Сцена 1: «Лікарня майбутнього» без детектива
Уявімо: на лікарняному столі — тендер на 200 мільйонів гривень на закупівлю ліків для онкохворих. Камера ковзає повз документи, повз руки чиновників, і зупиняється… на порожньому кріслі, де мав би сидіти антикорупційний слідчий.
НАБУ і САП раніше виступали як персонажі другого плану — непомітні, але критично важливі. Вони розслідували махінації з COVID-коштом, гуманітаркою, справами про зловживання довкола будівництв лікарень. Нині — цього кадру немає. Натомість лікарі, медичні сестри, пацієнти залишаються сам на сам із можливими корупційними злочинами, які можуть вартувати життя.
Під час війни лікарні працюють у небезпечних умовах і часто закуповують медикаменти й обладнання терміново. Без ефективного нагляду ризик зловживань — катастрофічний.
У стилістиці The Grand Budapest Hotel можемо уявити фармацевтичних чиновників у рожевих рукавичках, які передають один одному документи через підвіконня — усе виглядає стильно, чисто, офіційно. Але якщо придивитися: упаковка дорогого препарату виявляється порожньою, а реципієнт у регіональній лікарні не дочекається допомоги.
Без НАБУ ці «декорації» можуть стати буденністю — стилізованим фасадом, за яким приховується банальна розтрата і бюрократичний цинізм.
Сцена 2: «Втрачена довіра»
Коли міжнародні партнери читають про згортання незалежності НАБУ і САП, вони бачать не просто чергову реформу. Вони бачать, як герой, який пройшов пів дороги — спіткнувся.
Десятки мільярдів доларів допомоги йдуть у медичні програми. Західні партнери вже висловили занепокоєння, що ліквідація антикорупційної інфраструктури підірве європейський курс України і поставить під сумнів фінансування
Якщо система контролю за чесністю в охороні здоров’я зникає, з нею йде довіра до всього — від пацієнтських програм до закордонного фінансування.
Програма медичних гарантій, комунальні заклади, фонд Національної служби здоров’я — усе це потенційно може стати об’єктом корупційних схем без належного контролю.
Пацієнти з рідкісними захворюваннями залежать від препаратів, закуплених за бюджетні кошти. Зрив або розтрати в тендерах можуть означати втрату життя для людей із критичними діагнозами.
Сцена 4: «Психіатрична клініка генерала Здоров’я»
Андерсон часто показує героїв, які намагаються втримати рівновагу у світі, що розвалюється на очах. Саме так виглядає сьогодні українська медицина — вона бореться з війною, нестачею кадрів, мізерним фінансуванням, а тепер — ще й з втратою захисту від системної корупції.
Ще 10 років тому після Революції Гідності саме незалежні антикорупційні органи стали тією гарантією, що країна починає рухатись до європейських стандартів. Сап та НАБУ — це не тільки слідство, а важіль реформи системи охорони здоров’я від системних викривлень .
Тепер — ризик повернення до практик «сірих» закупівель, коли фармацевтичні картелі, посередники та місцеві еліти замикають замовлення у вузькому колі.
Якщо антикорупційні інституції зникнуть або перетворяться на кишенькові, система охорони здоров’я ризикує опинитися в кімнаті з крутими шпалерами, де насправді давно згасло світло.
Епілог: «Фантастична клініка Фокса»
Медицина — це не тільки діагнози, а й прозорість. Це не тільки таблетки, а й довіра. Це не тільки лікарі, а й правила, за якими вони можуть бути впевнені у тому, що мають все належне аби забезпечити надання допомоги. Відкат назад у боротьбі з корупцією — це не політична гра, це — шкода пацієнтам.
Головний герой цієї історії — не уряд, не парламент і навіть не НАБУ.
Це — пацієнт, якого завтра може не стати в живих через недопоставлений препарат, недобудоване відділення, або через систему, що більше не боїться бути нечистою.
Замість титрів:
Україна може виграти війну, але програти мир, якщо не збудує систему, де неможливо вкрасти у пацієнта. І тоді навіть найсиметричніша декорація не приховає тріщин на екрані.