ГлавнаяБлогиБлог Бориса Кушнірука

Україна відновить суверенітет над Кримом лише після розпаду Російської імперії

Останній тиждень розпочалась не тільки в українському, але і в російському суспільстві жвава дискусія про приналежність Криму та умов відновлення суверенітету України над півостровом.

Фото: Алёна Василевская

Дозволю теж висловити свою думку з цього приводу.

З правової точки зору все популярно і напрочуд точно пояснив Андрій Іларіонов. Крим є частиною України. Це те, що не підлягає обговоренню для будь-кого в світі, хто базує свою позицію на основі міжнародного права.

Але залишається відкритим питання, за яких обставин буде відновлено територіальну цілісність та суверенітет України над Кримом.

Очевидно, що за жодних обставин Російська імперія не погодиться повернути Крим Україні. Це не зможе зробити жоден правитель цієї держави. Потрібно казати відверто: повернення Криму Україні можливо лише за умови розпаду Російської імперії. А це відбудеться, внаслідок Третьої світової війни, яка вже, як мені здається, по суті, розпочалася.

Те що розпад цієї, мабуть, самої огидної, підступної та кровавої імперії в історії людства, не буде мирним, для мене є очевидним.

Особливість існування Російської імперії полягає в тому, що її формування та відновлення після доволі жорстких поразок відбувалось виключно за рахунок експорту сировини. Коли ті чи інші держави програвали війну, то їх відновлення відбувалось в результаті суттєвих ментальних змін народу. Громадянам доводилось змінювати, інколи, доволі кардинально свої погляди на місце своєї країни в світі, відбувалась зміна ціннісних орієнтирів. І чим жорсткішою була поразка, чим більшими були втрати, чим більше було потрібно прикладати зусиль для відновлення власної країни, тим більш суттєвими були ці зміни морально-етичних орієнтирів.

Так було практично всюди, окрім Російської імперії. Щоразу відновлення могутності цієї імперії відбувалось, переважно, за рахунок експорту сировини. Колись це була пенька, деревина, зерно. Пізніше почали експортувати метал та вугілля, і теж саме зерно. Потім головним експортним товаром стали вуглеводні – нафта, газ, вугілля.

Громадянам імперії не потрібно було змінювати світоглядні орієнтири, формувати нову систему цінностей. Відновлення добробуту відбувалось не за рахунок власних зусиль, а внаслідок вдалої зовнішньої цінової кон’юнктури на сировинні товари.

Жодних суттєвих змін моральних орієнтирів пануючої більшості громадян Російської імперії не відбувалось. Для цього не було потреби.

Отже, саме експортоорієнтований сировинний статус Російської імперії формував у росіян незмінну протягом століть систему світогляду: відношення до праці, правовідносин між людьми, між громадянами та державою, стосунків імперії з сусідніми державами. Якщо зробити ретроспективний історичний огляд, то неважко переконатись, що за декілька століть жодних суттєвих змін традицій, правил, ціннісних імперативів в Російській імперії не відбулось.

Хотів би зазначити, що йдеться саме про Російську імперію, як би вона не називалась, і хто би формально не знаходився при владі: Імператор, Генсек чи Президент. Але це завжди були самодержці. Російська імперія по іншому існувати не може в принципі. В часи російських імператорів ідеологічною основою імперії була чорносотенна суміш: «православ’я – самодержавство – народність». За часів знаходження при владі комуністів Російська імперія була перейменована на Радянський Союз з комуністичною ідеологією. Ну а зараз Російська імперія носить назву Російська Федерація, з пануючою ідеологію – фашизм. Причому твердження щодо фашизму, це не спроба додати якихось негативних фарб по відношенню до Росії. Це чисто політологічна оцінка основних принципів функціонування Російської Федерації та пануючої державної ідеології. З цього приводу вже зроблено більш ніж достатньо професійних досліджень, щоби зараз повторювати аргументацію.

Але особливість Російської імперії на сучасному етапі розвитку полягає в її надзвичайній залежності від світової кон’юнктури на вуглеводні. З точки зору ефективності функціонування країни, добробут якої залежить практично повністю від цін на енергоносії, Російська імперія виглядає все більш архаїчною.

У російської еліти, та і в цілому росіян, довгий час існує впевненість, що вуглеводні вичерпуються, потреба в них зростатиме, а значить зростатиме і залежність країн світу від тих, хто має великі поклади енергоносіїв. Саме на цій хибній впевненості базується фактично вся, як внутрішня, так і зовнішня, політика російського керівництва протягом останніх п’ятнадцяти років.

Але така орієнтація на експорт сировини призводила до все більшої деградації структури російської економіки. Якщо брати підсумки 2013 року, то в загальному обсязі російського експорту машини та обладнання, включно з військовою технікою, складали лише 5,3%. А сировина та напівфабрикати – більше 85% відсотків. В цьому році структура експорту ще більш примітивна. За 8 місяців поточного року експорт машин та обладнання становив лише 4,6% від загального експорту, а експорт сировини та напівфабрикатів – більше 90%.

При цьому слід зазначити, що технологічно розвинуті країни світу активно зайняті розвитком відновлюваних джерел енергії та енергозбереженням. Тому сподівання російського керівництва отримати статус енергетичної наддержави є безглуздими в свої основі. Ми живемо в 21 столітті. Світом панують держави, економіка яких базується на наукоємному, високоефективному виробництві п’ятого та шостого технологічного укладу, і аж ніяк не на експорті сировини.

Тому, навіть, якби російському керівництву вдалось реалізувати фсбешний сценарій захоплення сходу та півдня України, взагалі ліквідації української державності, то і в цьому випадку стратегічне становище Російської імперії виглядає безнадійним.

Захоплення Криму, розв’язання гібридної війни проти України лише стрімко прискорює процес кричущої невідповідності фашистської Російської імперії сучасному стану економічних та правових відносин в світі.

Захоплення України Путіну було потрібна, як спроба відновити відносини між Росією та світом у тому вигляді, як це було за часів Радянського Союзу. Російську імперію мають боятися.

Але Путін не вчив теоретиків марксизму або вчив їх дуже поверхово. Саме економічний базис визначає відносини, в тому числі міжнародні. А зараз структура світової економіки надзвичайно відрізняється, яка була в 20 столітті.

Тому, навіть, спроби залякати світ погрозою використання ядерної зброї виглядають дикувато та викликають лише усмішку.

Я не берусь прогнозувати, коли західний світ зіштовхнеться з вимушеною необхідністю остаточно припинити існування архаїчної Російської імперії. Якщо Путін спробує в силовий спосіб змінити розклад сил в світі, то це може відбутися, навіть, за лічені місяці. Якщо конфлікт на Донбасі буде заморожено і Російська імперія тимчасово сховає кігті, то процес її ліквідації може розтягнутись на декілька років.

Зараз питання щодо майбутньої долі Російської імперії визначається тим, що США вкрай не зацікавлені в її розпаді. По-перше, головну вигоду від цього отримає Китай, який і є, насправді, головним конкурентом для США за світове лідерство. Китай захоче поставити під власний контроль всю територію Східного та Західного Сибіру, з усіма природними ресурсами, які там є. В нього для цього є можливості і бажання.

По-друге, на європейській території Росії, без Північного Кавказу та Поволжя, народи яких цілком ймовірно спробують сформувати власні держави, проживатиме більше ста мільйонів росіян, які століттями звикли підтримувати свій добробут за рахунок експорту сировини. В разі втрати такої можливості, кількість осіб з праворадикальними, фашистськими поглядами не тільки не скоротиться, а навпаки стрімко зросте. Росіяни будуть шукати винних своїх негараздів не у власній імперській ментальності, а назовні. Вони звинувачуватимуть тих, хто позбавив їх багато столітньої звички жити за рахунок експорту сировини.

І тут виникають величезні ризики, пов’язані з втратою контролю над ядерною, бактеріологічною, хімічною зброї, що знаходиться на території Росії. В разі її розпаду виникне величезна загроза потрапляння цієї зброї неконтрольованій кількості завершених відморозків. Що в свою чергу становитиме величезну загрозу її використання будь де в світі.

Отже, західному світу, і в першу чергу США, а також Китаю доведеться формувати, по суті, світовий уряд та брати на себе спільну відповідальність за зовнішнім контролем над територією, на якій мешкатимуть до сотні мільйонів осіб, переважна більшість яких з відверто ущербною ментальністю. Але змінити її вдасться лише назавжди позбавивши росіян можливості відроджувати державу та збільшувати добробут за рахунок експорту сировини.

Що ж до України, то очевидно, що вже найближчим часом нас чекають великі випробування. Нам всім потрібно займатися не обговоренням, коли відбудеться розпад Російської імперії. Ми зобов’язані за лічені роки, а може, навіть, місяці здійснити важливі реформи, які дозволять нам стати сильнішими та ефективнішими. Лише за таких умов ми зможемо вистояти в умовах неймовірної дестабілізації, пов’язаної з тим, що фашистська Російська імперія вступила в свою останню фазу – зовнішньої агресії з подальшим розпадом. В минулому столітті двічі саме Україна найбільше постраждала внаслідок Першої та Другої світової війни. Бо обидва рази ці війни були пов’язані з імперською поведінкою на міжнародній арені Російської імперії. І знову саме українцям доведеться відчути наслідки її дій.

Але впевнений, що це вже в останній раз. Часи імперій минув. Жодному Путіну, Навальному, будь ще кому не вдасться повернути часи величі Російської імперії. Росія перестане становити загрозу світу лише коли перестане бути імперією та коли позбавиться свого сировинного прокляття.

Ну, а щодо Криму, то ми обов’язково відновимо суверенітет України над півостровом, при цьому надавши значно більші права та повноваження корінному народу Криму – кримськотатарському народу, який вже майже два з половиною століття страждає від жахливих злочинів Російської імперії.

P.S. Не знаю, але коли почав писати про неминучу загибель Російської імперії, чомусь на згадку прийшли слова Остапа Бендера над могилою Паніковського, з роману Ільфа та Петрова «Золоте теля».

 "...Остап зняв свій капітановий кашкет і сказав:

- Я часто був несправедливий до покійного. Але чи був покійний моральною людиною? Ні, він не був моральною людиною. Це був колишній сліпий, самозванець і гусекрад. Усі свої сили він поклав на те, щоб жити за рахунок суспільства. Але суспільство не хотіло, щоб він жив за його рахунок. А винести цього протиріччя в поглядах Михайло Самуэлевич не міг, тому що мав запальний характер. І тому він помер. Все!.".

Борис Кушнірук Борис Кушнірук , Економіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter