План Джорджа Маршалла (Європейська програма відновлення, European Recovery Program, ERP)
План Маршалла почали реалізовувати 4 квітня 1948 року з ухвалення Конгресом США закону про економічну співпрацю, що передбачав чотирирічну програму допомоги країнам Європи після Другої світової війни. Одна з умов допомоги — позбавити комуністів влади, що й зробили в усіх країнах Західної Європи.
До грудня 1951 року США надали допомогу 13 країнам Європи обсягом $13,3–15 млрд: Великій Британії ($2,8 млрд), Франції ($2,5 млрд), Італії та Німеччині (по $1,3 млрд). Постачання зі США допомогли запобігти голоду, розвинути промисловість і стимулювати споживання.
За чотири роки ВВП західноєвропейських країн зріс на третину, сільськогосподарське виробництво — на 11%, промислове — на 40%, обсяг торгівлі — на 40%.
У 1951 році на зміну плану Маршалла прийшов закон про взаємну безпеку, згідно з яким США щороку виділяли $7,5 млрд на військово-економічну співпрацю з країнами Західної Європи. План Маршалла став першим щаблем трансатлантичної інтеграції, що 4 квітня 1949 року започаткувало систему колективної оборони у форматі Організації Північноатлантичного договору (НАТО).
Німецьке відновлення
Після Другої світової війни в цій країні було зруйновано 25% житла, 20% промислових об’єктів, 40% транспортної інфраструктури, промислове виробництво зменшилося всемеро проти довоєнного рівня.
У червні 1948 року німецький політик Людвіґ Ергард («батько німецького економічного дива») ухвалив рішення про скасування державного контролю за цінами на товари та 90% регуляторних обмежень для бізнесу. В економіці запровадили такий план:
- дерегулювати бізнес;
- демонополізувати економіку;
- підтримувати малий і середній бізнес;
- фіскально стимулювати експорт та інвестиції;
Особливу увагу надавали реіндустріалізації: заміні застарілого обладнання, оновленню технологій виробництва, пришвидшенню розвитку деяких регіонів.
Японське відновлення
Країна втратила 70% промислової потужності, а виробництво функціонувало лише на 20% проти 1939 року. Японію позбавили колоній, а з ними – дешевої сировини, яку раніше отримувала економіка. Основними інструментами повоєнного відновлення стали:
- демонополізація економіки;
- протекціонізм;
- податкова реформа;
- модернізація виробництва;
- державна підтримка експорту та обмеження імпорту;
- протекціонізм;
- земельна реформа;
- державно-приватне партнерство.
Боснія і Герцеговина
Воєнні дії на території колишньої Югославії тривали до 1995 року. З кінця 1990-х основну роль у відбудові Балканських країн відігравав Європейський Союз. Він започаткував Процес стабілізації та асоціації, щоб досягти стійкого миру в регіоні та підготувати ці країни до членства в ЄС.
Згідно з Дейтонською угодою (1995), Світовий банк і ЄБРР були зобов’язані розробити програму реконструкції Боснії і Герцеговини. Джерелом фінансування стала безповоротна допомога міжнародних донорів обсягом $5 млрд на період 1996–1999 років. У ті часи обсяги міжнародної допомоги Боснії і Герцеговині перевищували 20% ВВП.
Насамперед відновлювали транспортну інфраструктуру, лінії електропостачання та зв’язок. Значну увагу надавали поверненню біженців і тимчасово переміщених осіб.
Тільки 3% офіційної допомоги спрямували в промисловий сектор. План Маршалла, на відміну від цього підходу, основний акцент робив на відновленні промисловості. Суттєві прогалини програми відновлення Боснії і Герцеговини спричинила слабкість інституційних механізмів.
Через значне міжнародне фінансування за умови недосконалості програми економічного відновлення почала формуватися економіка, залежна від зовнішньої підтримки.
Ізраїльське відновлення
Стартові позиції для розвитку Ізраїлю як країни були нульові: бідні природні ресурси, нестабільна зовнішньополітична ситуація, тривала відірваність від своєї землі. Однак ця країна за короткий час стала однією з передових держав світу.
Прем’єрка Ізраїлю Голда Меїр — до речі, уродженка Києва — на запитання: «У чому полягає економічний успіх Ізраїлю в умовах війни?» — відповідала: «Наша секретна зброя — повна відсутність альтернативи».
Ізраїльтяни зробили ставку на безпеку, розвиток та інновації, вважаючи, що лише в такий спосіб зможуть досягти успіху. І ця модель спрацювала.
Досвід Ізраїлю доводить, що успіх країни не залежить від її розміру та перманентного стану війни. Надання безпеки та інноваційний розвиток економіки створили модель процвітання Ізраїлю. Постулатами економічного зростання також є збільшення приватного споживання та зростання експорту. Підприємців у цій країні шанують: тут легко вести бізнес і відкривати стартапи, адже держава підтримає й забезпечить усі необхідні умови для розвитку.
Післявоєнна економіка України теж повинна орієнтуватися на потреби оборони країни (навіть якщо війна закінчиться) і зосереджуватись на розвитку інновацій. В світі вже зрозуміли, що таких якісних послуг і швидких сервісів, як у нас, ніде немає. Цей напрям так само треба розвивати, як і промисловість (з акцентом на товари з доданою вартістю), аграрний та фінансовий сектори.