: megaobzor.com

Так, в 2008 році, були внесені зміни до Закону про нотаріат, після чого приватні нотаріуси були зрівнянні в правах з державними та отримали право на оформлення спадщини.  Той, хто отримував Свідоцтво про право на спадщину до 2009 року, чудово пам’ятає черги, які утворювалися ще о третій-четвертій годині ночі, для того щоб оформити необхідні документи. Зрозуміло, що з такими чергами люди потрапляли до нотаріуса в кращому разі за кілька тижнів. Причиною цьому були як неквапливість самих державних нотаріусів, які до того ж, маючи монополію не особливо квапилися з оформлення необхідних документів, часто поводячи себе відверто по хамськи, так і їх перевантаженість. Втім, після ліквідації монополії державних нотаріусів сьогодні черга до нотаріуса явище вкрай екзотичне і рідкісне.

Очевидно, що схожа доля спіткатиме і ініційована Мінюстом реформа у сфері виконання судових рішень. Так само як і в сфері нотаріату проблеми виконання судових рішень, пов’язані з однієї сторони з монополією держави, а з іншої – з завантаженістю державних виконавців. При цьому, попри необхідність таких змін, багато хто заперечує, вказуючи, що приватні виконавці - це шлях до рейдерства. Втім, можливість рейдерства – це в першу чергу проблема судової системи. Адже приватний виконавець здійснює стягнення (власне як і державний) на підставі СУДОВОГО РІШЕННЯ. До того ж, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, які стосуються відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; рішень, за якими боржником є держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, які фінансуються виключно за кошти державного або/та місцевого бюджету, або частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25%; рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; рішень про конфіскацію майна та ін. Відтак, поки такі побоювання є швидше наслідком суспільних стереотипів, ніж реальних підстав.

P.S. Рівно два роки тому, будучи на одній конференції, я почув точку зору, що концепція реформи в сфері виконання судових рішень загалом є правильною, але зважаючи на те, як в нас провадяться реформа найближчим часом годі сподіватися на те, що інститут приватних виконавців почне функціонувати. В 2017 році процент виконаних судових рішень зріс з шести до вісімнадцяти. Не в останню чергу, це вдалося досягнути через запровадження Міністерством Юстиції інституту приватних виконавців.

Олександр Москалюк Олександр Москалюк , Кандидат юридичних наук, експерт з конституційного права
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter