З психологічного погляду ми спостерігаємо прояви активної громадянської позиції, коли молоді люди демонструють небайдужість до політичних рішень, які стосуються держави. Це свідчить про наявність критичного мислення, політичної свідомості та розуміння важливості демократичних інститутів.
Водночас ми бачимо чимало згадувань у пресі — як українській, так і закордонній — про те, що на плакатах та у вигуках звучить чимало обсценної лексики. Що це — дефіцит навичок висловлюватися в інший спосіб, надмірна емоційність чи прояв справжньої свободи?
Можна припустити, що всі три відповіді правильні.
Комусь дійсно хочеться не підбирати слів, коли на тлі виснаження війною ухвалюються управлінські рішення, які очевидно є шкідливими та недемократичними.
Іншим бракує терпіння й бажання стримувати емоції — і, можливо, з’являється надія, що в такий спосіб стіна безглуздих рішень буде швидше пробито, а міцне слово більше сколихне тих, кому воно адресоване.
А комусь рівень внутрішньої свободи дозволяє не вмикати фільтри у доборі слів — що ми часто можемо спостерігати в людей в умовах сильного стресу.
Лайливі слова часто є формою емоційної розрядки, а коли це ще відбувається в колі однодумців і за важливу справу, то чому ж стримуватися?
З психологічного погляду, використання молоддю ненормативної лексики на протестах є проявом емоційної саморегуляції в екстремальних умовах. У моменти, коли звичні способи впливу не працюють, а внутрішнє напруження сягає піку, лайка стає інструментом миттєвого розвантаження. Це допомагає уникнути емоційного вибуху або неконтрольованої агресії, особливо в середовищі високого напруження. Матюк, виголошений у натовпі однодумців, також виконує функцію емоційного злиття — він дає відчуття спільності, єдності й підтримки, що критично важливо в умовах загрози.
Ба більше, лайка може виступати як захисний механізм — своєрідний «психологічний щит», який дозволяє молодим людям дистанціюватися від вразливості. Вона трансформує страх у силу, сором — у гнів, дозволяє залишатися дієздатними й посилює відчуття відваги. У ситуації, де молода людина відчуває брак впливу, контроль над мовленням стає доступною формою контролю над дійсністю. Тож матюки — це не просто грубість, а інструмент психологічного виживання, форма емоційної мобілізації та утвердження себе у світі, що видається ворожим або несправедливим. Це своєрідна емоційна «вентиляція», яка дозволяє говорити різко, гучно й щиро про речі, що болять.
Окрім цього, лайка є своєрідним соціальним маркером — вона сигналізує про приналежність до спільноти, яка не боїться висловлюватися прямо. У протестному русі це також спосіб відвоювати власний голос і показати, що емоції — справжні, що болить насправді. Використання лайки часто не про брак культури, а про силу почуттів, спротив нормам і системі, яка, на думку молоді, їх зраджує.
Поряд з тим варто зазначити, що матюки, лайливі гасла та образи можуть відштовхнути частину суспільства від ідеї протесту. Це знижує моральну силу акції, дає опонентам змогу дискредитувати її як «хуліганство», а не як конструктивну критику. І така форма, може відвернути увагу від змісту події. Тому важливо не втрачати стратегічну мудрість: протест має бути сильним, але розумним.
Іншою пасткою є фрагментація суспільства, якщо молодь використовує мову, яка викликає обурення в старших поколінь або в більш консервативних колах — з'являється ризик втрати солідарності між групами, які могли б підтримати ті самі цілі.
Добре, що молодь виходить і діє. Це ознака зрілого громадянського суспільства. Використання матюків — не катастрофа, але це комунікативна пастка. Якщо хочеш впливати — думай, як тебе почують.
Зрештою, грубі матюки ніколи не були частиною української автентики, тож якщо протестуєте в Україні, використовуйте для емоційного розвантаження традиційні українські прокльони.