Власне і самому визначитися складно, тож вирішив проаналізувати кандидатів. Аналіз ґрунтується на наявній у вільному доступі інформації та не позбавлений суб’єктивності через відкриту неприязнь автора до комуністичної ідеології (відразу кілька кандидатів діючі або колишні члени КПУ). Власне, людина, яка добре знає історію України та історію діяльності комуністів в Україні не вважатиме це проблемою.
Всіх 13 кандидатів не аналізував, написав про тих, про кого банально є що розповісти.
Отже, почнемо з висуванців партій так званого «демократичного табору», які так чи інакше, позиціонують себе як «партії Майдану»:
Фурман Василь Миколайович. Уродженець Катеринопільського району. Ректор Київського інституту банківської справи. Висуванець «Блоку Петра Порошенка». У 2012 році висувався по цьому ж округу від УДАРу, зайняв 4-те місце (11.97 % голосів). Він вважає, що до парламенту не повинні знову потрапити люди, які обслуговували режим Януковича, в деяких ЗМІ у вересні проскочили заголовки про «євромайданівця» Фурмана, який іде по 199-ому окрузі.
Як людина, яка пройшла весь майдан з найпершого дня (21 листопада) до повалення Януковича, заявляю, що серед борців з режимом я цю людину не помітив і її присутності та участі в тих подіях – теж. Тому зараховувати його до борців з бандою кривавого батона, як на мене, нема жодних підстав. Отже, в його випадку маємо те, що нам знову хочуть згодувати інформаційний шлак та роздути кандидату рейтинг за рахунок підробленого іміджу. Знову ж таки, це моя суб’єктивна думка.
Доманський Ігор Ростиславович. Уродженець Умані. Колишній член РУХу В’ячеслава Чорновола, очолював Уманську організацію ВО «Батьківщина» (Тимошенко), колишній депутат Черкаської обласної ради від БЮТу. До Верховної Ради Балотується уже ВОСЬМИЙ раз і, судячи з інтерв’ю 2012 року, він цим безмірно пишається. Хоча, як на мене, випадок більше комедійний і заслуговує більше на сарказм, ніж на пошану. У 2012 році балотувався по цьому ж таки 199-ому окрузі і зайняв останнє місце набравши аж 0.38% голосів. Висувається від «Народного Фронту» Яценюка-Турчинова. Скоріш за все, це з розряду демонстрації наявності кадрів. Округ ним просто «закрили».
Олійник Віталій Васильович. Не зміг пропустити лише тому, що він висуванець «Батьківщини». Інформації про нього надзвичайно мало. В 2012 році по округу йшов голова Черкаської обласної «Батьківщини» Анатолій Бондаренко. Його принаймні можна вважати відносно значною фігурою, а от що собою являє Олійник – не до кінця зрозуміло. Відомо, що він директор, ТОВ "Агрохімперспектива", власне це вказано на сайті ЦВК. Товариство фігурує у кримінальній справі, порушеній СБУ розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем.
Ну, чим не кандидат? Хіба хоч один солідний кандидат в депутати дозволить собі балотуватися в Раду, не маючи в пасиві хоча б однієї кримінальної справи, в якій він проходить в якомусь статусі? Це, звичайно ж, жарт.
Тищенко Сергій Олександрович. Ляшковець… Тобто, член Радикальної Партії Ляшка. Депутат Черкаської міської ради. Син мера міста Монастирище Олександра Тищенка, якому, в свою чергу приписують зв'язок з колишнім «регіоналом» (якщо вони взагалі бувають колишніми) Антом Яценком. Тим самим, якого журналісти охрестили «тендерним королем», фігурантом численних корупційних скандалів, нардепом від округу № 200 (Умань), який голосував за «диктаторські закони» 16 січня.
Брав участь у повторних виборах на 197-ому окрузі, що також на Черкащині (Золотоноша, Соснівський район Черкас). Тоді на окрузі опозиціонер Леонід Даценко змагався з Богданом Губським, який за неофіційної підтримки тодішньої влади у 2012 році намагався потрапити до парламенту завдяки фальсифікаціям. Під час повторної кампанії на окрузі в 2013 році балотувався також і Сергій Тищенко, який представляв партію Ляшка. Тоді ці борці з режимом цілком свідомо виставили свого кандидата, який конкурував із висуванцем Об’єднаної Опозиції.
Даценко відкрито звинувачував Тищенка в роботі на владу. Серед причин, через які Тищенко погодився стати технічним кандидатом, Даценко назвав проблеми підприємця з податковою. Наскільки це правда, сказати складно.
Особисто для мене, зв’язків його батька з Яценком достатньо з головою аби твердо знати, що за нього я голосувати не буду сам і нікому не пораджу цього робити.
Тепер переходимо до «регіоналів», комуністів, хамелеонів та різного роду попередників. Заради справедливості варто зазначити, що хамелеони були і серед перелічених вище персонажів.
Ничипоренко Валентин Миколайович. Безумовно, найбільш «колоритний» і одіозний персонаж на окрузі. Діючий депутат. В народі його жартома прозвали «конюхом». Він є генеральним директором Жашківського кінного заводу, на який під час кампанії 2012 року активно возив на екскурсії виборців з округу. Це було розцінено як спробу підкупу, не безпідставно, звичайно ж. У 2006-2010 роках був депутатом Київської обласної ради.
Будучи обраний як самовисуванець, в перший же день роботи Ради VII скликання вступив до фракції Партії регіонів. Голосував за «диктаторські закони» 16 січня, проте, сам стверджує, що країну тоді в сміттєвий бак разом з іншими колегами «регіоналами» не пхав. Сайт Верховної Ради каже нам зовсім інше, як і журналісти, які були присутні на тому злощасному засіданні. Ось результати голосування за один з тих «законів», які спричинили справжнє повстання.
Тут інфографіка по всіх, тих, хто тоді вистрибував зі штанів, голосуючи кінцівками за поховання парламентаризму та придушення протесту на Майдані: http://citizenjournal.info/?id=14997
В одному зі своїх інтерв’ю місцевій пресі заявляв, що за диктатуру не голосував, проте, в ньому ж по-дитячому проколовся:
«Я офіційно стверджую - за диктаторські закони не голосував. 16 січня я проголосував за Державний бюджет і підтримав законопроект, який передбачав запровадження відповідальності за руйнування і осквернення пам’ятників воїнам Великої Вітчизняної війни, партизанам і воїнам-афганцям».
Закон про, який він згадав як раз входив до пакету проголосованих руками актів, а під його назвою заховали банальний механізм переслідування активістів, які валили пам’ятники терористу-українофобу Леніну. Тобто, він сам підтвердив, що голосував руками 16 січня. Не знаю, на кого було розраховане це інтерв’ю, проте більшого провалу годі й шукати, а якщо враховувати, що це, цілком вірогідно, «джинса» (оплатна прихована політична реклама), то виходить, що він сам свою ганьбу і оплатив.
А ось він, красень, тягне руку вгору під час тієї вакханалії:
10 жовтня цього року такий собі Олександр Титаренко звернувся у Київський апеляційний адміністративний суд із позовом до Центральної виборчої комісії з вимогою зняти Ничипоренка з реєстрації.
У позовній заяві вказано, що Ничипоренко приховав факти своєї біографії про судимість.
"1983 року Ничипоренка було засуджено Печерським судом міста Києва за вчинення злочинів передбачених 81 статтею, частина друга Кримінального кодексу УРСР. Спільниками по справі були Колачинський Олександр та Лисовський Сергій.
Валентин Ничипоренко відбував покарання спочатку у виправній колонії №17 Харкова, — написав у заяві Титаренко. — Після умовно-дострокового звільнення, що було прийняте рішенням суду Балаклійського району Харківської області від 3 грудня 1984 року, направлений на будівництва народного господарства — на птахофабрику селища Благовіщинськ Забайкальської області. При цьому 1986-го був на обліку в спецкомендатурі Свободницького головного управління внутрішніх справ".
Як розповідає Олександр Титаренко, інформація про судимість Валентина Ничипоренка зберігається в архівах Міністерства внутрішніх справ, суду та у виправній колонії.
Останній все спростовує. Звичайно ж.
Харламов Олександр Володимирович. Висуванець проекту ще одного опозиціонера і борця за права пенсіонерів Сергія Тігіпка. Щодо «борця за права пенсіонерів», то це був сарказм. Хто забув – Тігіпко був головним публічним лобістом і відповідальним в Кабміні Азарова на пенсійну реформу (читай – пенсійний геноцид).
Харламов – депутат Черкаської обласної ради від КПУ. В принципі, можна не продовжувати, але все ж… Працював директором ДП «Косарський спиртовий завод», звідки зі скандалом був звільнений. Колишній представник антиукраїнської, антидержавної сили, яка в парламенті відзначалася, власне лише людожерськими ініціативами і голосуванням за найбільш одіозні законопроекти, обслуговувала режим Януковича – чим не ідеальний кандидат для Тігіпка, котрий навіть коли у лютому розстрілювали Майдан, марив посадою Прем’єр-міністра, яким Янукович тоді планував його призначити.
Дещо соромно за свою малу батьківщину, яка на фоні всього цього виглядає взагалі якимось комуністичним анклавом в центрі України.
Гречаний Борис Павлович. Сільський голова села Паланочка Маньківського району. Суб’єкт висування – КПУ. На цьому, в принципі, будь-які додаткові питання зайві. У 2012 році «Рабочая Газета» назвала його «найбільш яскравою особистістю округу № 199». Що в ньому яскравого – для мене загадка.
Риженко Анатолій Володимирович. Уродженець рідної Маньківки. Працював на різних посадах в Черкаській облдержадміністрації, головою Маньківської райдержадміністрації, заступником голови та головою Маньківської районної ради. Все це в часи президента Леоніда Кучми. Депутатом районної ради обирався за списком КПУ – та ж сама історія. Трудився в газеті «Промінь Комунізму».
Балотується від «Опозиційного блоку» - того самого «неорегіоналівського» дітища, під крилом якого в парламент намагаються потрапити недобитки режиму Януковича, українофоби і сепаратисти. Особисто для мене людина, яка асоціює себе із Льовочкіним, Шуфричем, Бойком, Добкіним та їм подібними апріорі на мій голос не претендує.
Про решту кандидатів інформації або нема зовсім, або надзвичайно мало.
Що ми маємо в сухому залишку. Своїх кандидатів не висували ВО «Свобода» і Громадянська Позиція. Отже, на одному електоральному полі за їх відсутності грають Фурман (Блок Петра Порошенка), Доманський (Батьківщина), Олійник (Народний Фронт) і Тищенко (Радикальна партія Ляшка). Особисто в мене виникло враження, що Батьківщина і Фронт округ просто здали. Від них тут ідуть відверто слабкі кандидати. Чи це був «злив» під когось чи просто демонстрація присутності на окрузі – питання окреме. Судити не берусь.
Округ сільський і територіально великий. Гадаю, основна боротьба розгорнеться між Ничипоренком і Фурманом. Інформації про електоральні симпатії земляків маю небагато, тож оцінюю за загальними тенденціями.
Проти Ничипоренка грає неоднозначна репутація, участь у голосуванні 16 січня, членство у фракції Партії регіонів.
Проти Фурмана грає наявність конкурентів з демтабору, які розтягнуть голоси. В основному, це станеться за рахунок бренду. Крім того, він навіть чисто візуально не дуже вписується в рамки кандидата по сільському округу. Інтелігентний науковець з гарною охайною зачіскою, проживає в Києві. Він значною мірою чужий для місцевого виборця. Дехто вважає, що це значення не має, проте, виборець голосує часто за картинку. Він був би ідеальним кандидатом для великого міста, але тут – проблема.
На користь Ничипоренка грає фактор відомості та перемоги на окрузі 2 роки тому. В нього фінансовий ресурс, налагоджена система підкупу виборців. Поки кандидати від «партій Майдану» забиратимуть одне в одного голоси, він має шанси з мінімальним відривом виграти вибори.
На користь Фурмана грає «вивіска» БПП. Поки рейтинг Президента не здувся, кандидати від його політичної сили за загальним правилом отримують значну кількість голосів. Крім того, є можливість застосування адміністративного ресурсу на користь провладного кандидата. До активу можна віднести і штучний образ євромайданівця, проте, серйозної критики він не витримує.
Ну і не факт, що БПП ставить завдання завести Фурмана в Раду. Є чимало прикладів, коли партія влади «зливала» округи під тих, хто зміг з нею домовитися (Столар, Хомутиннік, Литвин, Жеваго).
Загалом, зіставивши, наявні фактори, отримав невтішний висновок, що ми ризикуємо знову побачити в Раді одного з адептів режиму Януковича. І така можливість не може радувати.
Моя суб’єктивна думка така: за великим рахунком вибір дуже неякісний. На жаль. Проте, і не прийти на вибори – це так само дозволити комусь вирішувати на себе. І знову, як то кажуть, менше зло. Кого із цих персон обрати – висновки виборець нехай робить самостійно.